Мар’яна Процайло: «Я завжди прагну до кращого». Вперше в Україні дівчина в інвалідному візку працює касиром

Мар’яна Процайло: «Я завжди прагну до кращого». Вперше в Україні дівчина в інвалідному візку працює касиром. вінниця, мар’яна процайло, касир, інвалідний візок, інвалідність, person, human face, indoor, smile, clothing, boy. A young boy standing in front of a store

Мар’яна Процайло: «Я завжди прагну до кращого». Вперше в Україні дівчина в інвалідному візку працює касиром. вінниця, мар’яна процайло, касир, інвалідний візок, інвалідність

Мар’яна Процайло щодня прокидається о п’ятій ранку, півтори години добирається на роботу громадським транспортом, вчить англійську та понад усе мріє стати адміністратором готелю. 

У Центрі комплексної реабілітації осіб з інвалідністю «Поділля» опановують найрізноманітніші професії 215 людей з особливими потребами. Слухачі закладу мають змогу стати поварами, перукарями, візажистами, штукатурами, бухгалтерами, операторами турфірм тощо. Та, крім навчання, Центр «Поділля» зорієнтований на працевлаштування підопічних, особливо людей з вираженою формою інвалідності. Так, нещодавно шість тотально нечуючих людей влаштувалися працювати касирами в супермаркет. Директор Центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю «Поділля» Роман Штогрин каже, що крім нечуючих, є інші категорії, яким ще донедавна шлях на ринок праці був закритий.

Історія 34-річної Мар’яни Процайло доводить, що стереотипи здолані, що повноцінне життя доступне всім, що мрії збуваються…

Через важку травму Мар’яна вже 12 років прикута до візка. У жовтні дівчина в Центрі «Поділля» опанувала професію адміністратора, проте зовсім не сподівалася знайти роботу.

– Мар’яна розумна, цілеспрямована, у неї є стержень. Одразу після закінчення курсу ми намагалися її працевлаштувати адміністратором. Але, на жаль, такої роботи для Мар’яни не знайшлося. Відгукнулася вінницька торгова мережа супермаркетів «Грош», яка запропонувала їй роботу касира, – розповів Роман Штогрин.

Представники трогової мережі обладнали під потреби Мар’яни один зі своїх супермаркетів на вулиці О.Антонова у Вінниці. Вже місяць, як дівчина приступила до виконання своїх обов’язків. Керівництво крамниці дуже тішиться новою працівницею, адже та розумна, старанна і привітна.

– Мар’яна виконує обов’язки на рівні з іншими. Вона дуже привітна з покупцями і чітко та професійно виконує свою роботу. Головне, що в неї є бажання працювати, вона швидко всьому навчається, – каже керуюча магазином, в якому працює Мар’яна, Людмила Брояк.

«Інформаційна Вінниччина» поцікавилася в Мар’яни, чи задоволена вона своєю роботою, чи не важко було адаптуватися та чому вона обрала саме таку професію. І дівчина, яка тиждень через тиждень щодня по 12 годин сидить за касою, посміхаючись, запевняє: це зовсім нескладно, а навпаки цікаво.

– Якщо нудно дуже довго бути на касі, я можу виїхати в зал, десь товар підправити. Але оскільки я звикла до сидячого життя, мені зовсім неважко сидіти на касі, і час швидко проходить: там десь хтось посміхнувся, з кимось поговорила, когось заспокоїла… – каже Мар’яна.

Нещодавно новоспечена касирка отримала свою першу зарплатню і вже думає, на що її витратити. Жодного разу дівчина не отримувала зауважень від керівництва, не грубила покупцеві і не шкодувала про те, що погодилися на цю роботу. Хоча колись Мар’яна мріяла стати лікарем…

Народилася дівчина в м.Чернівцях, після школи вступила до медичного університету, але дуже скоро зрозуміла, що це не для неї.

– В морзі побачила кров – мене знудило. Можна сказати, що я місяць провчилася, і на цьому все закінчилося, –  посміхається Мар’яна.

