Територія незрячих

1 27 inval-UTOS-xvost-odol 1 2. утос, незрячі

Така територія існувала у Рівному в радянські часи. Тут компактно жили і працювали люди, які з різних причин втратили зір. Щоб їх життя було повноцінним, вісімдесят років тому було створено Українське товариство сліпих. У Рівному його історія розпочалася із заснування на вулиці Замковій невеличкої артілі для незрячих, більш відомої як гортос. Та частина вулиці, де працювала ця артіль, і стала місцем компактного проживання незрячих та їхніх сімей.

Згадує Зінаїда Толочик:

— Рівненська артіль, де працювали незрячі і куди я 1948-го прийшла 16-річною дівчиною, розміщувалася в одноповерховому непоказному будиночку в центрі Рівного. В одне з вікон була вмонтована бочка-буржуйка, якою опалювали виробниче приміщення. Містилася там ще й невеличка контора. Усього працювало нас 35 чоловік. Виготовляли волосяні щітки. Це була тяжка ручна робота. Пригадую, якось приїхала жінка аж із Кисловодська і привезла невеличкий верстат, на якому ми почали шити ковдри. А вже через декілька років працювали на чотирьох таких верстатах, на яких виготовляли ковдри з натуральної сировини — сатину і вати. Я майже двадцять років шила ті ковдри.

Виробництво поступово розширювалося: з’явилися сітковий і тарний цехи. Розширився і штат працівників. За моєї пам’яті в УТОСі змінилися сімнадцять керівників, бо зовсім не просто працювати з незрячими людьми. І лише з приходом Володимира Сокольця в 1960 році почалася активна розбудова гортосу. Один за одним на Замковій з’явилися нові виробничі корпуси, які служать незрячим і досі. Неподалік виробництва в 1972 році розпочалося будівництво 5-поверхового житлового будинку для незрячих. У час, коли виробниче підприємство дуже розширилося, його очолив Володимир Гужва. Саме тоді було створено Рівненську обласну організацію УТОС, в якій нині більше півтори тисячі інвалідів по зору.

Згадує Володимир Толочик:

— На роботу в рівненський гортос я прийшов 1953-го. На той час це була сформована виробнича структура. Від 1950 року в Рівному вже діяла школа для сліпих. Жили незрячі працівники в гуртожитку: в одному крилі — жінки, в іншому — чоловіки. Проживання гуртом спонукало до активізації культмасової роботи. У той час почали проводити так звані читки. Щодо соціальних гарантій для незрячих, то ми їх на той час майже не мали. Лише з 1956 року почали отримувати невеличкі пенсії по інвалідності.

Згадує Агрипина Хомич:

— У 1970-х роках організація УТОС почала стрімко розвиватися в усіх напрямах. Особливо це стосується культурно-масової роботи. На той час держава регулярно виділяла УТОСу необхідні кошти. Кількість членів УТОСу з кожним роком зростала. Незрячим людям було цікаво перебувати в своїй організації. Для нас тут організовували різноманітні масові заходи, екскурсії, діяли гуртки за інтересами. Сформований у той час хор існує досі, тобто вже понад 35 років. Щоправда, на нашу діяльність держава кошти вже не виділяє. Із 1992-го існуємо винятково на спонсорські кошти. Але ми, члени УТОСу, не уявляємо свого життя без нашої організації, куди приходимо, наче у другий рідний дім.

Згадує Геонефа Лучинська:

— На Рівненське навчально-виробниче підприємство УТОС я прийшла у 1969 році. Оскільки у мене була вища освіта, мені запропонували працювати зав. бібліотеки. Завела каталог на всю літературу, окремо на озвучену та по Брайлю і окремо для зрячих. На той час значно збільшилися і кількість читачів, і книжковий фонд. Оскільки людей з вищою освітою було мало, мені дали сім громадських доручень: редагувала стінгазету, займалася передплатою на пресу, була членом ревізійної комісії тощо. Але основним моїм захопленням була і є активна участь у художній самодіяльності. Я живу своїм товариством, люблю співати. Мені 75 років, можна сказати, ровесниця УТОСу.

Рівне

  1 27 inval-UTOS-xvost-odol 1
Андрій Одолінський та Ольга Хвостікова працюють на дільниці складання клемних рядів до електроприладів на Рівненському НВП УТОС.

ПРЯМА МОВА

  1 27 inval-UTOS-Borovska 2— Ми залучаємо до співучасті в житті незрячих благодійні організації, представників місцевої влади, партій, депутатів, приватних підприємців. Робимо це вимушено, оскільки з 1992 року організації системи УТОСу Рівненщини існують переважно за рахунок спонсорських коштів, — розповідає голова Рівненської обласної організації УТОС Любов Боровська (на знімку). — Потребу голосно заявляти про себе ми відчуваємо постійно. Робимо це на зборах і круглих столах за участю представників владних структур, громадських та релігійних організацій, депутатів, благодійників тощо, щоб вони більше знали про життя територіальних первинних організацій і проблеми інвалідів по зору. Адже незрячі люди у нас часто залишені наодинці зі своїми проблемами.

Фото автора

Марія Корнійчук

„Голос України”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*