Деінституціалізація в дії. Завдяки інклюзії на Полтавщині діти з інвалідністю здобувають професійну освіту

П’ять років тому у Марії Остроушко народився син. У хлопчика виявили синдром Дауна. Але жінка не опустила рук, а навпаки – об’єднала довкола себе інші родини із Полтави, де є діти з особливими освітніми потребами, пише ЗМІСТ.

Щороку в Україні народжується близько 400 дітей із синдромом Дауна. Ще кілька років тому, у більшості випадків від таких дітей батьки відмовлялись. Але завдяки допомозі з перших днів життя, доступу до важливих послуг та лікування, діти з інвалідністю залишаються в сім’ях, відвідують загальноосвітні садочки та школи і навчаються в коледжах, зазначає Марія Остроушко, голова ГО «Полтава Даун синдром»:

«Тому ми і об’єднались, щоб допомогти іншим батькам. Підтримати, надати психологічну допомогу і поділитися власним досвідом. Ми прагнемо, щоб дітей з інвалідністю не віддавали в інтернати чи дитячі будинки. Хочемо показати, що такі діти можуть виховуватися в сім’ях і бути добре соціалізованими», – розповідає Марія Остроушко.

Марія упевнена: щоб діти з особливими освітніми потребами могли залишатися у своїх родинах, громади мають стати дружніми до таких родин. Зокрема, важливим є створення центрів раннього втручання та інклюзивно-ресурсних центрів:

«Завдання такого центру – визначити освітні проблеми кожної дитини: провести тестування, комплексну оцінку і кожна дитина отримує спеціальний висновок, де є рекомендації з корекційних занять, відповідно до її можливостей»

Такий підхід сприяє тому, що діти з особливими освітніми потребами ростуть соціалізованими, навчаються разом з однолітками і не відчувають ізольованості та самотності, як це буває в інтернатах. Нині у Полтаві діє 10 садочків з інклюзивними групами, які відвідує більше сотні дітей. І 27 шкіл, де є інклюзивні класи, в яких вчиться 240 учнів з особливими освітніми потребами. Чимало з них продовжують навчання й далі, розповідає Андрій Горащенко, директор Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища:

«У нашому закладі інклюзію запровадили у 2010 році. Набрали одну групу на спеціальність облицювальник-плиточник і монтажник гіпсокартонних конструкцій. Це були слабочуючі діти. Кожне заняття супроводжував сурдоперекладач. По суті, це була єдина відмінність від класичних занять. Наші випускники з інвалідністю є успішними спортсменами. Дехто уже працює за спеціальністю – кухар-кондитер».

Донести важливість інклюзивного підходу покликана Просвітницька кампанія на підтримку деінституціалізації від Міністерства соціальної політики, Фонду соціального захисту інвалідів та ГО «Соціальна синергія».

Я упевнена, що інтернатну систему догляду за дітьми потрібно змінити, бо вона не сприяє їхньому розвитку. Деінституалізація спрямована на те, щоб діти отримували догляд та виховання в сім’ї, а послуги – в громаді. Бо, як правило, інтернати знаходяться поза межами громади. Батьки не можуть щодня возити туди дітей, тому вони там перебувають цілодобово. Як наслідок, у вихованців інтернатів можуть розвиватися інвалідності, яких у них не було. Реформа покликана спонукати громади створити такі умови, щоб підтримати батьків та дітей з особливими освітніми потребами.

Які послуги, котрі можуть отримувати батьки з дітьми з інвалідністю та особливими освітніми потребами у громаді:

Маріанна Онуфрик