Як допомогти людині з порушенням зору побачити виставу? Розповідаємо, хто такі аудіодискриптори

Театр. Зображення, згенероване за допомогою штучного інтелекту/Chat GPT4

Що таке аудіодискрипція, як ця професія може допомогти у реабілітації ветеранів, які втратили зір, та як культура в Україні стає інклюзивною — розповідає Ірина Миколайчук, пише Суспільне.

Досвід проведення вистав з аудіодискрипцією раніше мали декілька театрів країни, але наразі, зателефонувавши в один львівський і шість найбільших та відомих театрів Києва, отримала однакову відповідь — “ми працюємо над цим”. Єдиним театром, де послуга аудіодискрипції доступна, виявився Київський театр оперети. І щоб дізнатись, хто такі аудіодискриптори та як саме відбувається вистава в їхньому супроводі, я поспілкувалася з Кірою Степанович.

Кіра Степанович — старша наукова співробітниця Педагогічного музею України, волонтерка та аудіодискрипторка Київського театру оперети. Створила аудіодискрипцію для п’яти вистав театру під час проєкту “«Арт-Дія». Інклюзія”, які відвідують люди з порушеннями зору і до сьогодні.

Про те, чому інклюзія не має бути спробою штучно, для галочки вбудувати людей з інвалідністю у створений “ідеальний світ”, а має стати процесом, в якому суспільство перебудовує світ так, щоб у ньому було відведено рівне місце для усіх згідно з їхніми потребами — читайте в інтерв’ю.

Кіра Степанович. Автопортрет

Кіро, розкажіть, хто такий аудіодискриптор і в чому полягає ваша робота.

Найпростішими словами аудіодискриптор — це синхронний перекладач, який перекладає візуальну картинку на вербальну. Тобто все, що чує людина під час вистави, але через порушення зору не може побачити, я описую.

На жаль, в Україні стандарту професії аудіодискриптора немає наразі.

Хоча таку професію можна знайти у наших європейських колег — у Польщі, Великій Британії, США, Данії та Нідерландах. Через те що немає стандарту професії, відповідно, в державних установах аудіодискрипторів у нас не навчають.

Як ви стали аудіодискрипторкою, де цього навчались?

Моя історія почалася ще у 2015році, коли до нашого музею завітала група з УТОС (Українського товариства людей з порушенням зору). Спочатку я не знала, як працювати з групою, але розуміла, що має бути багато тактильної наочності. Треба було описувати все, але група в мене була, скажімо так, дуже просунута. Вони мені сказали: “Не хвилюйся, просто описуй все, що у вас є, навіть якщо ми не можемо це обстежити тактильно”.

Більш-менш серйозне навчання відбулося десь у 2016–2017 роках. Мої львівські колеги з Української спілки людей з інвалідністю на чолі з Оксаною Потимко, яка активно займається просуванням питань інклюзії, співпрацювали вже з Львівським театром. Тобто перший досвід вистав для людей з порушеннями зору в Україні у нас мав Львів. І на той момент досить активно можна було організовувати семінари та тренінги з Оксаною на цю тему. Ми зробили перший такий семінар для музейників, тому що я все-таки з музейної сфери.

Тобто про досвід вистав з аудіодискрипцією українські спілки дізнались за кордоном та почали навчатись власними силами?

Коли я входила в цю тему, воно так і відбувалось. І, до речі, в більшості воно зараз таким і залишилось. Тобто громадські організації мали змогу отримати потрібний досвід навчання за кордоном і потім починали імплементувати його у себе на місцях. У 2017 році Національна спілка театральних діячів України зробила у нас в музеї окремо семінари для театрів. Було три курси аудіодискрипції: для вчителів музичних шкіл, театральних діячів та працівників музеїв. Нашою метою було охопити три категорії зі сфери культури там, де аудіодискрипція була потрібна. Моя практика аудіодискрипторки й точка відліку саме з театром почалась якраз із цих семінарів.

