Смертельна пастка для «лінивих»

Смертельна пастка для «лінивих»

Нормальне життя чи короткий “кайф”? Для всіх тих, хто свідомо чи через дурість обирає останнє, перше, як правило, невдовзі стає практично недосяжним. За винятком небагатьох людей, котрим удалося вирватися з наркотичної пастки назавжди, більшість наркозалежних ідуть пекельним шляхом у нікуди. В обмін на нетривалу ейфорію, вони потім приречені на постійні втрати: загублене здоров’я, зруйновані сім’ї, скалічені долі — власні та рідних, невикористані можливості і нездійсненні мрії, біль, хвороби, безвихідь, смерть. А починалося все так приємно й весело… з «косячка» травички в колі друзів і знайомих.

Про нинішні проблеми поширеності в нашому регіоні та лікування наркоманії «Деснянській правді» розповів головний лікар Чернігівського облнаркодиспансеру Петро СЕДЕНЬ.

— Петре Михайловичу, останнім часом через ЗМІ суспільству нав’язується тема щодо можливості легалізації в Україні «легких наркотиків» — вживання марихуани. Як ви до цього ставитеся?

— Справді, ця тема активно мусується. Якщо так відбувається, значить, це комусь потрібно. Загальновідомо, що наркомафія — серед найсильніших у світі. Там обертаються трильйони доларів. І, мабуть, немає такої перешкоди, яка б вистояла на їхньому шляху. Нещодавно, до хрипоти в голосі, ми довго сперечалися з одним моїм колегою щодо легалізації прийому марихуани (психоактивної речовини — канабіноїдів з коноплі) в нашій країні. Я категорично проти цього, і як лікар не поділяю наркотики на так звані «легкі» чи «важкі». Цей штучний поділ уже психологічно впливає на нормальних людей, котрі ніколи не вживали наркотиків, а легалізація марихуани сприйматиметься як своєрідне схвалення з боку держави. Цього не можна допускати, адже наркозалежність починається з малого, переростаючи у хворобу. Алкоголізм — із пива та інших слабоалкогольних напоїв, наркоманія — з епізодичного паління «косячків», з пари укольчиків екстракту маку.

Щодо легалізації «легких» наркотиків постійно посилаються на до­свід Голландії, Швейцарії, кількох штатів США. Але ж є країни, де за певну кількість марихуани в кишені «світить» смертна кара. Нібито гарні результати внаслідок легалізації цієї трави в Нідерландах, про які говорять (зниження рівня злочинності, зменшення кількості правопорушень, захворюваності на СНІД, «підконтрольність» зареєстрованих наркоманів, збільшення надходжень у бюджет тощо), — це міфи, далекі від тривожної реальності. Насправді ж менш ніж за десятиліття після того, як там відкрилися так звані «кав’ярні» з вільним продажем марихуани для особистого споживання, загальні обсяги вищеназваних проблем підскочили вдвічі. Зросла в рази кількість підлітків, які вживають цю траву, туристів, що приїжджають з метою купівлі наркотиків, злочинність «під кайфом»: напади, вбивства, зґвалтування, знущання над дітьми, акти вандалізму. За даними міністерства юстиції США, злочинці під впливом наркотиків скоюють у шість разів більше вбивств, у чотири рази більше нападів і в півтора разу більше пограбувань порівняно з тими, хто чинить злочини заради того, щоб роздобути гроші для купівлі наркотиків. За злочини, пов’язані з їх споживанням, сидять за ґратами в’язниць Голландії 40% засуджених, а в Амстердамі несуть службу вдвічі більше поліцейських, аніж у подібному за чисельністю американському місті. Замість очікуваного від легалізації викорінення чорного наркоринку послаблення злочинних угруповань, число останніх зросло в десятки разів. Легалізація наркотиків (а на практиці вони більше потрапляють у руки дітей), катастрофічно позначається на фізичному, інтелектуальному та емоційному розвиткові. В Нідерландах чисельність наркоманів-школярів віком 12-18 років зросла на 200%.

