Вчитися на рівних

Система інклюзивного навчання забезпечує доступність освіти студентам з особливими потребами

Іще не так давно молоді люди з видимою інвалідністю були приречені на самотність та обмеженість свого існування і максимум, на що могли розраховувати – це жалість від суспільства та співчуття від оточуючих. Сучасне законодавство передбачає особливі пільги студентам з інвалідністю при вступі до будь-якого вузу, однак в дійсності для особливих студентів на перешкоді часто стають турнікети на вході, відсутність сурдоперекладача та неготовність педагогічного складу адаптувати лекції під одиничних студентів. Єдиний вищий навчальний заклад, який став по-справжньому привітним до людей з інвалідністю – Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», в якому сьогодні здобувають освіту 1107 студентів з інвалідністю, з них 440 – у київській філії закладу.

Пандуси, жовті стрічки та сурдоперекладачі

В університеті «Україна» доступність для інвалідів розпочинається вже з центрального входу з пандусом та автоматичними дверима, що створює безбар’єрність у доступі закладу візочниками. Такими пандусами облаштовано усі корпуси університету, а також спеціальні переходи між ними, які дозволяють вільно пересуватися студентам на колесах усією територією закладу. Новітні ліфти та спеціально обладнані вбиральні на кожному поверсі, відсутність порогів і простягнуті руки допомоги працівників університету від охоронця до завідувача кафедри дозволяють відчувати себе студентам-візочникам тут абсолютно комфортно. Однак, більшість з них все ж здобувають освіту на заочній формі навчання – проблема пересування містом для візочників лишається іще досить гострою, а щодня діставатися університету на таксі – задоволенням не з дешевих. Для слабозрячих студентів на дверях університету зроблено спеціальні стрічки жовтого кольору – такі розмітки слугують орієнтиром для людей, які бачать лише яскраві кольори. Тим же, кого природа позбавила слуху, в університеті виділяють сурдоперекладача, який ходить разом із студентом на усі лекції та практичні заняття.

– Ми приймаємо студентів з інвалідністю найрізноманітніших нозологій: з порушенням опорно-рухового апарату, ДЦП, з порушенням зору та слуху, повністю сліпих та глухих, з захворюваннями ендокринної та нервової системи. Для вступу такі абітурієнти проходять спеціальну комісію і заповнюють картку особливих потреб. Якщо, скажімо, людина глуха – їй виділяють сурдоперекладача, хворим на ДЦП часто необхідний додатковий час для написання конспектів та підготовки відповіді на іспитах. Що ж стосується суто волонтерської допомоги, то зазвичай вона необхідна студентам з інвалідністю лише у перші місяці навчання, коли члени групи звикають один до одного. Надалі ж спільний процес здобування освіти згуртовує звичайну та особливу молодь, яка, до речі, часто проявляє навіть більше старанності та наполегливості, маючи сильну мотивацію, – розповіла «Вечірці» проректор з наукової роботи університету «Україна» Катерина Кольченко

Самі студенти доброзичливість атмосфери тільки підтверджують, як, скажімо, Юля Миронюк, що на візочку з дитинства. Середню освіту дівчина здобувала на дому, і з першого до одинадцятого класу вчителі приходили до неї на індивідуальні заняття. На школярку було заведено окремий журнал і спеціальний розклад. Така система, хоч і давала змогу опановувати шкільну науку, та повністю обмежувала можливість спілкування зі світом за межами рідної квартири. Тому, напевно, рішення про продовження навчання Юля прийняла тільки за чотири роки після отримання атестату про середню освіту. Про те, куди саме вона буде вступати, дівчина не роздумувала: «Мені не відомі інші навчальні заклади у Києві з такою доступністю для візочників. А в університеті «Україна» для нас створена ціла система: скрізь є пандуси, переходи між корпусами, облаштовано вбиральні та ліфти». Сьогодні Юля Миронюк здобуває професію соціального працівника, і має цілком реальні плани на майбутнє – у її мікрорайоні нещодавно відкрито реабілітаційний центр для інвалідів, куди після закінчення закладу вона і планує піти працювати.