Попрощавшись з кар’єрою медика, дівчина вийшла заміж. Проте в 2005 році трапилося нещастя – Мар’яна впала з другого поверху, отримала перелом хребта і дізналася, що все життя буде змушена пересуватися у візку. Ця трагедія круто змінила долю дівчини: вона мусила міняти свої плани, через деякий час розійшлася з чоловіком. Але після всіх негараздів дівчина зібралася з духом і вирішила знайти своє місце в житті.

– До травми я за чоловіком дивилася, а зараз в мене є можливість самореалізуватися. Щоправда, це потрібно було трошки раніше робити, – сміється Мар’яна.

У рідному місті дівчина вивчилася на оператора комп’ютерного набору, а тоді працевлаштувалася в столиці. Понад шість років Мар’яна працювала дописувачем на сайті «Новини світу».

– Я писала рекламні матеріали, новини, пов’язані зі світовим бізнесом. Але це видання трохи розділилося, там з’явилося декілька власників, і я вирішила змінити сферу діяльності, – розповіла касирка.

Спробувати опанувати якусь професію в Центрі комплексної реабілітації осіб з інвалідністю «Поділля» Мар’яні запропонувала подруга з Вінниці, і наша нова знайома одразу погодилася.

– У Вінниці проживає моя подруга, вона теж на візку. Ми дружимо вже 11 років. Вона навчалася в центрі на фотографа і майстра манікюру, і запропонувала мені. А я подумала: чому б ні? – розповіла Мар’яна.

У лютому цього року дівчина переїхала до Вінниці і обрала в Центрі «Поділля» професію адміністратора. Після піврічного навчання отримала диплом і вирішила не зупинятися на досягнутому, а опанувати ще професію бухгалтера.

Я хотіла йти далі в центрі вчитися на бухгалтера. Але Роман Леонідович (директор закладу, – ред.) сказав, що можна спробувати працевлаштуватися касиром, адже в Україні ще немає людини на візку, яка працює на касі. Він сказав, що можна зробити такий проект, запитав, чи я згодна, і я подумала, що спробувати можна. Мене ж ніхто не буде катувати чи бити, – зазначила дівчина.

За один день Мар’яна сама вивчила теоретичну частину, а тоді вийшла на стажування в супермаркет.

– Я сама не очікувала від себе, що так швидко всьому навчуся. Так, за один вечір мені вдалося все вивчити. Теоритичній частині я навчилася вдома сама, потім на другий день мені дівчата показали, як працювати на касі, як пробивати акційний товар, а потім мене вже посадили на чотири години за касу саму, – пишається Мар’яна.

Вона додає, що з першого разу на відмінно склала іспит.

– Я пройшла випробування таємним покупцем. Я навіть не підозрювала, що це він, обслуговувала, як звичайного покупця. Потрібно було бути ввічливою, добре виконати роботу і сказати стандартний набір фраз, якому нас навчили, – пояснила дівчина.

Від початку Мар’яна була впевнена, що з усім впорається. Єдине чого боялася дівчина – це реакції колективу.

Я так боялася змінити сферу діяльності, як я боялася того, як мене сприйматиме колектив. Перші тижні вони якось трошки спостерігали з осторогою, а потім вже звикли. Зараз ніхто уваги не звертає уваги, що я на візку, – підкреслює Мар’яна.

Більше того, дівчина каже, що за місяць здружилася з іншими працівниками магазину.

Зараз робота мені подобається, колектив дуже приємний, дружній. Я вже знайшла спільну мову з дівчатами. З касиркою Танею спілкуємося найбільше, з Наталією Іванівною, яка також працює на касі, також дуже добре спілкуємося, – розповіла нова працівниця маркету.

Окрім підтримки на роботі, Мар’яна надзвичайно цінує підтримку рідних, які, на жаль, далеко. У м.Чернівцях у дівчини є два брати, які з одного боку радіють, що сестра знайшла роботу, а з іншого – дуже сумують за нею.

– В мене є два брати, які мене повністю в цьому підтримали. Вони зраділи, що я знайшла роботу. Вони підтримують мене з першого дня моєї травми, вони дають мені стимул для життя. Ще я дуже сумую за своїми племінниками, в мене їх троє. А ще як вони кажуть: «Приїжджай додому!», – хочеться все покинути і їхати до них, – зізнається Мар’яна.

