“Студентський день” розвінчав міфи про людей з особливими потребами

У рамках “Студентського дня”, яким є кожен четвер у храмі Святих апостолів Петра і Павла у Львові, відбуваються цікаві зустрічі для студентів та молоді. 13 лютого відбулася перша зустріч із циклу “Наші ближні: люди з особливими потребами”. Доповідачем була п. Наталя Курило, практичний психолог, працівник Інформаційного центру храму. П. Наталя вже протягом 20 років користується візком, і за цей час здобула освіту практичного психолога.

На зустрічі п. Наталя розвінчала багато міфів та страхів, що пов’язані із людьми з особливими потребами. Багато людей попри те, що мають якісь фізичні неповносправності, продовжують досягати своїх цілей у житті. Наприклад, Бетховен творив музику навіть після того, як втратив слух! Мабуть, кожному із нас відомі випадки, коли люди без рук малюють картини. Цей список можна продовжувати.

Нам усім варто бути уважними, які мовленнєві формули ми вживаємо, говорячи про людей з особливими потребами: інвалід, людина з інвалідністю, людина з неповносправністю, людина з особливими потребами, людина з обмеженими можливостями.

Отож, по черзі. У мові законодавства України зафіксовано слово “інвалід” (від англ. “in valid” – не дійсний). Наша мова як ніщо інше відображає ставлення суспільства до цих людей. Вживання слова “інвалід” є щонайменше некоректним щодо цих людей. Бути “не дійсним” – це як бути “не потрібним”. “Людина з інвалідністю” виглядає трохи краще, бо на першому місці є слово “людина”.

Скажіть, будь ласка, які потреби має звичайна людина? – Так, їсти, спати, працювати, спілкуватися… А у цих людей потреби хіба інші? То чи доречно говорити, що вони “люди з особливими потребами”? Може “людина з обмеженими можливостями”? Мабуть, хтось буває з необмеженими можливостями, так? Подивіться на параолімпійців. Ці люди – “з обмеженими можливостями”?

У історичному аспекті відбулася певна еволюція поглядів: від неприйняття до включення в суспільство. Ще одним стереотипом у сприйнятті людей неповносправних є те, що вони хворі. Словами п. Наталі: “Так, людина з неповносправністю може бути хворою: коли вона має нежить, кашель… А так то це – спосіб буття”.

Коли ми спілкуємося з особами з особливими потребами, повинні пам’ятати про кілька простих правил:

1. Звертатись безпосередньо до особи, а не до того, хто супроводжує.

2. Пропонувати свою допомогу і не боятися запитувати, що і як краще зробити.

3. Візок – це частина особистого простору людини, що ним користується.

4. Спілкування на одному рівні: варто сісти, щоби людині на візку було комфортно на Вас дивитись.

5. Якщо у людини проблеми зі слухом – не затуляти обличчя і переконатися, що вона Вас бачить.

6. Усе, що відбувається, потрібно коментувати для людей слабозорих та незрячих.

Попереду ще дві зустрічі із п. Наталею: 20 та 27 лютого. Відбуваються вони у приміщенні школи № 62, що поряд із храмом.

Андріяна Баран

ДивенСвіт