Поранений розвідник-снайпер про захист країни, евакуацію з поля бою та повернення до служби

Боєць Національної гвардії з кумедним позивним Лисий для ворогів – зовсім не кумедний. Будучи розвідником-снайпером, він провів не одну успішну операцію, діючи інколи в глибокому тилу противника. Під час однієї такої «вилазки» боєць отримав доволі важке поранення – Лисий втратив ступню. Але він не впав духом. Навпаки – палає ще більшою ненавистю до росіян і планує після одужання та протезування і далі служити Батьківщині.

– Чому прийняли рішення захищати країну?

– Мені 24 роки. Народився у Харкові, виріс в Запоріжжі. Батько у мене військовий. Я прийняв присягу у 17 років, тому що після одинадцятого класу пішов вчитися у військовий заклад, потім підписав контракт. Воював в районі проведення ООС в 2018-2019 роках у штурмовій частині. Працював деякий час на цивільній роботі, потім виїхав за кордон. Але, коли почалася війна, відразу повернувся до України.

Приїхав 25 лютого увечері, вже 26 числа мобілізувався до військової частини Нацгвардії. А вже 28 лютого потрапив безпосередньо до зони бойових дій.

– Не могли б ви розповісти про обставини отримання вами поранення?

– Під час виконання бойової задачі я був вимушений зміститися задля розширення сектору вогню і якраз у цей момент наступив на протипіхотну міну. Товариші швидко надали мені першу допомогу, наклали турнікет і почали евакуйовувати. Добре, що росіяни – слабкі духом. І коли наш кулеметник заради прикриття почав прострілювати лісопосадку, вони просто зачаїлися – не намагалися нас переслідувати, навіть не відстрілювалися.

– Як діяла ваша група після того, як ви дістали поранення?

– Хлопці все зробили правильно. Окремо хотів подякувати нашому кулеметнику з позивним «Добриня». Він ніс мене на плечах по пересіченій місцевості більше години – хоча там навіть в екіпіруванні ходити непросто. А він фактично весь час біг! Другий мій побратим – він вів машину – заради того, щоб швидше доставити мене до лікарів, пронісся буквально під носом у росіян. Ті настільки не очікували подібного, що навіть не встигли зреагувати! Що цікаво, тим самим маршрутом він і повернувся до бойових позицій.

Я їм дуже вдячний, цим осередкам бойового духу. До речі, незважаючи на моє поранення, поставлену задачу ми тоді виконали в повному обсязі, навіть більше.

– Усі в Україні знають про Чорнобаївку, в якій ворога накривали вогнем десятки разів. У нас була подібна лісосмуга… Цей випадок стався, коли я тільки прибув на позиції. Ми з БПЛА побачили там скупчення бойової техніки росіян, передали координати – техніку спалила наша арта. Але через деякий час техніка туди повернулася! Її знову спалили – і так чотири рази. Навіть дитина зрозуміла б, що так робити не треба – але кацапи не зрозуміли. Був ще один випадок, в березні. До наших позицій наблизилися розвіддозор з двох ворожих одиниць бронетехніки. Росіяни їхали, наче на прогулянці. Тоді я взяв до рук гранатомет і вистрілив по головному «Тигру». Перший раз не влучив, а з другого разу я його підбив. У тому бою ми знищили сімнадцять росіян, а одного взяли в полон.

– Ви сказали, що після поранення встигли одружитись.

– Я, насправді, хотів освідчитися своїй нинішній дружині у серпні. Після цього прикрого випадку я перебував у реанімації, якраз прийшов до тями після операції. Поруч сиділа кохана, і тоді я їй запропонував розійтися – мовляв, нова нога в мене не відросте, навіщо ти будеш мучитися з інвалідом? На що вона відповіла мені, що я дурень. І що вона буде зі мною, щоб не сталося, до кінця. Тоді я зрозумів, що до серпня чекати не треба, треба одружуватися вже зараз.

– Як будете жити надалі, хочете повернутися до побратимів?

– Дочекаюся протезування – лікарі кажуть, що з протезом я навіть кульгати не буду. Дуже хочу повернутися на передову і далі бити ворога – особливо після випадку в Оленівці, коли путінці вбили наших полонених. Проте, якщо гострої потреби в моїй присутності на передовій не буде – почну тренувати наших бійців. Колись я вже спробував це робити – вийшло. Потім ті хлопці, яких я навчав, приходили до мене у шпиталь, дякували за науку. Також хочу відкрити свій тактичний тир. Але це вже планую зробити після нашої перемоги. У те, що ця перемога буде, я не просто вірю – я в цьому впевнений на 100%.

Національна гвардія України