Шкільний експеримент: як у Німеччині інтегрують дітей-інвалідів

Діти-інваліди йдуть до спеціалізованої школи, а звичайні – до звичайної. Незабаром ця модель у Німеччині має припинити існування. Кельнський проект запрошує до спільних занять з дітьми-інвалідами учнів звичайної школи.

Протягом чотирьох днів на тиждень Лейла, Пеґґі, Лара і Меліна – звичайні учениці пересічної загальноосвітньої школи – Otto-Lilienthal-Realschule. Але раз на тиждень вони відвідують уроки у кельнській школі для дітей-інвалідів Pestalozzischule. Тут вони навчаються пліч-о-пліч з їхніми однолітками з фізичними та розумовими вадами.

Незвична співпраця кельнської школи для дітей-інвалідів та звичайної загальноосвітньої виникла два роки тому. Відтоді учні, що вирішили з сьомого класу вивчати “соціальну педагогіку”, проходять заняття з факультативного предмету у стінах спеціалізованої школи для дітей-інвалідів. На разі охочих знайшлося лише тринадцять, оскільки проект перебуває на стадії зародження. “За кілька років учні з пересічної школи приходитимуть у спеціалізовану щодня”, – розповідає директорка Марієтта Вішмаєр.

Недоліки традиційної школи

Гостя зі звичайної школи Лара (праворуч) на занятті у школі Pestalozzisch

Кельнська Pestalozzischule “пливе проти течії”. Адже відколи уряд ФРН у 2009 році підписав Конвенцію ООН про права інвалідів, у країні поступово почали впроваджувати “інклюзивне навчання”. Основна ідея такої форми набуття освіти полягає у тому, щоб поступово “перевести” дітей з фізичними та розумовими вадами у звичайні школи. Таким чином планується подолати ізольованість від решти суспільства учнів з особливим потребами, яких у Німеччині близько 500 тисяч.

У кельнській школі Pestalozzischule вирішили спробувати зробити все навпаки. “Багато наших дітей не витримали б у звичайній школі”, – побоюється Вішмаєр. У” нас частина дітей мають розумові та фізичні вади. Велика кількість дітей у класі звичайної школи, неспокійна обстановка та швидкий темп інших учнів стали б надто великим навантаженням для дітей-інвалідів”, – вважає Вішмаєр.

Тісний контакт з сусідніми школами

Альтернативна модель інклюзивного навчання прижилася у цій школі

У кельнській школі для дітей-інвалідів кількість учнів у класі не перевищує дванадцяти. Ними опікуються зазвичай два педагоги. У школі діти займаються спеціальною гімнастикою, у них є навчальний басейн для плавання, вони можуть ходити на спеціальну терапію у сусідню школу для їзди верхи. “Таких можливостей не може запропонувати жодна пересічна загальноосвітня школа”, – наголошує директорка.

Тим не менше педагоги намагалися знайти спосіб для поєднання занять дітей-інвалідів з їхніми однолітками з пересічних шкіл, пояснює Вішмаєр. Так і народилася ідея проводити спільні уроки у школі для дітей-інвалідів. З цією метою виділено окремий клас, де діти обох навчальних закладів черпають теоретичні знання або втілюють в життя спільні проекти.

Звані гості

Гостям із звичайної загальноосвітньої школи подобаються подібні “виїзні” уроки. “Тут набагато більше сміються, ніж у нас”, – розповідає Лара. 14-річна учениця нещодавно вирішила вивчати соціальну педагогіку у такий незвичний спосіб. Дівчина розповідає, що спочатку не знала, чого очікувати, “але зараз у мене зовсім інше уявлення про інвалідів.

Тепер для мене це звичайна справа”, – каже вона. Учні спеціалізованого навчального закладу також раді гостям. “Вони привітні і спокійні”, – вважає Кристіан. Іноді до них заходять навіть школярі, що навчаються у молодших класах.

Спільне навчання і виконання завдань

Розширення практики

Педагоги кельнської спеціалізованої школи ледве не першими запропонували запрошувати учнів зі звичайних шкіл брати участь в уроках з дітьми-інвалідами. І їм уже вдалося знайти прихильників своєї ідеї. Одна із гімназій у місті Вінненден, що у федеральній землі Баден-Вюртемберг, для учнів із вадами слуху та мови проводять уроки, у яких беруть учать гості зі звичайних шкіл. В одній з католицький початкових шкіл в Аульгаузені, що у Гессені теж нововведення: від минулого року батьки звичайної дитини можуть записати її до класів, де раніше вчилися лише діти-інваліди.

На державному рівні така форма співпраці жодним чином не визначена. Однак Марієтте Вішмаєр має надію, що у майбутньому обмін між навчальними закладами лише посилиться. “Я би хотіла, щоб наші діти і надалі мали змогу навчатися в нинішніх умовах і, щоб до нас частіше заходили гості із сусідніх шкіл”.

Клаудіа Рометш, Наталія Соколовська

DW.DE