Премія Global Teacher Prize Ukraine та питання інклюзії в Україні

У жовтні 2017 року відбулася урочиста церемонія нагородження найкращих вчителів премією Global Teacher Prize Ukraine.

Global Teacher Prize Ukraine – це світовий конкурс учителів, які зробили видатний внесок у професію. Премію засновано, щоб підкреслити важливість педагогів і той факт, що в усьому світі їх зусилля варті того, аби бути визнаними на найвищому рівні. Головна мета премії: відзначити досягнення учителів не лише стосовно власних учнів, а і їхній внесок у суспільство.

У п’ятірку найкращих вчителів України увійшли:

1. Паул Пшенічка (Paul Pshеnichka) м.Чернівці, фізика й астрономія;
2. Вікторія Биркович (Вікторія Биркович ) м.Ужгород, початкова школа;
3. Наталя Гладких (Наталя Гладких) м.Київ, предмети початкової та середньої школи;
4. Владислав Качур (Vladyslav Kachur) із м.Вінниця, англійська та німецька мови;
5. Тетяна Веркалець (Татьяна Веркалец ) с.Розсошенці, історія.

Однією із номінанток на премію була Наталія Гладких, яка працює над питаннями інклюзії в Україні. Давайте ближче з нею познайомимося.

Наталя Гладких (Наталя Гладких) – київська вчителька-дефектолог, яка працює з дітьми початкової та середньої школи та має надзвичайну мрію – створити інклюзивну школу або навчальний центр для всіх дітей, який буде доступним та універсальним.

Пані Наталя ще в університетські роки замислилася над одним питанням: «Як навчаються незрячі діти, які не можуть бачити так, як ми?». Вона вирішила стати ланкою для вирішення цього питання й почала викладати у Спеціальній загальноосвітній школі “Надія”, де працювала з дітьми, які мали комплексні порушення психофізичного розвитку.

Головними своїми досягненнями натхненна вчителька вважає своїх учнів.

Одна з її учениць із порушеннями опорно-рухового апарату та зору вступила до Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, уже навіть отримала диплом бакалавра та вступила на магістратуру.

Та найголовнішим своїм досягненням у роботі з дітьми з комплексними порушеннями розвитку пані Наталя вважає створений та організований нею та керівником ГО “Бачити серцем” літній інклюзивний табір “Space camp”. Вона розробила авторську програму для цього табору та сама працювала методистом у ньому (http://www.bbc.com/ukrainian/fеaturеs-40972061).

Ми поспілкувалися із Наталею та дізналися її думку щодо напрямку руху інклюзії в Україні.

– Пані Наталя, розкажіть, будь ласка, про Вашу участь у конкурсі.

– Я потрапила на цей конкурс, бо мене номінували батьки учнів, у яких я викладаю. Мені зателефонували та запропонували заповнити анкету та взяти участь у цій премії. Організацією премії Global Teacher Prize займалася ГО “Освіторія”. Метою цієї премії була популяризація професії вчитель. В анкеті були такі питання, як історія мого вчителювання, новітні методики, якими ви користуєтеся у викладанні, які предмети викладаєте тощо. У процесі відбору я потрапила до ТОП—20 кращих вчителів України. Після цього ми поїхали до Одеси для подальшої участі у процесі відбору. Мені здавалося що 20-ка найкращих вчителів це уже перемога для мене. В Одесі були представлені дуже цікаві та сучасні завдання для вчителів. Я самопрезентувала себе, брала участь в історичному квесті, освітянських балачках, різних культурних заходах, танцювала, ділилася досвідом. І найголовніше – багато спілкування з кращими вчителями.

– Що у Вашому розуміннi означає «Інклюзивна школа»?

– В майбутньому я хотіла б створити інклюзивний центр реабілітації, в якому б навчалися, розвивалися усі діти, які потрапляють в освітнє середовище. У цьому центрі робота буде проводитися з усією родиною, де виховується дитина. Реабілітація буде відбуватися від народження дитини з інвалідністю. Будуть проводитися психологічні тренінги, бесіди, просвітницькі заняття для батьків, дітей, братиків, сестричок та інших. У ньому будуть застосовані новітні сучасні методики з навчання та розвитку дітей.

– Які дії, на Вашу думку, мають робити особи з інвалідністю сьогодні аби інклюзія в Україні розвивалася?

– Особи з інвалідністю мають згуртуватися і почати брати активну участь у громадському житті. Працювати над зміною стереотипів щодо людей з інвалідністю. Я знаю багато молодих людей з інвалідністю, які активно впроваджують зміни та збирають навколо однодумців. Тільки разом і тільки вперед. Зараз тема інвалідності все частіше піднімається на семінарах, тренінгах, круглих столах. І це дуже радує. Закони про інклюзивну освіту є сходинкою до знайомства з дітьми, які мають інвалідність, до визначення рівності прав й обов’язків.

На даному етапі необхідно приділяти увагу питанням допомоги дітям з інвалідністю та їх родинам. Батьки, які виховують дітей з інвалідністю не завжди бачать майбутнє своєї дитини, не вірять в її сили, або все роблять за неї. І ось дорослі люди з інвалідністю можуть бути надихаючим прикладом для багатьох дітей та їх батьків. Мені хочеться наголосити, що зараз наша країна знаходиться на стадії реформування. Дуже багато всього відбувається на оновлення застарілої системи. У країні з’являються реабілітаційні центри, розвивається інклюзивна освіта, є професіональні педагоги, які з усією відданістю ставляться до своєї справи, громадські організації, які беруть активну участь у реорганізації та створенні сучасного та інклюзивного суспільства. Я вважаю, що Україна знаходиться на правильному шляху та об’єднавши наші зусилля, ми зможемо досягти успіху в усіх починаннях.

Джерела інформації: globalteacherprize.org.ua, facebook.com