У Швейцарії ще з 1986 року, маючи на меті боротьбу з поширенням СНІДу, в плані експерименту влаштували в Цюріху громадський парк, де наркомани могли безкарно вживати героїн. Медики безкоштовно роздавали тут шприци (до 15 тисяч щодня), презервативи, надавали амбулаторну допомогу, консультували і пропонували лікування. Невдовзі це місце, яке відвідували тисячі наркоманів, стало відомим як «Парк на голці». У 1991-му тут зафіксували 78 смертельних випадків від передозування наркотиків — удвічі більше, ніж попереднього року. Швейцарські власті парк закрили.

У минулих століттях (а деінде й сьогодні) похідними від коноплі лікували низку захворювань, зокрема, депресії, а опій використовували для лікування психозів. Але у світі майже відмовилися від цього через тяжкі наслідки.

— Хочеться сподіватися, що нашим можновладцям вистачить розуму навчитися на чужих помилках, допущених в інших країнах. А яка ситуація щодо поширеності наркоманії на Чернігівщині?

— Коли я починав працювати в наркології (а відтоді минуло вже 40 років), на обліку було лише 18 хворих на наркоманію, половина з них — інваліди війни з тяжкими пораненнями, ампутаціями, котрі, вживаючи наркотик як знеболююче, стали морфіністами. Пізніше я всіх 200-300 осіб, що хворіли на наркоманію, знав ще за прізвищами. Потім пішов «прорив» щодо чисельності наркозалежних. Нині офіційно на обліку в області 1757 осіб (1150 з них — у Чернігові). Але це здебільшого ті, хто вживає екстракт маку з діагнозом «опійна наркоманія» (таких в обласному центрі 950). Реальна кількість тих, хто має стійку психічну і фізичну наркозалежність, у три-чотири рази більша. В Чернігові близько 5 тисяч наркозалежних, але не більше. Значна кількість тих, хто лише «спробував» — епізодично вживав наркотики 3-5 разів. Усіх не підрахувати, оскільки вони ще не мають явно вираженого психіко-поведінкового розладу й залишаються непоміченими суспільством.

— Які простежуються тенденції серед наркозалежних стосовно видів наркотиків? Першість уже, мабуть, за курцями «травички»?

— Саме так. Викликає занепокоєння те, що і в області, і в Україні на перше місце вийшло вживання канабіноїдів, скорочується кількість ін’єкційно-опіоїдних наркоманів. Це тривожить, оскільки за десятки років лікарської практики я мало знаю таких людей, котрі після вживання «легких наркотиків» не перейшли б на інші, «важкі» види наркотичних речовин. Наркомани — це «ліниві» люди, які прагнуть швидко отримати задоволення без будь-яких фізичних та інтелектуальних зусиль. Опійну ін’єкцію треба ж знайти та ще й приготувати, а марихуани — забив «косячка», викурив, і через короткий час навіть запаху не буде, й сусіди не знатимуть, і рідні не запідозрять. «Легкими» такі наркотики помилково називають (оброб­ляючи масову свідомість) лише тому, що до них не так швидко звикають, повільніше виникає залежність, не виражений абстинентний синдром (мовою наркоманів — «ломка»). Але у курців марихуани спостерігається практично 70% симптоматики, описаної у психіатрії: від надмірної ейфорії (найчастіше заради цього, а ще для припливу енергії, сексуальної гіперактивності і вживають наркотики), галюцинацій, маревних ідей до кататонічного ступору, який може тривати тижнями й навіть місяцями. Хворі мовчки перебувають у скутому стані рухової загальмованості при порушенні всіх видів діяльності, навіть інстинктивної. Серед наркозалежних від канабіноїдів дуже мало бажаючих свідомо пролікуватися. Ще років 25-30 тому до нас почали часто звертатися батьки, які помітили щось дивне в поведінці своїх чад: замкнутість, безпричинний сміх, ненажерливість (є такий вислів у наркоманів — «бомбити холодильник»). Тоді кільком обстеженим навіть поставили діагноз «шизофренія», оскільки симптоматика при вживанні канабіноїдів була шизофреноподібною. Тоді ще мало було тих, хто курив марихуану, хіба що деякі з тих, хто пройшов Афган.