Як навчають аудіодискрипторів? Що саме важливо знати для цієї роботи?

Розповідають загально про її особливості, методику та як коректно це робити. Це не так складно, як звучить. Це ті всі речі, які, наприклад, ми — музейники — і так робимо. Ми описуємо вітрину, ми описуємо якісь предмети. Просто аудіодискрипція має певну структуру. І на деякі речі, можливо, ми не звертаємо уваги в потоці роботи, а тут ти на будь-який предмет, на будь-яку картину починаєш дивитись більш прискіпливо: де перший план, де другий, що найважливіше. Передаю кольорову гаму, особливості техніки виконання і таке інше.

У людей, які не мають порушень зору, таких питань не виникне. До речі, мій досвід показує, що коли у класичній екскурсії починаєш використовувати елементи аудіодискрипції, люди починають помічати те, на що вони зазвичай не звертають увагу. Те саме відбувається в театрі, хоча театральна аудіодискрипція трошечки складніша. У мене ж навчання не закінчилось на львівських колегах. Під час карантину була дуже хороша можливість повчитись у британських колег. Тому я закінчила в них онлайн-навчання і тепер маю європейський сертифікат, але, сподіваюся, коли-небудь і в Україні буде професійна освіта.

Якщо я не маю досвіду роботи в музеї, а хочу стати аудіодискрипторкою — чи можливо це? Чи все ж потрібно мати якісь спеціальні навички?

Звичайно, можете. Єдине — що вам треба показати на практиці та пояснити загальні принципи цієї методики. Вам потрібна тільки уважність і спостережливість, а також вміння імпровізувати, тому що театр, на відміну від кіно, на відміну від якихось сталих візуальних речей, живий.

Від себе я б додала, що тим, хто описує музичний театр, не зайвою була б музична освіта, хоча б початкова.

Оцей досвід спостереження за диригентом, вслуховування в окремі такти, особисто мені дуже помічні в театрі оперети. Тому що іноді здається, що немає можливості, немає тої паузи, тої тиші, щоб описати, що буде відбуватися в наступній сцені, а воно дуже важливе. І ти почнеш вслухатися в музику і розумієш, що от там між приспівом і куплетом буде чотири коротюсіньких такти на дві-три секунди, в які можна вмістити хоча б базовий коментар і пояснити, що ж там шарудить на сцені, бо так незрозуміло.

Аудиодискриптор говорить тільки в паузах? Як ви встигаєте описати все відвідувачам?

Так. Театральна аудіодискрипція динамічного контенту коментується в паузах. В тій тиші, яка буває між репліками та між виходами акторів на сцену. Щоб встигати — ми готуємось. Тобто це не імпровізація, вона буває лиш частковою, якщо в спектаклі відбуваються зміни в процесі дії.

Як ви готуєтесь до вистави?

Спочатку я дивлюсь спектакль наживо для того, щоб визначити, чи можна його коментувати взагалі. Тому що є сучасна драматургія, є сучасні режисерські бачення, в яких пауз, тиші або якогось моменту для коментування просто немає. Якщо спектакль підходить — я одразу роблю собі нотатки коментарів, потім пишу чорновий варіант і тестую на аудиторії. Це мають бути консультанти і тестувальники з глибокими порушеннями зору.

Як ви долучаєте людей з порушеннями зору, вже маєте певне коло тестувальників?

Тут є одна дуже важлива річ — це мають бути люди, які є активними користувачами аудіодискрипції у сфері культури. Тобто людина, яка дивиться, наприклад, кіно з аудіодискрипцією. Я наголошую, коли навчаю своїх колег, що наявність нозології не має бути вирішальною.

Якщо у людини немає досвіду користування аудіодискрипцією — вона не зрозуміє, якою має бути послуга і як вона працює в театрі. Людина буде судити виключно з власної думки, як їй зручно. А коли у людини є досвід регулярного відвідування, наприклад, сеансів з доступним кіно або спектаклів з аудіодискрипцією, неважливо, чи це було в Україні, чи це було за кордоном, але людина розуміє, що це таке, — вона дасть набагато якісніший фідбек.

