Як глухі живуть в умовах війни: інтерв’ю з перекладачкою жестової мови із Полтави Наталією Московець (ВІДЕО)

фото: Суспільне Полтава

Про те, як повномасштабна війна з Росією вплинула на людей з порушенням слуху, про життя глухий в окупації та про допомогу країн Європи розповіла Суспільному у інтерв’ю директорка громадської організації “Перекладачів жестової мови та людей з інвалідністю “МІСТ” Наталія Московець.

Чи багато людей виїхали з порушенням слуху за кордон?

Багато. Тому що, на жаль, до війни ми не змогли зробити ту інформаційну систему, яка б могла забезпечити термінову систему оповіщення. До війни не був готовий ніхто. І для глухих це стало жахом. Тому що вони не чують сирени. Тому більше 50 % людей з порушення слуху поїхали з України. Хтось поїхав на захід країни, тому що своє ближче і зрозуміліше. Хтось поїхав далі. І географія наших підопічних дуже велика – Польща, Німеччина, Швейцарія, Греція, у Португалії багато людей. Перший місяць ми не розуміли як організувати роботу і що зробити.

Завдяки коронавірусу ми навчалися працювати онлайн. Польща – перша країна, яка подала руку всім українцям. І я як голова громадської організації вже 27 лютого отримала лист від такої ж громадської організації в Польщі, яка запитала чим вам допомогти. У них спеціально розроблена програма для глухих поляків, і вони нас запросили, щоб ми в цій програмі допомагали перекладати українцям за кордоном.

Як вона працює?

Дуже просто. Іноземці, коли бачили людину з порушенням слуху, запрошували перекладача жестової мови. Але ж жестові мови різні, як і всі мови світу – англійська, французька, німецька. І вирішили робили так: там запрошують фонетичного перекладача української для мене, як перекладача, перекладають ту інформацію, і я вже перекладаю для наших.

Інтерв’ю з перекладачкою жестової мови Наталією Московець. фото: Суспільне Полтава

Є дані, скільки людей з порушенням слуху виїхало з Полтавської області?

Офіційно ні. Хочу сказати, що з Полтавської, Тернопільської, Хмельницької областей люди поїхали не масово. З тих, кого я знаю, відсотків 30. По-перше, у нас спокійніше. По-друге, перший час ми приймали людей із Сум, вони жили в наших гуртожитках товариства глухих, ми надавали їм допомогу, харчування. Полтава була пунктом перетину, вони приїжджали на кілька діб, тут трішки відпочивали і їхали далі. Залишилося тут буквальне декілька сімей. Багато було тих, хто тікав 2014-го року, приміром, до Харкова. І тепер вони змушені знову тікати. То от такі родини вони поїхали переважно за кордон, бо їм вже дуже страшно.

Яка ситуація на окупованих територіях?

Ми щотижня проводимо Zoom-конференції. Спочатку ми збиралися, щоб поговорити як показувати правильно війську термінологію жестами. Не було в мові ні “Джавелінів”, ні “Байрактарів”. Можна літерами, але це довго і незручно. Зараз просто спілкуємося. Вони обмежені в інформації. З перекладом немає нічого, нашого мовлення взагалі немає. До них приходять загарбники, їм показують якісь документи, їм надають допомогу, запрошують на різні мітинги, свята. Розповідали, як на 9 травня виводили і сказали: “Або обов’язково виходите, або…”

Які зараз найнагальніші потреби у глухих?

Брак інформації. Щодня ми чуємо абсолютно протилежні речі. Є проєкт закону, але він так і залишається проєктом, а люди прочитали і думають, що вже є такий закон. Або прийняті соціальні норми, стандарти чи на певних територіях надають допомогу. Їм немає де це дізнатися, почитати. Крім того, ми надаємо допомогу людям з порушенням слуху, які перебували в зоні бойових дій. Це наш волонтерський вклад – ми запрошуємо психологів, оплачуємо роботу, перекладаємо самі і запрошуємо людей на такі зустрічі. Тому що дуже важко жити тим, хто втік від війни, війна залишилася в голові, і її звідти треба прибирати.

Більше дивіться в інтерв’ю Суспільному