Кіровоградський “Драйв”: навчися радіти життю і допоможи іншим

Я люблю “Драйв”. Саме так, у лапках, бо без лапок — навряд. Усілякі гострі відчуття все ж не для мене. Але в оздоровчому реабілітаційному центрі “Драйв” і для таких любителів знайдеться багато цікавого: різноманітні тренажери, спортивні зали, гімнастичні стінки. Проте мені найбільше подобається клімат спокою та доброзичливості, що панує тут, вишукані вітражі на другому поверсі, білосніжна балюстрада, імбирний чай із лимоном та медом (оздоровлювальні напої тут на будь-який смак). А ще — картини художника-земляка Сергія Дриги, виконані у своєрідній техніці і виключно в теплих тонах.

Відвідувачів у “Драйві” багато. Центр добре знають і в місті, і в області. Але насамперед вважають його своїм люди з особливими потребами.

Філософія “Драйву”

Саме приміщення “Драйву” — частина колишніх корпусів свого часу добре відомого не тільки на Кіровоградщині, а й у всьому Радянському Союзу заводу “Друкмаш”. Друкарські машинки, що вироблялися тут, вистукували мало не у всіх конторах, від Ужгорода до Владивостока. Наприкінці 80-х інженери розробили модифікований варіант — машинку “Елема”, але їй судилося коротке життя. Устояти перед наступом персональних комп’ютерів вона, певна річ, не змогла.

Сталося так, що Людмила Шубіна, тоді заступник генерального директора ВАТ “Друкмаш”, зуміла організувати на частині підприємства, яке, фактично, зникало, виробництво інвалідних візків. Це було 1996-го. Через кілька років підприємство взялося випускати протези для жінок, котрі через рак втратили молочну залозу. Одна з жінок, із якою Людмила Володимирівна спілкувалася і знала про її успішну операцію та непогані перспективи на майбутнє, не витримавши психологічного навантаження й супутніх проблем зі здоров’ям, наклала на себе руки.

— Це мене настільки вразило, — розповідає Людмила Володимирівна, — прямо до глибини душі. Як же це так — ще не стара, вродлива жінка, яка могла б жити й жити, пішла з життя. А їй же, щоб застерегти від фатального кроку, потрібна була не така вже й значна допомога — трохи більше людського тепла і професійна підтримка.

…Спочатку це був невеликий міський реабілітаційний центр для жінок, які пережили мастектомію. Одна з їхніх найбільших проблем — порушення лімфотоків руки. Утворюється набряк, такий сильний і болючий, що рука практично втрачає працездатність. Він знімається спеціальним масажем, але вдома добитися серйозного поліпшення неможливо. У центрі ж є спеціальний апарат — пневмомасажер, розроблений свого часу для космонавтів і придбаний у Москві, який значно полегшує процес. Із часом у центрі з’явились аромотерапія, лікувальна фізкультура, послуги психіатра, психолога. Усе це було до послуг жінок-пацієнток безплатно. Поступово відвідувачок центру побільшало до кількох сотень: на Кіровоградщині – один із найвищих відсотків захворювання на рак молочної залози.

Центр розширювався, і, певна річ, зростали витрати. Тож вирішено було створити оздоровчий реабілітаційний центр “Драйв” як комерційну структуру. Сюди почали приходити ті, хто за послуги платив. Але для колишніх пацієнток усе залишалося безплатним. При тому зросла кількість послуг: йога, кінезотерапія, програми з реабілітації опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, антистресова програма. Через чотири роки центр себе окупив — тут з’явилося багато постійних платоспроможних клієнтів – і тепер працює з невеликою рентабельністю.

Майже весь прибуток центру та від виробництва візків Людмила Шубіна вкладає у розвиток “Драйву”. Тут з’явилося кілька нових залів, багато тренажерів. Поступово в центрі почали гуртуватися і люди з особливими потребами. Сьогодні вони приходять сюди, як у рідну домівку. Тут тренуються й спортсмени-інваліди.

Філософія центру, на думку Людмили Шубіної, — навчити тих, хто пережив біду або має проблеми зі здоров’ям, радіти життю й націлити їх на допомогу іншим.

“Я не знала,
куди подіти цю руку…”

Наталя Бузуляк, голова Кіровоградського відділення міжнародної волонтерської організації “Амазонки”, розповідає:

— Мене прооперували у 2006 р. Морально було дуже важко. Здоровим людям здається, що не така вже й велика біда, коли тобі там щось відріжуть, — жити ж можна. Але фізична вада дуже відчутна. А психологічний стан? У центрі ми отримуємо кваліфіковану допомогу. А що б я робила без пневмомасажу? У мене рука боліла так, що я не знала, куди її подіти. І вдень, і вночі. Біль може з’являтися і через 3–4 роки після операції, а набряки – і через 6. Навіть душ треба приймати за спеціальними правилами. Але, мабуть, найголовніше в центрі — спілкування. Одна річ, коли тобі щось радить лікар, і зовсім інша — розмова з людиною, котра вже пройшла через те, що на тебе тільки чекає. Наша громадська організація працює безпосередньо з обласним онкодиспансером. Людмила Шубіна й там створила аналогічний реабілітаційний центр, повністю укомплектований і оснащений. Ним так само безплатно користуються всі пацієнти онкодиспансеру, які цього потребують.

Про важливість спілкування для людей з особливими потребами говорить голова обласного осередку Всеукраїнської спілки інвалідів Олег Борисполець:

— Важко переоцінити спілкування для інваліда. Більшість же сидять удома, втрачають інтерес до життя, зневірюються. Комплексують, що на вулиці до них ставитимуться якось не так, для багатьох це – неабияке психологічне випробування. А тут ми всі рівні. Не менш важливе і здоров’я. Адже у центрі є лікар, який за спеціальною програмою визначає, кому які вправи корисніші, на якому тренажері слід позайматися. У “Драйві” тренуються і спортсмени-інваліди, зокрема й кіровоградці-параолімпійські чемпіони Олег Мунц та Юрій Андрюшин.

* * *

У Людмили Шубіної великі плани:

— Почали будувати другу чергу центру — аквазону. Якщо все йтиме за планом, наступного року вже працюватиме басейн, де реабілітовуватимуть дітей зі сколіозом, де будуть спеціальні гідромасажі. Третя черга — лікувальні лазні, соляний грот, грязетерапія.

Усе це, як і тепер, для людей з особливими потребами буде безплатним.

Світлана Орел

«Дзеркало тижня. Україна»