Казка на білих лапах

Казка на білих лапах. казка на білих лапах, піккардійська терція, незрячий, проєкт, інклюзія

Казка на білих лапах. казка на білих лапах, піккардійська терція, незрячий, проєкт, інклюзіяЗ Рівного розпочато всеукраїнський тур «Піккардійської терції» та незрячих діток

Переповнена зала Рівненського обласного музично-драматичного театру в очікуванні дива. І воно приходить: чисте, як дитяча сльоза, і неймовірно добре та щире. «Казка на білих лапах» — емоційний різдвяний проєкт львівської вокальної формації «Піккардійська терція», який розпочався з Рівного. Тепер його благодійний шлях проляже Україною. Унікальність різдвяної містерії в тому, що разом із піккардійцями на сцені 12 незрячих дітей 4—12 років. Вони з Рівненщини, Львівщини, Тернопілля, Івано-Франківщини, Миколаївщини, Харківщини і виступають у ролі персонажів вертепу. На сцені звучать і хіти «Піккардійської терції», і дев’ять нових різдвяних пісень. Автор музики різдвяної добірки — піккардієць Ярослав Нудик, запис альбому підтримав Український культурний фонд, костюми спроєктувала й пошила львівська дизайнерка Івона Лобан.

Казка на білих лапах. казка на білих лапах, піккардійська терція, незрячий, проєкт, інклюзіяФото з сайту rivne.med

«Тут поєдналися дитяча безпосередність і незмінний піккардійський дух, — каже художній керівник вокальної формації Володимир Якимець. — Працюючи з діт­ками, ми й самі неначе повернулися в дитинство, відчули диво Різдва, пригадали світло і радість, якими живе дитина від святого Миколая до Йордану».

Напевне, доброчинне дійство не було б таким яскравим, якби не директорка Львівської обласної спілки інвалідів Оксана Потинко, яка розробила методики роботи з незрячими дітьми. Вона радо ділиться ними з педагогами з інклюзії. До речі, саме в рівненському театрі напередодні відбувся її майстер-клас, на який з’їхалося 100 педагогів, адже суспільство дуже потребує такого зближення.

А підбирати дітей для проєкту небайдужа львів’янка почала понад рік тому. Приміром, дев’ятирічний Іванко Одейчук із Березного на Рівненщині єдиний хлопчик у ньому. «Ми з Оксаною Потинко познайомилися п’ять років тому, — розповідає мама Іванка Ольга Одейчук. — Нам дуже хотілося вчитися у звичайній школі, тож приїздили до пані Оксани на консультації, бо знали, що в Європі такі методики є. Іванко таки пішов до звичайної школи, я перекваліфікувалася на вчителя-тифлопедагога, яких у нашому містечку досі не було. До речі, є перша перемога: торік Іванко посів третє місце на районному етапі конкурсу з української мови імені Петра Яцика («УК» розповідав про це). Якось Оксана попросила записати на диктофон вірші у виконанні Іванка й надіслати їй запис. Виявляється, вона вже жила ідеєю залучити дітей до великої сцени. Наш Іванко пройшов добір».

Ось так здійснилася мрія хлопчика стати таким, як усі діти, а його мами — подорожувати. Тепер вони неодмінно мандрують удвох. Чи може бути більше щастя?

Інна Омелянчук

«Урядовий кур’єр»

Напишіть відгук