Мені пощастило, бо за свої майже 10 років роботи з цією темою, в мене склалася бульбашка з людей з порушеннями зору абсолютно з усіх куточків України. В Києві дуже багато активних хлопців та дівчат, які регулярно беруть разом зі мною участь у різних проєктах, мають дуже хороший досвід — і не тільки український, тобто хтось виїжджав на стажування за кордон, хтось просто був за кордоном та ходив та спектаклі з аудіодискрипцією. І вони дуже сильно допомагають.

Чи залучають вас до підготовки вистави режисери? Маєте досвід співпраці з ними і як вони реагують на такі нововведення?

Це трапляється, на жаль, дуже рідко, але я маю такий досвід із театром у Харкові. Ставили дитячу виставу, і їм подарували обладнання для аудіодискрипції, тому вистава мала бути адаптована. Я на останніх двох репетиціях написала чорновий варіант коментарів і режисер на моє прохання зробив потрібні паузи для них.

А ще у нас є досвід із Київським театром оперети, якому заздрять всі мої європейські колеги — це створення інклюзивної вистави з нуля. У 2018 році театр отримав грант від Українського культурного центру на проєкт “«Арт-Дія. Інклюзія” і одним з компонентів було створення вистав для людей з порушеннями зору. Ми поговорили з режисером та акторами, я їм пояснила, що таке аудіодискрипція. І режисер заклав у спектакль всі потрібні паузи, щоб можна було комфортно коментувати. Це ідеальне створення вистави.

Виходить, що співпраця з режисером на етапі створення вистави дуже важлива, щоб він вийшов доступним для людей з порушеннями зору?

Дуже. Сподіваюсь, ми колись прийдемо до того, що в кожному театрі аудіодискриптор чи аудіодискрипторка будуть працювати в штаті й ми будемо консультувати ще на етапі створення вистав. Це абсолютно не зашкодить, адже ми ніколи не просимо змінити щось радикально і творчий задум завжди залишається за режисером.

Але тоді ми могли б робити вистави ще більш доступними, а не намагатись втиснутися в наявні рамки. Зараз це на 90 % волонтерська робота, нас запрошують адаптувати вже готовий спектакль й іноді ми імпровізуємо, щоб додати туди все, що потрібно.

Як відвідувачі можуть замовити послугу аудіодискрипції і як вона відбувається?

Зараз у Київському театрі оперети адаптовані п’ять вистав: “За двома зайцями”, “В джазі тільки дівчата”, “Тигролови”, “Сімейка Адамсів” та “Доріан Грей”. Купуючи квиток, ви маєте попередити касира, або зателефонувати в адміністрацію театру, якщо купуєте квитки онлайн. Послуга надається безоплатно.

Є декілька варіантів аудіодискрипції: з використанням техніки або без неї. Оперета під час проєкту “«Арт-Дія». Інклюзія” закупила техніку для синхронного перекладу. Вона найкраще підходить. Це база з мікрофоном, в яку говорю я, і база з навушниками, яку отримує відвідувач. Навушники там роздільні, тому що один вставляється у вухо, а другим вухом людина слухає все, що відбувається на сцені.

В театрі я сиджу в ложі над оркестровою ямою. Але для того щоб заглушити весь шум, я собі пошила таку велику-велику маску із дуже товстим шаром звукопоглинаючої тканини, щоб людина чула тільки мій голос. Я туди вставляю мікрофон та говорю. В ідеалі можна ставити кабінку, як у синхронних перекладачів, але це оренда і додаткове місце для неї в залі.

Є й інший варіант: коли обираються місця, де аудіодискриптор не буде заважати всім іншим відвідувачам, і тоді він сідає поруч та коментує на вухо.