На друге місце за споживанням зараз виходять психостимулятори, за дією такі, як «екстазі». Серед молоді кількість їх споживачів значно зросла, але на обліку 2-3 десятки з тисячі. До наркологів вони не йдуть, бо немає підстав звертатися до лікаря. Адже на першому етапі не так виражено проявляється абстиненція (відміна вживання), немає слідів на тілі. Дехто навіть самотужки кидає це заняття зовсім. Психостимулятори часто виготовляють кустарним способом при певній обробці лікарських засобів, які продаються в аптеках. А підсовують готовенькі там, де нічні розваги, безупинні танці годинами, дискотеки, коли організм потребує «підживлення» енергією, якої бракує для подальшого отримання задоволень. Колись після рейду міліції до нас привезли відпочивальників із прогулянкового теплохода «Казбек» — практично у всіх виявили вживання канабіноїдів і психостимуляторів.

Дуже насторожує вітчизняних наркологів поширення так званих «аптечних» наркотиків. Їх отримують, купуючи доступні у вільному продажі в аптечній мережі ліки від застуди та грипу чи очні дитячі краплі, що містять тропікамід, і, обробивши іншою речовиною, отримують на виході психостимулятор — за ціною складових у кілька десятків гривень. На жаль, «хіміки» від наркоманії випереджають медиків-наркологів, вигадуючи нові види «дурману» на основі ліків. На препаратах, що містять кодеїн, народився так званий «крокодил», який устиг з’їсти багатьох наркоманів, котрі на нього підсіли. Вже із запізненням внесли поправки щодо обмеження продажу ліків, які містять кодеїн (тільки за рецептом). Лише останнім часом Державна служба України з контролю за наркотиками, ставши більш централізованою, почала робити дієві превентивні кроки щодо запобігання поширенню та появі нових «аптечних» наркотиків.

— Чому, напевне, добре знаючи про можливі наслідки, нормальні, обізнані, розумні люди обирають руйнівний для себе «кайф» від психоактивних речовин замість альтернативних способів підняти настрій, відчути радість і силу, сплеск адреналіну?

— Причина — біопсихосоціальний фактор прийому психоактивної речовини. Схильність до вживання наркотиків починається з сім’ї, виховання, мікроклімату. У дитини з родини, де взагалі не вживають психоактивних речовин, сім’ї з великими духовними традиціями, де батьки уважно доглядають за дітьми, відверто спілкуються і спостерігають за ними, мала ймовірність потрапити в погане середовище, де вживають наркотики. Хто ніколи навіть і тютюну не палив, навряд чи буде в компанії, де «забивають косячки». Наркомани втягують у залежність нових споживачів і за це дешевше отримують свої дози від розповсюджувача. Один наркоман втягує зі свого кола друзів, знайомих як мінімум 6-10 осіб. Звичайно, пробують «курнути» з цікавості, задля пізнання невідомих приємних відчуттів і вражень. До того ж, цей «кайф» новачок попервах отримує, як казав Льолік у «Діамантовій руці», дешево, надійно і практично. Пігулку (а перші дози спочатку можуть давати й «на шару») ковтнув — і танцюй усю ніч, лови всі радості життя без будь-яких зусиль та роботи. Майбутні наркомани зазвичай знають про залежність, про наслідки, але (це властиво всім людям) схильні вірити в чудеса: «а от зі мною такого не станеться», «з моєю силою волі я не буду залежним, коли схочу — перестану», «я тільки спробую — і потім ніколи».

— Але ж «не так сталося, як гадалося». Як швидко виникає стійка залежність?

— На зміну ейфорії, безкінечним розвагам, сексуальним оргіям, різноманітним душевним і тілесним втіхам без наркотику приходять пригніченість, слабкість, смуток, депресія зі схильністю до суїциду, до криміналу заради отримання грошей на нову дозу. Все позитивне, що відчувалося раніше, швидко поглинається негативними наслідками. Короткочасне задоволення на нічних гулянках вилазить боком: «відхід» дуже довгий і кінець поганий. Через 2-3 роки вживання наркотиків невідворотна сексуальна імпотенція. Лише одиниці можуть певним чином контролювати свою залежність, а переважна більшість стає сильно залежною і переходить на інший вид наркотиків: із «трави» — на психостимулятори чи опійний мак. Тривалість формування залежності різниться з огляду на наркогенність препаратів: від одних — за лічені місяці, від інших — за 1-2 роки.

