Невидиме життя: як показати тих, хто залишився в стороні (ФОТО)

Фото: facebook.com/olenazelenska.official

У Софії Київській відбулось відкриття міжнародної фотовиставки PhotoKyiv 2021 “Невидиме життя”. Проект відбувається вп’яте і цього року присвячений проблемі інклюзивності та безбар’єрності. Про те, якими проблемами та питаннями опікувалися під час своєї роботи фотографи, та яку головну думку вони хотіли донести суспільству, дізнавався “Апостроф”.

Можливість поставити питання

Герої світлин на фото – травмовані ветерани АТО та учасники Євромайдану, інваліди, люди з синдромом Дауна, роми, а також літні люди, що опинились у скрутах долі. Словом, усі, кому важче дається адаптація до реалій суспільства. Саме тому цьогорічний проект має назву “Невидиме життя” – адже попри усі намагання суспільства бути толерантними, інакші люди досі не мають змоги повноцінно вийти на поверхню, за межі своєї проблеми.

“Це можливість поставити питання, – говорить співзасновниця проекту PhotoKyiv Іванна Бертран. – Запитати про те, що відбувається, і як ми можемо ці питання вирішувати. Цьогорічна виставка – про людей. Ми не хочемо показувати їхні страждання або біль, ми хочемо цю біль подолати. Хочемо зробити їхнє життя видимим. Показати історію, у якій ми всі відчуваємо відповідальність”.

Організатори виставки хотіли звернути увагу людей на передусім людське ставлення до ближнього. Любов та взаємоповага, відкритість, співчуття, прийняття та співпереживаня, і звісно допомога – саме такі цінності мусила пробудити виставка. Адже об’єктом неприйняття може стати кожен, і саме зі свого світогляду, свого ставлення до інших мала би починатися трансформація українського суспільства в бік інклюзивності.

“Якщо боротьба проти дискримінації залишається в серці мистецтва й нашої соціальної дії, то політика інклюзії не повинна бути даниною моди. Інклюзія та безбар’єрність – це поєднання інноваційних підходів у суспільстві. Наше інклюзивне суспільство стимулює процес інновації та творіння, – вважає кураторка фотовиставки Кароль Піду. – Сьогодні у вас буде можливість побачити роботи, створені українськими, американськими, голландськими та німецькими фотографами, і всі вони об’єднані рішучим бажанням підкреслити та зробити видимими тих, хто був в тіні”.

Роми, літні люди та учасники бойових дій

89 фотографів із різних країн світу подали свої проекти на участь. Але журі відібрало лише п’ятьох. Це Йосип Сивенький із фотосерією «Рани» (США/Україна), присвяченою ветеранам АТО та учасникам подій на Майдані, Роман Закревський із фотопроектом “Погляд” (Україна), у центрі якого опинились роми з Чернігівщини, Аліна Пророка з фотосерією “Будинок пристарілих. Самотність. Сльози на зморшках” (Україна), Юрій Данченко з фотосерією “DanzaDown” (Україна) – торкнувся проблеми людей з синдромом Дауна та Олесій Товпига з фотосерією “Космос тата”.

Фотографії Романа Закревського
Фото: Апостроф / Ярослава Тюпка

Окрім цього, на виставці представлені п’ять спецпроектів: два з них – українських фотографів, три – авторів Голландії, Німеччини та США.

“Хотіла би розповісти про один проект, що називається “Паспорт”, це робота Олександра Чекменьова, – говорить кураторка виставки Кароль Піду. – Пана Чекменьова попросили в 1995 році поїхати до сіл і зробити фото малорухомих людей у їхніх домівках, щоб вони могли відновити свої паспорти. Він побачив жахливі умови, у яких проживають ці літні інваліди та хворі. Його роботи створюють силу й пронизливість документальності, говорять про ясність історичних свідчень”.

Апостроф / Ярослава Тюпка

Роботи фотомайстрів і справді не залишають байдужими. З одного боку – демонструють гордість за українських фотографів, їхній високий рівень світлописного професіоналізму. Адже якість світлини визначається силою враження, яку вона викликає, і в даному випадку ці враження напрочуд потужні. З іншого боку, мета авторів досягнута. Образи на фото не просто пронизують емоцією, а надихають на гамму упорядкованих роздумів.