Наскільки у відсотковому значенні це робить спектакль зрозумілим для людей з порушеннями зору?

Аудіодискрипція, як би ми не старалися, може зробити зрозумілими десь до 60–70 % спектаклю, в кращому випадку. Тому важливо залучати й інші методи.

Наприклад, в опереті для цих п’яти спектаклів є тактильна адаптація. Це книги зі зменшеними копіями костюмів та декорацій, тобто це рельєфні малюнки, які можна обстежити руками, з описом. Якщо людина опанувала шрифт Брайля, вона може спокійно сісти, взяти книжечку, почитати, як виглядає та чи інша декорація, і тут же обстежити ту картинку з тифлографікою, з об’єднаною графікою, яку ми їй пропонуємо, і те саме з костюмами. І це додає 10–20 % до розуміння спектаклів.

У британських колег є “тач-тури” перед спектаклями, під час яких люди можуть пройти за лаштунки, торкнутись декорацій і почути їхній опис.

Які відгуки від тих, хто вже скористалися послугою аудіодискрипції?

Активним користувачам дуже подобається. Є й ті хто, знайомляться з цією послугою вперше і також дають гарні відгуки. В межах проєкту інклюзивних вистав реабілітаційні центри привозили до нас військових, які втратили зір внаслідок поранення. Їм сподобалось і вони після завершення проєкту купували квитки та приходили з родинами. Загалом після завершення проєкту в жовтні 2023 року ми на сьогодні маємо в середньому по два запити в місяць на послугу аудіодискрипції — і це чудовий результат.

Як гадаєте, чому не всі театри в Україні є доступними для людей з інвалідністю і як зробити сферу культури більш інклюзивною?

Щоб послуга почала з’являтись у театрах, потрібно розробити стандарти для цієї професії й навчати спеціалістів. Також виділяти кошти на обладнання та оплату роботи аудіодискриптора. І ще є одна річ… Пасивність аудиторії.

Стосовно чого пасивність?

Пасивність у сенсі вимог до культурних закладів. Аудиторія має бути активною і трошки більше вимагати створення доступності для себе. На жаль, якщо в бізнесі, наприклад, спочатку попит, потім пропозиція, то у сфері доступності культурного продукту, спочатку пропозиція, а потім попит. Тобто тут, звичайно, дуже б хотілося, щоб ініціювали створення саме сталих проєктів, які після отримання грантів працювали б самостійно, щоб ця послуга була просто на потоці у театрів, музеїв і кінотеатрів.

Я дізналась про послугу, коли купувала квиток в оперету і випадково побачила примітку на сайті про аудіодискрипцію до цієї вистави. Як гадаєте, те, що я не знала про послугу — це тому, що мені вона не потрібна, чи ми все ж мало говоримо про неї?

Напевно, і те, й інше. Говорити про доступність варто більше — так ми створимо попит і зрештою стимулюємо державу та суспільство рухатись активніше в цьому напрямі. Адже у мене є багато знайомої молоді з порушеннями зору, яка хоче вести активне культурне життя в місті, а не чекати, поки хтось виграє грант і буде благодійний проєкт. Не чекати подачки, а самостійно обирати, на яку виставу піти, та купувати квитки на неї. А у нас ситуація наразі така, що навіть не всі сайти державних установ, банків та магазинів адаптовані під потреби людей з порушенням зору.

В нас попереду багато роботи ще й тому, що з фронту повертаються наші військові. Ми з чоловіком волонтеримо у госпіталі й у нас вже чотири хлопці, які втратили зір внаслідок поранення, а загалом їх дуже багато.

Волонтерство саме в шпиталях та реабілітаційних центрах — це спосіб краще зрозуміти потреби військових і розробити план інклюзивного розвитку держави з акцентами на першочергових потребах. Аудіодискрипція, до речі, є одним із засобів реабілітації, який варто використовувати, і навчати тих, хто частково або повністю втратили зір.

Ірина Миколайчук