26-річний дизайнер втратив ноги на війні проти росії. Зараз він готується до «Ігор Нескорених», пише книгу та жартує над собою в TikTok. Ось історія незламного «Терена»

Після 24 лютого Олександр «Терен» Будько вступив до лав ЗСУ, не маючи бойового досвіду, і воював під Ізюмом. Під час звільнення Харківщини хлопець втратив обидві ноги. Зараз він продовжує адаптацію до ходьби з протезами та проходить курс реабілітації в США. Ось історія незламного оборонця України.

Початок

«Усе просто та непросто водночас. Коли у 2014 році розпочалася війна в Україні, мені було 17 років і я не міг законно брати участь у бойових діях», — каже Олександр. Додає, що війна в Україні «інтегрувала» його в себе давно. У юнацькі роки хлопець відкрив для себе історичну літературу та досліджував війни козаків, бойові дії УПА тощо.

«Я знав, що в нас завжди був поруч ворог. Він є і тепер. І ось випала можливість відчути на собі всі переживання та емоції, які викликали книжки. Іншого шляху для себе я не бачив».

Повномасштабна війна застала Олександра в Києві, де він працював баристою в одному із закладів Подолу. Паралельно хлопець навчався на графічного дизайнера. Він мав відпрацювати останні 4 зміни наприкінці лютого і з першого березня шукати роботу за навчальною спеціальністю. Ці плани змінила повномасштабна війна.

Терен мав знайомих, які станом на 24 лютого служили в лавах ЗСУ. Тоді біля військкоматів були значні черги й Олександр намагався максимально швидко потрапити на фронт. «Щоб захищати Україну та вбивати ворога», — каже він. Хлопець пояснює, що більше керувався внутрішніми пориваннями та не розумів усього масштабу великої війни. «Тільки згодом з’явилося розуміння ситуації «холодним розумом».

Фото — Олександр Терен

Олександр зателефонував до знайомого — Тараса. Він був бойовим офіцером і пройшов бойові дії в зоні АТО. Тарас перебував у Рівному. Той саме формував загін для участі у війні. Домовилися згодом зустрітися в Києві для подальшої співпраці. «Поки чекав, то вивіз дівчину та родичів до Київської області й прожив кілька днів у селі».

Однак сталася трагедія. У той час по всій Україні ввели комендантську годину. І Тарас із товаришами, які були одягнені у військову форму, не встигли вчасно приїхати до Києва до настання комендантського часу. Їх зупинили на одному з блокпостів, відбулася стрілянина, у якій знайомий Олександра загинув.

Пошук свого місця

Після трагічної загибелі товариша Терен продовжив шукати «виходи» на якнайшвидший вступ до лав ЗСУ. Написав у «Карпатську Січ», але там сказали, що йому не вистачає бойових навичок. У той час один зі знайомих порадив військову організацію, якій потрібні були люди. Олександр вийшов із ними на зв’язок і домовився про зустріч. Коли вона відбулася, то познайомилися ближче. Сашка запитали що він вміє робити. Він сказав, що займався дизайном. Хлопця спрямували до Євгена — голови IT-відділу.

«Він мені давав завдання типу встановити систему Linux на ПК. Я подумав: «О ні, так не піде».

Фото — Олександр Терен

Олександр вирішив знайти більш бойові завдання та приєднався за допомогою знайомого до одного з патріотичних рухів Києва. Там хлопець розпочав тренування, вивчення тактичної медицини та практикував стрільбу. «Нас навчали на штурмові групи. Під час боїв за Київ декількох людей узяли на оборону міста».

Після того, як росіян відкинули від столиці, наступило відносне затишшя. «Інші воюють, а ти просто сидиш, маючи бойові навички». Поступово група розпалася. Наприкінці квітня Олександр згадав про «Карпатську Січ». Зв’язався з хлопцями та розповів про свої бойові навички. Цього розу Терена прийняли до лав «Січі». Через кілька днів підрозділ вирушив на бойові завдання до Харківської області.

