Відбувся семінар для волонтерів 26 Київського фестивалю «Повіримо у себе»

11 листопада 2017 року в приміщенні університету «Україна» відбувся семінар для волонтерів. Семінар був присвячений темі супроводу осіб з інвалідністю в рамках фестивалю «Повіримо у себе».

На семінарі проводили заняття з супроводу осіб, які мають різні нозології. На початку заходу виступила Лариса Остролуцька. Вона розказала про місію фестивалю та роль волонтерів у ньому. Лариса представила тренерів і поділилася програмою семінару. За допомогою пані Клачко учасників поділили на робочі групи.

Отже, відбулися такі заняття семінару:

– Заняття №1. «Особливості супроводу осіб із порушенням опорно-рухового апарату». Заняття провели Ресенчук Юлія, президент БФ «АІК», та Мітяєва Наталія, віце-президент Благодійного фонду «АІК». Наголошували на правильній термінології та етикеті спілкування з людьми, що мають інвалідність. Давали поради, як супроводжувати осіб на візках та тих, хто користується милицями, ходунцями чи ін.;

– Заняття №2. «Особливості спілкування із особами з ментальною та інтелектуальною інвалідністю». Заняття провела Панічевська Євгенія, голова Асоціації батьків дітей з аутизмом;

– Заняття №3. «Особливості спілкування із особами з порушенням слуху». Заняття провела Корнієнко Тетяна, інструктор-методист роботи з глухими людьми Київської організації УТОГ;

– Заняття №4. «Особливості супроводу осіб із порушеннями зору». Заняття провела Серпутько Ганна, доцент кафедри тифлопедагогіки Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.

Про те, як правильно налагоджувати контакт з особами, що мають ментальну та інтелектуальну інвалідності, ми поговорили з Євгенією Панічевською.

– Що таке ментальна та інтелектуальна інвалідність?

– Коли ми говоримо про людей з ментальною і інтелектуальною інвалідністю, ми перш за все маємо на увазі людей з особливостями сприйняття, поведінки, реакцій. Не треба думати, що ці люди нічого не розуміють, не мають такого ж, як у вас, життєвого досвіду, не мають своїх бажань. Просто їм важче буває продемонструвати це у традиційний спосіб. Реакції можуть біти занадто яскравими чи бурхливими, навіть нав’язливими, або людина може уникати контакту. Це все обумовлено особливостями сприйняття, що й робить таких людей для когось цікавими, а для когось незрозумілими, дивними. Не треба хвилюватися у разі спілкування з людьми з ментальними особливостями. Насправді це не нам, а їм важче дається спілкування, перебування в людних чи шумних місцях. Де все змінюється, де нестабільне чи занадто сильне емоційне поле, де всього забагато – звуків, світла, людей, музики, фраз, очей, рухів. Існує багато зовнішніх подразників, із якими людині може бути важко впоратись. А ще треба якось добре поводитись і добре себе відчувати, брати участь, чекати, спокійно сидіти, не розмовляти, кудись йти. Я вже не кажу, що більшість дістається до фестивалю міським транспортом. Це все дуже-дуже багато зовнішньої інформації, стимулів, і людині треба в цьому володіти собою, своїм емоційним станом. Є люди, для яких це занадто важко. І важко не тільки їм, а й тим, хто їх супроводжує, тому всі хвилюються і можуть бути напружені.

– Поради та коментарі, як супроводжувати особу в разі великого скупчення людей (наприклад на фестивалі)

– Основна порада для волонтерів, а загалом для всіх і для будь-яких ситуацій – будьте доброзичливі та спокійні. Чітко розумійте свої дії. І тоді ви зможете щось пояснювати й очікувати розуміння від інших. Для волонтерів, як для команди супроводу, важливо:

1. звертатись безпосередньо до людини,

2. висловлюватись чітко і по суті,

3. не робити нечітких чи зайвих жестів під час пояснення.