Електронний синтезатор мови для незрячих

Психолог лабораторії психології університету «Україна» Павло Карелін на власному досвіді знає, що таке бути студентом цього навчального закладу, адже і сам не так давно закінчив саме його. Обираючи місце для навчання, хлопець іще не знав, що цей вибір буде доленосним – на першому курсі Павло повністю втратив зір, але завдяки інклюзивній системі зміг не тільки повноцінно продовжувати навчання, але й повернутися сюди за три роки працювати психологом. Але перед тим був важкий період адаптації, коли потрібно було долати жахливий стрес, усьому вчитися заново, їсти те, чого не бачиш, ходити з тростинкою. Павло навчився повноцінно жити у світі на дотик сам і тепер допомагає іншим студентам, викладачам, абітурієнтам та їх батькам у виборі професії, адаптації та психологічній реабілітації:

– Коли людина залишається без зору, організм, звісно, якось компенсує цю втрату загостренням інших відчуттів, і зазвичай на передній план виходять такі якості як зосередженість, контроль за внутрішнім світом, а також усе, що стосується словесно-логічної сфери. Саме логіка речей – сильна сторона незрячих. Тому такі науки як юриспруденція, із своєю системою законів і нормативних актів є цілком прийнятною для людей, які втратили зір, і світовий досвід тільки підтверджує цей факт. Крім того, багато незрячих здобуває собі професії, що пов’язані із спілкуванням – соціальні працівники, психологи, педагоги, а існуючі зараз переносні принтери та програми, що озвучують текст, дуже допомагають у роботі.

Ми попросили Павла продемонструвати таку електронну програму, і, чесно кажучи, були по-справжньому здивовані діапазоном її можливостей, далеким від читання уже записаної аудіо-літератури. По-перше незрячі працюють із комп’ютером, не вмикаючи монітор (зайве випромінювання нікому не потрібне), але маючи при собі інший засіб для «зчитування» інформації – навушники. Комп’ютерний голос описує усе, що звичайна людина могла б побачити на екрані – яке вікно зараз відкрито, де знаходиться курсор. Швидкість такого електронного синтезатора можна легко регулювати, і продвинутим користувачам програми комп’ютерний голос читає настільки швидко, що звичайна людина може ледь розібрати слова. «Щоб не гаяти зайвого часу, – пояснює Павло. – Але художню літературу ми слухаємо на повільній швидкості». Таким чином перед незрячими відкриваються можливості практично повного доступу до текстових програм та інтернету, вони можуть користуватися електронною поштою та читати новини. Така ж голосова програма стоїть у Павла у мобільному телефоні та GPS-навігаторі, яким він користується для орієнтиру на місцевості. «У нас на заочному відділенні навчається студент з інвалідністю першої групи по зору, який працює міжгороднім кур’єром і за допомогою навігатора вільно подорожує автобусами та поїздами», – розповідає психолог про поводирів для сліпих третього тисячоліття.

Тож, сучасні технічні засоби у поєднанні з системою інклюзивного навчання та просто уважним ставленням до молоді з особливими потребами роблять процес інтеграції студентів з інвалідністю в університетський освітній простір справою цілком реальною, безумовно гуманною та передусім – надзвичайно потрібною. Адже доступність вищої освіти дає сотням молодих, красивих, талановитих юнаків та дівчат шанс на повноцінне, самодостатнє, щасливе майбутнє.

Довідка

Інклюзія – це особлива система навчання, яка передбачає індивідуальний підхід до студентів з інвалідністю усіх нозологій, відповідно до їх освітніх потреб, що полягає у формуванні безбар’єрного освітнього середовища.

Інтеграція – включення студентів з інвалідністю до загального освітнього процесу навчального закладу, без створення штучних умов, що сприяє їх соціалізації та дає змогу адаптуватися у реальному світі.

Дарина Чугаєвська

Вечірній Київ