«Хотілось би працювати щодня, а не виходити 2-3 дні в тиждень»: репортаж із підприємства на Тернопільщині, де працюють люди із порушеннями зору

«Хотілось би працювати щодня, а не виходити 2-3 дні в тиждень»: репортаж із підприємства на Тернопільщині, де працюють люди із порушеннями зору. пог тернопільське увп утос, незрячий, порушення зору, підприємство, інвалідність

«Хотілось би працювати щодня, а не виходити 2-3 дні в тиждень»: репортаж із підприємства на Тернопільщині, де працюють люди із порушеннями зору. пог тернопільське увп утос, незрячий, порушення зору, підприємство, інвалідність

Колись просторий цех на вулиці Академіка Студинського, 13 був наповнений працюючими людьми – багато замовлень на вироби з картону, тисячні партії картонних коробок давали стабільний дохід для сотні слабозорих і незрячих тернополян. Десятки років підприємство успішно заробляло кошти, і не тільки на коробках, повідомляє “Наш день”.

Просторе приміщення другого поверху вміщало спеціалістів із виготовлення електророзподільчої та контрольної апаратури, руки людей з проблемами зору справлялися з такою складною роботою не гірше, ніж руки тих, хто бачить. Але ситуація в країні змінювалася, і замовлення щезали одне за одним. Для підприємства об’єднання громадян «Тернопільське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих» (ПОГ Тернопільське УВП УТОС) настали складні часи.

З його роботою мене познайомила молода білява жінка, працівниця підприємства Дар’я Ліська. У день, коли я завітала у картонажний цех, біля верстатів працювали троє чоловіків. Спритно разом великий лист картону вони перетворили в упаковку під новенький мольберт. У сусідній кімнаті свого замовника чекали картонні коробки: в них доставлятимуть до клієнтів модний продукт – зелень мікрогрін. Довгі коробки з двох частин також будуть захищати якийсь виріб від пошкодження.

На стіні цеху багато спеціальних кліше: основи для виготовлення складних коробок, подібних до тих, у яких доставляють додому піцу, чи таких, у яких пакують посилки поштові відділення. Помалу підприємство починає виходити на своїх нових замовників, невеличкими тиражами також можна заробити, переконані чоловіки, які вже не один рік працюють з картоном.

Петро Гром’як у цеху – з 1982 року. Прийшов сюди працювати відразу після школи.

– Цех був такий самий, хіба додалося декілька новіших станків, – розповідає чоловік. – А так за моєї пам’яті його раз перемалювали. Ми тоді працювали кожного дня. Нашими замовниками були Теребовлянська взуттєва фабрика, робили пакування для заводу «Ватра», «Номінал». Зараз співпрацюємо з приватними фірмами, підприємствами, є замовлення від фармацевтів. У нас – 50 працівників, всі з вадами зору і всі досвідчені, навчені, з досвідом. Ми готові опрацьовувати і великі замовлення, і малі – до сотні коробок. Хотілось би працювати щодня, а не виходити два-три дні в тиждень.

Нові замовники з’являються і завдяки комплексній роботі з розвитку таких підприємств Західної України. Відтепер інформацію про виробництво картонних коробок в Тернополі можна знайти в інтернеті, що збільшує шанси отримати нові замовлення.

Богдан Білокриницький вправно керує верстатом, вміє налаштувати інструмент на будь-яке замовлення.

– Працюю тут з 1990 року, – каже. – Колись нам поставили новий верстат – ми робили картонні прокладки для «СЕ Борднетце-Україна», і готові подібний продукт виготовляти для інших. Зараз стабільності нема, виживаємо на невеличких замовленнях. Добре, що люди готові платити по 12-20 гривень за коробку, щоб тільки ми зробили, адже на інших таких підприємствах кількість замовлень має бути від тисячі штук і більше, а ми можемо поштучно робити під потреби замовника.

– Раніше приходило більше молоді до нас. Насправді, ми маємо де розвивати таланти – і художні, і спортивні, – приєднується до розмови тренер Українського товариства сліпих Богдан Котик.

Чоловік працює на виробництві з 1988 року, він – тренер з голболу. Це – паралімпійський командний вид спорту для людей із порушеннями зору. Грають у світлонепроникних окулярах у суцільній темряві спеціальним «озвученим» м’ячем вагою 1250 грамів із внутрішніми дзвіночками.

– Я би хотів запросити всіх людей з інвалідністю долучатися до занять спортом, – зауважує Богдан Котик. – Ми їздимо на чемпіонати в Україні, на чемпіонати світу в Європу. Займаємось у 8 школі. Кому цікаво, нехай мені телефонують – 0680167626.

Разом з Дар’єю Ліською підіймаємось на другий поверх – у зал для виступів та урочистих подій.

– Нам пощастило, бо до виборів тут замінили вікна на пластикові, ми оновили штори, сцену, – розповідає. – У цьому залі співаємо, спілкуємось, відзначаємо спільні події – наприклад, День білої тростини. Яким би не був зір, це не перешкода для талантів.

«Хотілось би працювати щодня, а не виходити 2-3 дні в тиждень»: репортаж із підприємства на Тернопільщині, де працюють люди із порушеннями зору. пог тернопільське увп утос, незрячий, порушення зору, підприємство, інвалідність

Переконуюся в цьому, коли розглядаю мистецькі вироби з бісеру, які творить Дар’я Ліська. Вражає колекція сережок, їх близько ста пар. На кожен ґердан, чоловічу краватку в жінки, яка має інвалідність другої групи із зору, часу йде від двох тижнів до півтора місяця. Всі бісерні роботи цікаві, оригінальні.

– Спочатку вчилася працювати за схемами, а потім і почала вигадувати своє. Я дуже люблю творити з бісеру, але хотілось би, щоби вироби замовляли або купували, – ділиться зі мною Дар’я.

Жінка мріє про власну квартиру, адже кімната в гуртожитку незабаром стане замаленькою для її родини.

На прощання на виході з гуртожитку знайомлюсь із Сергієм Юрійчуком – армрестлером, призером чемпіонату Світу з армспорту серед осіб з ураженнями опорно-рухового апарату та порушеннями зору, що відбувалися в Румунії торік. Сергій виборов золоту нагороду у ваговій категорії понад 70 кг у боротьбі на праву руку.

«Хотілось би працювати щодня, а не виходити 2-3 дні в тиждень»: репортаж із підприємства на Тернопільщині, де працюють люди із порушеннями зору. пог тернопільське увп утос, незрячий, порушення зору, підприємство, інвалідність

Нові знайомства з такими талановитими, творчими, працьовитими людьми, які сприймають світ інакше і відчувають простір інакше, але налаштовані на розвиток, надихає. І хочеться вірити, що знайдуться замовники і на коробочки, і на ґердани, і на всі вироби, які здатні робити люди з порушеннями зору. Ці чоловіки і жінки, дівчата і хлопці сильні духом і своїми перемогами та досягненнями спонукають весь світ говорити про Тернопіль. Успіху їм!

Олена Мудра

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*