“Мені би не хотілося, щоб мої роботи отримали емоцію жалю. Хочеться, щоби отримали усвідомленість”, – говорить фотохудожниця Аліна Пророка, автор проекту про будинок пристарілих.

Дівчину місяць тому волонтери покликали з проханням зробити світлини самотніх літніх людей із тим, щоби потім їхні зображення надрукувати на чашках та їм подарувати. Фотограф охоче відгукнулась і подалась у будинок пристарілих. Враження, говорить майстриня, були сильними.

“Коли я їхала, то розуміла: буде важко, – ділиться Аліна Пророка. – Бо це особливі люди з особливою життєвою ситуацією. Вони нас радо зустріли, усміхались нам. Але щойно ми намагались дізнатись про їхнє життя, вони починали плакати”.

Фото: Аліна Пророка

Аліна розповідала чимало зворушливих історій, як-от про стареньку жінку, яка весь час поправляла шалик, намагаючись вигідніше виглядати в об’єктиві, і постійно дивилась кудись убік. Потім виявилось, що ця жінка – повністю сліпа. Також фотограф розповідала про бабусю, яка у своєму більше ніж поважному віці мешкає зовсім одна.

“Як вона усміхалась! І як чисто у неї в будинку. Взагалі незрозуміло, як вона примудряється так стежити за своєю оселею. Ніби приходиш у гості до своєї бабусі. Але ж її син помер, а донька перенесла два інсульти. І в селі практично немає сусідів, які би допомагали їй. Соціальний працівник коли-не-коли зайде принести їжі й погомоніти, – розповідає Аліна. – Ми не замислюємось над тим, як це жахливо опинитися на самоті на схилі літ. У нашому суспільстві звикли засуджувати стареньких, насміхатись над ними – замість того, щоб привернути увагу до них суспільства”.

Перша леді під враженням

На відкритті виставки була присутня й Олена Зеленська. Для неї та прем’єр-міністра Дениса Шмигаля провели екскурсію, показали світлини. Перша леді, яка опікується проблемами безбар’єрності, залишилась під враженням від побаченого.

“Мене вразило, наскільки цікавою і цілісною вийшла виставка, – говорить Олена Зеленська. – Наскільки різні ці художники. 10 художників – 10 фото-монологів і одна надважлива тема – безбар’єрність. Я багато працюю над тим щоб ця тема стала видимою і дуже задоволено спостерігаю, що вона частіше з’являється в суспільному діалозі. Сьогодні – це діалог мистецький, культурний. Мистецтво – це та мова, яку розуміють всі, яка є універсальною мовою, і дуже важливо й цінно, що ми можемо говорити про речі, що турбують кожного”.

Олена Зеленська
Фото: facebook.com/olenazelenska.official

“Як людина, що мешкає тут 4 роки, мушу сказати, що в України є вимір за межами історичного ракурсу, – говорить Кароль Піду. – Це змушує нас дивитися на наші несприйняття, наші слабкості. Це так само змушує протистояти нашому розумінню. Бо ситуація в Україні може бути покращена для таких людей. Це виставка-пробудження, вона повинна змусити нас мотивуватися на те, щоб працювати разом. Щоб ми досягли інклюзивного, яскравого, а тому більш сильного українського суспільства”.

Уперше проект PhotoKyiv провели в 2017 році. Мета проста – консолідувати творчість та суспільний діалог. Із самого початку звертали увагу на гостроту, актуальність і навіть певну безкомпромісність тем, які підіймали фотохудожники.

“Цього року після пандемії ми переживаємо, як і все людство, внутрішню трансформацію, і кожен замислюється про себе, про своїх близьких, про те, що насправді важливо. І тому вибір зробити фокус на соціальній темі з акцентом на подолання бар’єрів у суспільстві – це цілком природний шлях розвитку PhotoKyiv, – розповідає співзасновниця проекту Анна Савицька. – PhotoKyiv – це про любов до мистецтва, про світогляд, готовий до змін на шляху розуміння та прийняття кожного у його особливості та унікальності”.

Виставку може оглянути кожен охочий на території Софії Київської до 25 серпня. Після цього вона переїде до аеропорту “Бориспіль” – там її зможуть побачити ще більше людей.

Ярослава Тюпка