Чи готова українська освітня система до інклюзивного підходу? (ВІДЕО)

1 14 64e6e51ceaad293ba3d23305. освіти, особливими потребами

Освіта в інтернаті або у звичайній середній школі. В Україні кілька установ проводять експеримент спільного навчання здорових дітей та дітей з особливими потребами. Утім таких добровольців небагато, та й спецзаклади для дітей-інвалідів нікуди не зникли. Хоча освітяни країн Європи та Америки давно відмовилися від інтернатів. Чи готова система української освіти до інклюзивного підходу – з’ясовувала Олеся Варламова.

– Начинаем, раз-два…

У Віри урок фізкультури. У цій школі він раз на тиждень проходить у тренажерному залі. Дітям так допомагають укріплювати м’язи, а учнів з ДЦП це ще й ставить на ноги.

Степан Шубчик, тренер:

– Она сама плохо ходила, когда она к нам пришла. Она с мамой все время была, сейчас она уже благодаря упражнениям сама передвигается.

Третьокласниця вправна не лише у фізичних вправах. Вона пише казки, грає на фортепіано та співає. Її ровесники кажуть, що Віра ще й дуже добра.

Віра Рябкова, третьокласниця:

– Я хочу, щоб у всіх все було добре, щоб ніхто не хворів.

Майже сотня дітей, які мають проблеми зі здоров’ям, забули про ходунки та візочки, пишається директор. А починалося все шість років тому з ініціативи районного відділу освіти. Наталя Кравчук стала єдиним керівником школи, яка погодилася на експеримент інклюзивної освіти. Хоча й боялась, як відреагують школярі та вчителі на спільне навчання з дітьми з особливими потребами.

Наталя Кравчук, директор школи №168:

– Це дуже важко і неконтрольовано на перервах, тому що будь-яка дитина може показати пальцем, може подивитися не так.

В системі інклюзивної освіти працюють лише 10 регіонів України. Хоча відповідна постанова була прийнята ще три роки тому.

Валерій Сушкевич, голова національної асамблеї інвалідів України:

– Сьогодні пересічний директор школи може сказати таку річ – інвалідів в моїй школі не буде. А це дике, це дикість того, що стосується прав людини, прав дитинки з інвалідністю.

У Міносвіти пояснюють: бракує грошей для залучення всіх українських шкіл. Адже має бути достатня кількість кадрів для таких закладів та вільний доступ до них дітей-інвалідів.

Віра Шинкаренко, представник Міносвіти України:

– Це ж не тільки пандуси, це єсть санітарні вузли, це є кімнати, це є двері, це є перебудова, якщо застарілі є школи, то це перебудова всередині. Для цього потрібні кошти.

Для дітей з порушеннями розвитку мовлення або психічного розвитку потрібні штатні психологи, дефектологи, логопеди. Але у постанові Кабміну п’ятирічної давності вказано: збільшувати армію педагогів заборонено. То й у трудовій книжці цього дипломованого дефектолога та психолога написано – асистент вчителя. На цій посаді працюють ті, в кого вистачає ентузіазму.

Анастасія Ягодинець, асистент вчителя:

– Приблизно десь півтори.

– Вас задовольняє така ставка?

– Так, задовольняє, я ще підробляю на іншій роботі.

У Канаді інклюзивній освіті 25 років. Там немає закритих спецзакладів, а всі діти навчаються разом, розповідає директор Канадського центру вивчення інвалідності. Її установа фінансує школи з інклюзивною освітою та навчає методикам роботи з дітьми-інвалідами.

Ольга Красюкова-Еннс, директор Канадського центру вивчення питань інвалідності:

– У Украины есть деньги на обе системы. Почему бы не подумать, как более рационально использовать огромный человеческий ресурс и профессиональный потенциал, и огромные финансы.

Якщо інклюзивна освіта в Україні запрацює, виграють усі, впевнені фахівці. Як показує досвід інших країн: діти з особливими потребами розвиваються швидше, бо тягнуться за здоровими, а їхні ровесники стають людянішими.

Автор: Олеся Варламова. Оператори: Сергій Дунда та Валентина Бречко.

Перший Національний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*