Дуже швидко прогресує хвороба при вживанні «аптечних» наркотиків. Перші ін’єкції дають відчуття легкості, польоту, блаженства, спричиняють ефект оргазму за відсутності статевого партнера. А вже за кілька годин приходять туга, дратівливість, злість, запальність, головний біль, безсоння. Виникає бажання повторити ін’єкцію. І бувають випадки кількаденного наркотичного «запою». Психічна залежність формується на 5-6 ін’єкціях або за два тижні епізодичного прийому препарату. В разі його відсутності спостерігаються астенія, загальмованість, сильна втомлюваність. Після 5-10 доз фіксуються отруєння печінки та мозку. Після 15-20 доз протягом 2-3 місяців може з’явитися паркінсоноподібний симптом, настає енцефалопатія — тобто недоумство із провалами пам’яті, порушенням розумової діяльності. Руйнація центральної нервової системи відбувається неймовірно швидко, і людина повністю деградує. На ранніх стадіях хвороба ще виліковна, а далі — це вже неможливо. Хворі назавжди стають інвалідами. Це страшне горе для рідних.

— Як батькам, рідним розпізнати у дітей пристрасть до наркотиків?

— Порушення координації рухів, тремтіння пальців рук чи м’язів на обличчі, непритаманна гугнявість у мові — це привід для тривоги. Серед поведінкових і зовнішніх ознак — різкі та часті зміни настрою незалежно від ситуації, загальмованість або надмірна бадьорість, порушення сну, скритність, втрата інтересу до колишніх захоплень, потреба в усамітненні, не­зрозумілі витрати грошей, підвищена агресивність, підозрілі друзі, неуспішність у навчанні, цікавість до фармакології, збільшені зіниці, почервонілі чи каламутні очі, хронічні кашель або нежить, втрата апетиту, сліди від ін’єкцій. Якщо наявна хоча б частина з цих симптомів — слід невідкладно звернутися до лікаря-нарколога.
Один із симптомів наркозалежності — театральна брехливість, що не має меж. А батьки, які переконані, що їхня дитина дуже хороша, добра й безневинна, заколихані цим та втрачають пильність. Коли з дому починають зникати цінні речі, спочатку наркоман правдоподібно аргументує це батькам — мовляв, подарунок коханій чи ще якісь вигадки. Золоті вироби попервах навіть іноді повертаються, якщо вдалося вчасно викупити їх із ломбарду. Але це — на першому етапі, а вже через два-три місяці цінні речі зникають безповоротно.

— Яким чином хворі на наркоманію потрапляють до вас на лікування?

— Зазвичай їх приводять рідні та близькі люди. На жаль, часто з великим запізненням. Батькам, звісно ж, незручно «виносити сміття з хати». Спочатку вони не вірять, що їхня дитина — наркоман, намагаються боротися самотужки, їздять по ворожках і знахарках тощо. А до наркологів, вичерпавши всі ресурси та можливості, звертаються вже на пізній стадії захворювання. І просять від лікаря неймовірного — за дуже короткий час вилікувати й повернути до нормального життя. Доводиться працювати і з хворими на наркоманію, і з їхніми рідними, у яких виникає певна співзалежність: вони настільки близько сприймають проблему дитини, що нічого не хочуть чути й бачити навколо, аби лише дитинка не мучилася. Хоч вона ставала залежною поступово, на їхніх очах, іще п’ять років тому. А іноді — час уже втрачено, і наркоман стає інвалідом на все життя.

Самостійно до нас звертаються дуже мало хворих. Зазвичай опіоїдно залежні приходять у січні-лютому, коли мак у дефіциті, ціна соломки виросла, а грошей немає. Тоді такі йдуть до лікаря «збивати дозу». Відмовити в лікуванні ми не маємо права. Надаємо допомогу: знімаємо абстиненцію. Після місячного лікування разова й добова доза у наркомана знижується, і він виписується зі стаціонару. При продовженні вживання наркотиків поступово доза знову починає зростати. А влітку вже новий мак зацвів. Тоді допомоги просять хіба що ті, проти кого порушено кримінальну справу: треба довідка, що наркотик тримали для себе, а не для розповсюдження, аби не потрапити за ґрати. З усіх, хто у нас лікується, свідомо це роблять заради одужання лише 8-12%.