Оскільки захід для дітей та молоді, більшість із них буде в супроводі батьків, родичів, друзів, педагогів, на них і треба орієнтуватися. У них (супровідників) можна запитати, чи є потреба в допомозі. Але ніколи не можна говорити у третій особі про людину чи дитину, яку супроводжують. Запитуйте, як кого звуть, звертайтесь за іменем, питайте, що людина хоче, куди йде, особливо уважно придивляйтесь до тих, хто, на ваш погляд, засмучений, дезорієнтований, не залишайте таку людину без нагляду й шукайте його супровідників. Для допомоги в таких ситуаціях знайдіть затишне, але добре помітне місце, можливо людина шукає тихе місце для себе. А можливо загубилася, і в натовпі її важче знайти, ніж біля вікна чи трохи осторонь від виходу, де менше людей.

Ми обговорювали з волонтерами можливість виникнення істерики у людини. Тут рекомендації прості: треба звільнити місце довкола, не звертати уваги на емоційні коментарі присутніх, не давати рекомендації й не намагатися власними силами заспокоїти людину. Для істерики завжди є причина. Скоріш за все це надмірне емоційне схвилювання чи сенсорне перенавантаження, тому треба забезпечити максимально спокійну обстановку хоча б зовні. Надалі головне порозумітися з тим, хто супроводжує, і надавати ту допомогу, яка за його думкою найбільш доцільна в цій ситуації. Не робіть спроби чимось заспокоїти (предмети, іграшки, цукерки, ліки, гаджети). Будьте поруч доти, поки ви потрібні..

Обговорювали також поведінку під час епілептичного нападу. Зрозуміло, що ми не очікуємо такого на фестивалі, але знати правила поведінки у такій ситуації не завадить. Головне, не треба виходити за рамки власних функцій, не намагайтесь бути лікарем. Допомога в конкретній ситуації – це надання людині максимально безпечного місця, за межами скупчення людей, можливості присісти чи лягти, якщо потрібна допомога лікаря – викликати його. Добре мати напарника в особі супроводника чи будь-якої адекватної людини поруч, щоб розділитися – один викликає на допомогу, другий знаходиться поруч з постраждалим.

– Поради та коментарі, як налагодити контакт (спілкування) із людиною, яка має вказані порушення.

– Контакт з будь-якою людиною можливий за умов доброзичливого ставлення, ненав’язливої поведінки, людину чи дитину можна запитати: як тебе звуть, з ким ти прийшов чи де мама, чим допомогти, куди йдеш, чого зараз хочеш чи шукаєш. Я не кажу, що треба засипати людину запитаннями, почніть з імені. Не чіпайте руками, І не треба заглядати людині в очі. Якщо на вас не дивляться, це не означає, що не чують! Іноді реакції не такі явні, як ми звикли, але вони є, їх можна побачити чи відчути. Це може дивно звучить, але контакт з іншою людиною часто відчувається, а зовнішні ознаки мінімальні. Людина ніби дивиться повз вас або стоїть боком, але водночас вона бачить вас і чує. Головне не те, що робить вона, а те, що робите ви: не метушіться, не говоріть голосно, не розмахуйте руками. Якщо на ваші запитання не відповідають чи демонструють якісь небажані форми поведінки (стороняться, відштовхують), не нав’язуйте увагу до себе, просто будьте поруч, якщо це потрібно. Якщо Ви і в подальшому житті плануєте бути поруч з цією людиною – це одне. А якщо у вас є можливість просто зараз допомогти знайти туалет, чи вхід до залу, чи вільне місце з краю – це дуже важлива робота і допомога, за яку вам будуть дуже вдячні. Це саме те, чого ми найчастіше не отримуємо чи не даємо – людяного ставлення без акценту на особливості.

Наприкінці семінару підбили підсумки. Остролуцька Л. та Клачко Н. вручили сертифікати слухачам.

Джерело інформації: https://www.facebook.com/events/1914994071845906/