Психолог розповіла, наскільки українське суспільство готове до інклюзивної школи

Питання інклюзії, коли ніхто не відчуває себе іншим, у суспільстві підіймається усе частіше. Особливу увагу почали приділяти цьому питанню у сфері шкільної освіти. Запровадження інклюзивних класів для дітей почалось ще у 2017 році. Кореспондент УНН вирішив дізнатися динаміку та чи насправді загальноосвітні школи вже мають все необхідне для інклюзивних класів.

За даними Міністерства освіти та науки, протягом трьох років кількість інклюзивних класів зросла в 3,1 рази, кількість шкіл, що мають інклюзивні класи, в 2,5 рази, а кількість дітей, що здобувають у них освіту, зросла в 2,8 рази. Так, станом на 2018-2019 н.р. загальну середню освіту здобували в інклюзивних класах 11 866 учнів.

“Інклюзія стала більш жваво втілюватись. Якщо говорити про маломобільних, на візках — це значно легше впровадити, хоча є певні складнощі (кошти і облаштування приміщень загалом). Окрім коштів важливий складник — визначення методології викладання. Міжнародний досвід каже про те, що немає відмінностей у програмі, є відмінності в методології навчання — як цей матеріал має “заходити“. Основна ідея така: якщо викладач подає матеріал, робити це потрібно так, щоб його зрозуміла людина з обмеженнями, усі інші так само це зрозуміють”, — говорить з приводу інклюзії у школі психолог Катерина Бояршинова.

На її думку, недостатня увага — саме до самих методів викладання, пов’язана з тим, що вчителів цьому раніше не вчили, а вони, своєю чергою, не вчать цьому молоде покоління викладачів.

“Тому велика кількість коштів має бути спрямована на те, щоб навчити нових молодих вчителів працювати за новою методологією”, — вважає психолог.

Зробити це можна, коли розумієш основні принципи, до яких належить таке поняття, як “розумні пристосування”, що полегшують інтеграцію і перебування дітей у школі. Це коли викладання відбувається простою мовою — доступно.

Психолог зазначає, що навіть у питанні інклюзивної освіти основна відповідальність все ж таки залишається на батьках.

“Батьки мають підготуватися самі і підготувати дитину до певного соціуму, якщо дитина не відвідувала садочок, де теж впроваджене інклюзивне навчання. Там дитина соціалізується і навчається спілкуватися з іншими дітьми та дорослими, і потім їй легше увійти в шкільну спільноту. Наразі, при переході з дошкілля у шкільне навчання, дитина має розуміти певні забов’язання, що це не буде грою, що це навчання — інша форма діяльності”, — вважає пані Бояршинова.

Так, до моменту, коли дитина вже піде в школу, вона має бути навчена опікуватись своїми речами: портфелем, підручниками, а також виконувати певні вказівки вчителя та слідувати правилам, які б дозволили не тільки їй, а і одноліткам працювати з вчителем.

“Не можна сказати, скільки потрібно часу, щоб школа була готова до різноманіття дітей — динаміка присутня, і вона значуща. Багато залежить від коштів, якщо вони є, то значно швидше відбувається матеріальна готовність до інклюзії. Проте найважливіший складник — свідомість наших громадян”, — розповіла психолог.

Виходячи з досліджень, вона вважає, що діти готові до сприйняття не схожих на них фізично чи психологічно дітей — вони не відчувають відмінностей, однак проти залишаються їхні батьки.

“Діти не розуміють, чому дитина інакша — вона просто інакша, і немає відрази, вони можуть спілкуватися, сваритися, миритися. Це діти, і для них це природно, а батьки певною мірою налаштовують дітей на опір і неприйняття інакшості”, — зазначила експерт.

Вона також акцентує увагу на тому, що суспільству потрібно боротися з установкою, що на людей з інвалідністю витрачають кошти, а вони їх не повертають, адже таку людину необхідно впустити у суспільство, щоб заробляти та платити податки. Багато чого залежить від дошкільної та шкільної освіти у цьому плані.

Нагадаємо, що 13 жовтня набрав чинності закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг“. Відповідно до закону, що набрав чинності, інклюзивне навчання гарантується державою і базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

Навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами здійснюються за рахунок коштів освітніх субвенцій, державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.

У лютому стало відомо, що інклюзивну освіту розширять до дитсадків і ПТУ.

Наталія Рябцева

Джерело: УНН