— Чи багатьом це вдається?

— На жаль, до повноцінного нормального життя повертаються одиниці. Скільки хворий входив у залежність — стільки ж потрібно й на повний вихід із неї. Лікарі, надавши медичну допомогу, не в змозі пересадити пацієнтові душу. Після лікування людина потрапляє у старе середовище, на неї впливає знову ж таки біопсихосоціальний фактор, тисне невлаштованість життя, безробіття. Дуже погано, що в Україні немає мережі відповідних реабілітаційних центрів, котрі могли б суттєво покращити ситуацію. Лікування наркоманії — дуже важкий процес, який не можна порівняти з лікуванням від алкоголізму. Найбільш важлива профілактика, котра починається з сім’ї: ніколи, ні за яких обставин не треба починати вживати наркотики. Не треба звертати уваги на приклади з кіно, приставати на пропозиції друзів тощо. Не пробувати — найкраща гарантія не перетворитися на наркомана.

А якщо вже трапилося таке нещастя — необхідно якнайраніше звертатися до лікарів. Не варто боятися постановки на облік, адже завдання медиків — допомогти позбутися хвороби. Якщо у батьків виникає небезпідставна підозра, доцільно скористатися тестами на наркотичні речовини, які можна придбати в аптеці. За аналізом сечі неважко з’ясувати, чи вживалися вони. Якщо людина курить марихуану постійно — можна визначити це й упродовж місяця. Якщо епізодично — протягом 2-3 тижнів. Якщо ж зрідка — через 2-3 дні тест уже не виявить слідів наркотиків. Так і щодо інших видів наркотичних речовин. У нашому диспансері ми анонімно робимо аналізи дітям та підліткам, особам до 18 років — безкоштовно.

— Який дає ефект і як у нас в області діє так звана «метадонова програма», що її супротивники називають замаскованою легалізацією наркотиків?

— Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) була запроваджена в Україні ще за президентства Віктора Ющенка 2005 року. Спочатку в пілотних проектах п’яти областей, а потім по всій країні з метою профілактики ВІЛ-інфекції, а також для зниження рівня злочинності в середовищі наркозалежних. Програма, яка в нашій області діє з лютого 2008 року, поширюється лише на ін’єкційних наркоманів, залежних від опіоїдів. Ці люди неодноразово безуспішно лікувалися в стаціонарі. Сьогодні через облнаркодиспансер і пункти видачі (сайти) у Прилуках та Ніжині (можливо, такий відкриється ще і в Козельці) 80 осіб отримують метадон і ще 15 — бупренорфін. За наказом МОЗ ми як належить реалізовуємо програму ЗПТ, котра не є методом лікування наркоманії. У вигляді певних доз названих препаратів хворі фактично одержують свій «наркопайок». Ці препарати мають тривалу дію і за впливом на організм подібні до морфіну, кодеїну та інших опіатів. Дія однієї терапевтичної дози — близько доби. Отримуючи її, наркоман поводиться спокійніше, немає психічних зривів, відчуття болю, немає потреби шукати додаткові наркотики. Хворі можуть улаштуватися на роботу. І хоча кінцева мета — витіснити наркотик узагалі та вийти з метадонової програми, це, на жаль, відбувається дуже рідко. Частина учасників програми продовжують вживати інші наркотики. В області лише одна жінка вийшла з неї, народила дитину, але через два роки повернулася: їй простіше ходити по метадон у лікарню, ніж, ховаючись від міліції, купувати собі дозу десь в іншому місці за чималі гроші. Метадон — дуже сильний наркотик, синтезований у Німеччині, свого часу як знеболююче врятував багато життів. Проте використання його в терапії, як це відбувається нині в Україні, не викликає оптимізму. До того ж, роздаючи «наркопайок», не змінити психології. За роки моєї практики жоден хворий на наркоманію не помер від абстинентного синдрому при залежності від будь-якого виду наркотику. Жодного випадку. Безпосередньо смертність від наркоманії фіксується лише внаслідок передозування, але найбільше наркозалежні помирають через зруйнований імунітет і отримані через це хвороби — туберкульоз, гепатит, пневмонію, СНІД тощо.

Ярослав КАРАНДА
www.hvilya.com

Напишіть відгук