Бої за Харківщину — шпиталь у Полтаві

Підрозділ Олександра тримав лінію оборони в селі Вірнопілля, Харківської області. Хлопець був командиром мінометного розрахунку. За час служби його підрозділу вдалося успішно відбити 7 штурмів ворога. Поступово українське військо перейшло до масштабного контрнаступу. Був День Незалежності. Терен із побратимами переніс позицію до сусіднього села, рухаючись у бік Ізюму.

«Ми планували, що ось коли зайдемо в Ізюм, то буде де зручніше переночувати. Тим паче, що наступала осінь».

Олександр приліг відпочити в окопі. В обличчя світило сонце, він вирішив повернутися в інший бік, де було більше тіні. Мить — і до окопу прилітає російський снаряд.

«У момент, коли поруч влучив снаряд, були неоднозначні емоції. Це і біль, і паніка, і страх. І водночас нерозуміння, як це сталося. Мозок відмовляється в це вірити. Я ніколи не уявляв себе на місці загиблого чи пораненого. Так само й мої побратими».

Терен згадує, що того дня не було жодних прильотів до його села. І що всі його товариші, на щастя, залишилися цілими. Потрапило саме в те місце, де він був. «Це навряд чи була робота дрона, оскільки занадто багато землі було вивернуто після вибуху. Ми не чули звуку. Секунда — і вибух».

Фото — Олександр Терен

Хлопця евакуювали до прифронтової зони, до відділу екстреної хірургії. Вона була за 15 кілометрів від села, де був Олександр. Далі перевели до Харкова, де військовий пробув кілька днів. Там робили лише перев’язки, без хірургічного втручання. Після Харкова Терен потрапив до госпіталю в Полтаву.

«Там зробили ампутацію обох ніг. Страшна лікарня через непрофесійність лікарів. Одного дня мені просто сказали, що закінчилося знеболювальне. Ми з близькими попросили рецепт, щоби купити за власні кошти. Лікарі відмовили».

Фото — Олександр Терен

Сашко згадує про одного з лікарів, який ходив на роботу ніби на показ мод: парфуми, дорогий одяг, телефон останньої моделі. «Він заглянув у двері — побачив, що я живий, і пішов. Я практично загнивав у цій лікарні. Мені робили промивки, але це мало допомагало». І хоча хлопець домовився про місце в рівненському шпиталі, з Полтави його не хотіли відпускати.

Це тривало, доки в справу не втрутився друг-військовий. Уже наступного дня Олександра забрала «швидка» та відвезла до Києва. Там зробили ще дві вимушені ампутації. «Якби не ситуація в Полтаві, можна було б урятувати більшу частину ніг. Зараз моя ліва нога коротша за праву», — каже хлопець.

Адаптація

24 листопада Терен став на протези. До того часу відбувалося укріплення тіла та м’язів, його приведення в тонус. «Я постійно лежав. М’язи ніг стали дуже слабкі. Потрібно було їх відновлювати».

На той Олександр приїхав до реабілітаційного центру Львова. Там йому порадили якісну спеціалістку. Хлопець займався як із фахівчинею, так і самостійно в залі. Переломний етап, коли розумієш, як саме ходити з протезами, уже пройдений, каже військовий. Але є різні нюанси.

Фото — Олександр Терен

«Коли мені змінюють приймачі, це створює певний дискомфорт, і потрібне звикання. А зараз мені будуть ставити спортивні протези — до них також потрібно адаптуватися, вони інші за структурою».

З моменту потрапляння в госпіталь і до сьогодні за все платила держава, розповідає Олександр. Це — реабілітація, лікування, ліки, протези. «Мене це радує. У цих моментах я не стикався з корупцією. І всіх, кому потрібні були протези та лікування, держава забезпечувала цим».

