З якими специфічними проблемам стикаються жінки, які мають інвалідність

Харків. Що буде, коли інвалідність перетинається із гендерною нерівністю? Які бар’єри створює суспільство по відношенню до жінок з інвалідністю та матерів дітей з інвалідністю?

Ці та інші питання були обговорені під час круглого столу «Інклюзивність та гендер: можливості жінок з інвалідністю», який був повністю присвячений різним аспектам життя та можливостям, якими можуть скористатися такі жінки та дівчата в сучасному суспільстві.

«Ми хочемо підняти проблематику перетину таких двох ознак дискримінації, як гендер та інвалідність, – розповіла Марія Ясеновська, президент харківської обласної фундації «Громадська альтернатива», модераторка заходу, – і поговорити про те, з чим стикається жінка, яка має інвалідність, в сучасному суспільстві, які існують бар’єри та що можна з ними робити, які інклюзії зараз наявні у суспільстві, що можна зробити, щоб більш повноцінно протидіяти дискримінації».

Юлія Сачук, активістка правозахисного руху людей з інвалідністю, розповіла про специфічні проблеми, з якими стикаються жінки, що мають інвалідність. Вона зазначила, що в Україні такі жінки рідше можуть самореалізуватися, ніж чоловіки. За її словами, тут сильно діють стереотипи та упередження, які залишились ще з радянських часів. Ще в медичних закладах від дітей радять відмовитися, до них з раннього віку застосовують занизькі стереотипні очікування, а їх самих сприймають хіба що через призму їх інвалідності. Що, звичайно, негативно впливає на все їх подальше життя. Сачук розповідала, що дівчата з інвалідністю часто залишаються осторонь від соціуму. Вони нерідко не можуть вирішувати те, що робити з власним тілом, адже це вирішують виключно лікарі та батьки. Стереотипне сприйняття також впливає на освіту. В інтернатах їм в жорсткій і категоричній манері рекомендують або стати співачками, або займатися стереотипно «жіночою» роботою. Про наукову діяльність чи технічні спеціальності мова навіть не йде. Щодо самого навчання, то тут немало проблем створює відсутність архітектурної доступності.

Правозахисниця розповідала, що деякі люди до сих пір думають, що інвалідність повинністю визначає особистість, що вона впливає «на все і про все». Вона наводила приклади, коли жінка зі інвалідністю народжувала дитину, проте медичні працівники з нею навіть не розмовляли. А спілкувалися виключно з її родичами.

Валентина Бутенко, директорка центру реабілітації «Право вибору» в свою чергу розповіла про жінок, які виховують дітей з інвалідністю. За її словами, проблеми таких жінок нерідко починаються ще в пологовому будинку, коли медперсонал рекомендує їм відмовитися від дитини. Вони нерідко залишаються наодинці зі своїми проблемами, вони стають відокремленими від соціуму і гублять можливість самореалізуватися, вони страждають від емоційного вигоряння. Проблему ще поглиблює те, що необхідних дитсадків мало, а їх чоловіки нерідко йдуть із сім’ї. Валентина Бутенко розповіла, що вона якраз допомагає таким матерям. Вона згадувала, як одна жінка зізналася, що під гнітом проблем і обов’язків перестала бути такою людиною, якою була раніше.

Також, за словами Валентини, деякі батьки встидаються дітей з інвалідністю, вони не приймають їх, навіть якщо про них добре піклуються. Вона привела приклад заможної родини, в якій батьки забороняли дівчинці заходити до будинку з тростиною. Бо не хотіли, щоб її побачили сусіди. Тому, неприйняття такої дитини – це важлива проблема, яка шкодить як їй самій, так і її батькам. Ще однією проблемо, за словами експертки, є надмірна опіка, яка штучно робить дітей безпомічними та несамостійними. Також вона наголосила на необхідності реалізації таких матерів, які не мусять себе приносити жертву. Адже якщо мати буде нещасною – то і дитина також.

Юлія Сачук також торкнулася проблем матерів дітей, які мають інвалідність. Їм часто важко професійно реалізуватися через відсутність необхідних послуг для їх дітей. Крім того, чимало проблем їм додають звичайні обивателі – це і осуд, і грубі та нетактовні коментарі («Навіщо народжували?»), і непрохані поради («А ви до «бабки» звернутися не пробували?»). Зокрема, правозахисниця підняла таку важку проблему, як насильство проти жінок з інвалідністю. За її словами, ця тема практично не піднімається в публічному просторі, проте, згідно даним іноземних експертів, вони частіше стають жертвами різних видів насильства. Але в таких випадках жертви дуже рідко звертаються за допомогою, а відповідна статистика в Україні не ведеться.

«Займаючись правозахисною діяльність, я звертаю увагу саме те, що стосується гендерної рівності, що стосується порушення прав жінок та дівчат з інвалідністю, – зазначила вона, – тому що насамперед в Україні ця тема дуже мало досліджена. У нас практично немає статистики, немає якихось вихідних даних. А це дуже важливо, адже вимагати від держави робити щось, вирішувати якісь проблеми, якщо немає вихідних даних, дуже важко».

Нагадаємо, що раніше Харків відвідав фінський правозахисник Калле Конкола. Конкола очолює фонд “Абіліс”, який фінансує громадські організації більш ніж в 40 країн світу. В 2015 році Міжнародна рада інвалідності США визнала його найбільш видатним правозахисником людей з інвалідністю.

Юлія Гуш

Справжня Варта