Українські незрячі малюки відтепер можуть «дивитися» мультиплікаційні фільми

У грудні 2013 року Львівський обласний осередок ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» розпочав роботу над створенням 24 мультиплікаційних фільмів з тифлокоментарем (аудіодискрипцією) для незрячих малюків. Робота над адаптацією мультиків триває в рамках інноваційного для України проекту під назвою «Мультфільм для незрячих», підтриманого БФ «Розвиток України».

«Мультиплікаційний фільм – це маленька повчальна історія, як правило, з добрим кінцем. Ми почали створювати цей проект, тому що нечесно бути на місці маленької незрячої дитини. Уявіть своє дитинство без мультиків, без футболу, без санчат, без лиж і ковзанів, без роликів, без велосипеда. Таке дитинство нецікаве. Власне, ми задумалися над тим, чому дитина, яка не бачить, має бути обмежена в тих земних радощах, які доступні для зрячих дітей. Так і народилися ці мультиплікаційні фільми. Мета дуже проста – зробити їх доступними для дітей, які не бачать. З іншого боку, цей мультик несе повчальну місію: дитина починає розуміти, хто є добрим, а хто є поганим героєм. І розуміє вона це не тільки з сюжету мультика, а і завдяки тому, як Олександра Бонковська інтуїтивно цей мультфільм озвучить, наскільки вона своїм голосом, емоціями додасть героям доброти або злості», – розповідає виконавчий директор Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ», автор ідеї та керівник проекту мультиплікаційних фільмів Оксана Потимко.

Після перегляду мультфільму «Козлик і його горе», незрячі дітки, учні Львівської спецшколи-інтернату № 100 Остап Нестеровський і Марічка Сидорук детально розповіли про героїв казки, переповіли сюжет. «Ослик приїхав до Козлика на самокаті. Він надув велику червону кульку і подарував її Козлику. Козлик намалював очка, носик і ротик, підкидував кульку вгору. Кулька вилетіла на вулицю. Козлик почав бавитися кулькою на вулиці, та випадково забув, що в нього на голові є ріжки. Він проколов кульку і почав плакати. Позбирав клаптики кульки в торбинку і гірко заплакав. Коли він плакав, сльози котилися прямо в торбу. Наплакав цілий мішок горя», – переказують події мультфільму незрячі дітки.

«Моя робота полягала в тому, що мені треба було, по-перше, вибрати український мультфільм, який би надавався до пояснення. Адже є мультфільми, де дуже швидко розвивається сюжет і нема достатньо пауз між прямою мовою персонажів, які можна було б використати для пояснення і коментування. Тому ми почали з фільмів 70-80-х років. Я писала коментарі такого розміру, щоб їх можна було помістити поміж репліками персонажів. Вибирали мультфільми з гарною музичною палітрою. У 70-80-х роках молодий композитор Мирослав Скорик писав музику до мультфільмів, і ця музика така кольорова, дає стільки барв, що це дуже допомагає емоційно сприймати той чи інший мультфільм. Ми вчимося в процесі, бо не маємо зразків для наслідування. Найбільшим індикатором є реакція дитини: якщо вони все розуміють, то емоційно реагують, сміються, переповідають сюжет. Для нас це означає, що ми рухаємося у правильному напрямку», – розповідає народна артистка України, актриса Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, автор тифлокоментарів до серії мультиплікаційних фільмів, диктор за кадром Олександра Бонковська.

Станом на 1 червня 2014 року, учасники проекту виготовили 12 мультиплікаційних фільмів з тифлокоментарем (аудіодискрипцією) – спеціальним закадровим коментарем диктора, який допомагає незрячим дітям зрозуміти сюжет і розпізнати його героїв.

Інформаційний портал ЛОДТРК — lviv.tv