Попри прикутість до візка дівчина легко звикає до нових місць. Зараз мешкає на Поділлі, але шукає квартиру поближче до роботи. Адже кожного дня, щоб встигнути на роботу, Мар’яна прокидається о п’ятій ранку. Дорога на роботу займає у дівчини півтори години, проте вона не скаржиться.

– Але в такій дорозі є один плюс. Я можу поспати дорогою на роботу, – жартує.

Мар’яна вважає Вінницю пристосованою для осіб з інвалідністю, проте помічає негаразди і нюанси.

Я дістаюся на роботу пересадками, мені потрібні низькополі, нові тролейбуси, бо спочатку я сідаю на один, потім на “Урожаї” пересідаю на інший. В основному в мене проблеми з водіями. Їм треба махати за кілометр, щоб вони опускали пандус. А вони не завжди бачать, наприклад, якщо я стою в дев’ять годин вечора… Деякі не хочуть той пандус діставати, ще й сваряться, – поділилася неприємними враженнями співрозмовниця.

Попри такий непростий шлях на роботу, дівчина старається ніколи не запізнюватися.

– Було один раз, коли я запізнилася. У вихідний день транспорт ходив значно гірше, і я запізнилася на 15 хвилин. Догани мені не було, тому що всі знають, що мені важко діставатися, – розповідає Мар’яна.

Із посмішкою дівчина оповідає і про пригоди з прискіпливими покупцями.

– О! Є дуже обурливі покупці. Але ми спокійно намагаємося їх утихомирювати. Головне посміхатися і продовжувати бути ввічливою, – поділилася «рецептом» Мар’яна.

І хоч робота їй подобається, проте мрія працевлаштуватися адміністратором в готель не полишає. Наразі дівчина набирається досвіду і вдосконалює англійську мову.

– Для адміністратора потрібно мати хоча б півроку стажу роботи. Місце зараз шукається, але дуже важко знайти. Тим більше, що зимовий період – він як перехідний. Це потрібно вже з весни більше шукати. Весь вільний час я присвячую вивченню англійської мови, щоб вивчити її за зиму. Тому що я хочу далі рости. Я стаціонарно вдома навчаюся англійської. В мене є викладач, з яким ми в Skуpe проводимо уроки, – розповіла про плани Мар’яна.

Дівчина додає, що ще зі школи вимоглива до себе і постійно прагне самовдосконалюватися.

– Я весь час собою незадоволена. Якщо навіть всі мені кажуть, що все добре, мені все одно буде не так. Я завжди прагну до кращого. Я наче вже роблю, все, як потрібно, і все одно питаю у дівчат: «Я все правильно зробила?». Вони кажуть: «Та гарно ти все зробила, заспокойся!», – каже касирка.

Мар’яна сподівається, що її вдалий приклад допоможе іншим людям на візках зрушити з місця і шукати роботу, а роботодавці зламають свої стереотипи і будуть працевлаштовувати таких жінок і чоловіків.

– Таких людей, як я, які хочуть працевлаштуватися, дуже багато, але їм страшно, страшно від того, що їх можуть не зрозуміти, не прийняти. До того ж навіть таких, які мають вищу освіту, не хочуть брати на роботу. По-перше – бояться, по-друге – немає адаптованих умов для людини на візку, – із жалем підсумовує дівчина.

Після інтерв’ю з нами Мар’яна повертається на робоче місце. Потихеньку біля каси збираються черга, дівчина пробиває товар, дає решту, бажає гарного дня. Більшість покупців навіть не помічають, що їхня касирка у візку. З-поміж усіх діалогів на виході виокремлюється один:

– А ви не знайдете п’яти копійок? – питає Мар’яна.

А де ж я їх візьму? – протиставляє запитанням покупець.

– Як де? В кишені! – сміється дівчина.

– І справді! – покупець усміхається у відповідь і дістає п’ять копійок.

Чоловік віддає касирці гроші і, чи то жартома чи всерйоз, каже: «Досить вам сидіти! Вставайте вже!», а тоді додає: «Я у вас вірю»…

Катерина Мацієнко

i-vin.info

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*