Терен наводить приклад, що коли військовому потрібен протез із біонічним коліном, то держава може покрити лише частину його вартості. Ціна такого протеза може сягати $100 000. В Україні такі поки що не виготовляють, додає співрозмовник. У таких випадках відкриваються збори коштів і потім люди протезуються за кордоном.

Фото — Олександр Терен

«Є певна бюрократія через збір різних довідок. Обов’язково потрібно вказувати, що ти не був у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Без цього можуть зарахувати, що ти не був тверезий і травмувався зі своєї вини».

Протези, які Олександр має сьогодні — американські. Їх виготовила фірма Soleus, яку заснував інженер, який сам втратив ногу в Іраці. Він розробив протез для себе й одного разу презентував його на техвиставці. Розробка виявилася дуже крутою. «На цих стопах люди воюють. Вони якісні», — каже Терен. Ціна протезів хлопця — $10 000.

Майбутнє

Крім адаптації, яка триває й до сьогодні, Олександр активно веде соцмережі. Насамперед це Instagram і TikTok. Там хлопець розповідає про своє життя, часто — з жартами. Наприклад: лежить на ліжку, але не може дотягнутися рукою до вимикача. Тоді він бере протез і ним вимикає світло.

«Ідеї для сторіз ідуть ізсередини. Я по життю люблю жартувати, тепер з’явилася нова тема для жартів. Мені самому смішно з таких ситуацій і я це показую людям — вони також сміються».

Фото — Олександр Терен

Зізнається, що TikTok не планував заводити, вважав, що це пуста трата часу. Але дослухався до порад дівчини Дарини, яка весь час підтримувала коханого. Олександр розповідає, що зараз не займається сторіс професійно — не має окремого оператора, усе записує власноруч і ділиться з підписниками.

Фото — Олександр Терен

В одній зі сторіз Терен запостив, як інспектує будівництво реабілітаційного центру Superhumans, який зараз будують під Львовом. Сашко дізнався про центр, бувши на реабілітації в Києві, і вирішив написати директорці Центру — Ользі Руднєвій, щоби познайомитися. Бувши у Львові, Олександр зустрівся з Ольгою, між ними швидко зав’язалися приятельські стосунки.

«Я б хотів працювати в маркетинговому відділі Superhumans. Але зараз там є інша людина. Тому ми думаємо про майбутню співпрацю й чим можемо бути корисними одне одному».

Ми записуємо інтерв’ю з Олександром у момент, коли він перебуває на реабілітації в США. Хлопець саме перебував у місті Орландо, штат Флорида. Там розміщений потужний реабілітаційний центр, де для Терена створять спортивні протези — для бігу та кросфіту. Хлопець хоче взяти участь в «Іграх Нескорених» — міжнародних спортивних змаганнях у паралімпійському стилі. Вони мають пройти влітку 2023 року.

Фото — Реабілітаційний центр в США

«Тут є будь-які тренажери. Усе максимально інклюзивно, немає перешкод. Бігають песики поруч, граються діти. З тобою весь день протезист, який постійно адаптує протези — щось підтягує в механізмі, щось вдосконалює».

Фото — Олександр Терен

За тобою спостерігають весь день і роблять записи на камеру. Потім показують пацієнтам, як вони рухаються. Терен каже, що це навіть більше схоже на ком’юніті, ніж на центр.

Паралельно Олександр навчається в KAMA — Kyiv Academy of Media Arts. «Я зрозумів, що дизайн мені не сильно подобається. Хочеться більше займатися менеджерською роботою. Тому я проходжу курс з артдирекції».

Фото — Олександр Терен

Восени Терен почав писати книгу. Для цього він проходить курс «Школи публіцистики», куди його запросили куратори. Серед викладачів — відомі українські письменники — Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Любко Дереш та інші. На сьогодні вже написана половина книги. Вона буде розповідати його історію з першого дня війни й до поранення. Сашко планує видати її цього року. «Одна з робочих назв — «Історія впертого чоловіка», — каже він.

Олексій Дзюба

dev.ua