Київ. У Музеї мистецтв ім. Б. і В. Ханенків набирають популярності екскурсії для «особливих людей»
Арт-терапія вже давно практикується на Заході в медичних, освітніх і соціальних установах: популярність і ефективність цього методу пояснюється тим, що сама атмосфера мистецтва сприяє внутрішній відкритості, створюється особливе психологічно комфортне поле, в якому комунікативні навички розвиваються набагато легше і природніше.
За підтримки грантової програми Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» цей проект втілили в Музеї Ханенків. Фахівці розробили декілька спеціальних екскурсій для дітей із порушеннями слуху, а також для груп із діагнозом ДЦП, і різним ступенем інтелектуальної недостатності.
Заступник директора музею з науково-методичної роботи і музейних програм Ганна Рудик нагадала: «Торік пройшов всеукраїнський методичний семінар «Особливі діти в особливому просторі: музейний ресурс реабілітації та соціальної інтеграції дітей з особливими потребами». Його головним завданням стала зустріч однодумців, обмін ідеями і напрацюваннями. Так, Олена Глубока, науковець-педагог Донецького обласного краєзнавчого музею, вже декілька років організовує розвиваючі та реабілітаційні заняття для особливих дітей. Окрім музейників, учасниками семінару стали десятки київських фахівців допоміжних професій: коректувальних педагогів, психологів, соціальних працівників, і батьків.
Наприклад, програма «Трамплін» пропонує групі дорослих із порушеннями інтелекту відвідувати протягом півроку спеціальні півторагодинні інтерактивні заняття в Музеї Ханенків, знайомитися з мистецтвом і спілкуватися довкола тем, пропонованих нашою ведучою. Нині вже пройшло близько двох десятків таких занять, дві групи по 12 осіб завершило програму, а дві — зараз працює, за заявками ми приймаємо і дитячі групи на разові заняття.
Ідея проекту арт-терапії зародилася з обговорення досвіду зарубіжних музеїв, зокрема програми «Дискаверіз», яка проводиться Метрополітен-музеєм у Нью-Йорку. Я ділилася враженнями про роботу зарубіжних музеїв із людьми, які мають порушення інтелекту. Це й екскурсійні методики музею Бостона витончених мистецтв для дорослих із хворобою Альцгеймера, і терапевтичний театр у Ермітажі під керівництвом Олександра Колесіна — акторами в ньому виступають люди з синдромом Дауна, і багато чого іншого.
Важливо усвідомлювати, що нинішній проект — експериментальний, він не має готової відпрацьованої моделі, але ми сподіваємося створити модель, яка працюватиме».
— На базі 35 громадських об’єднань працює програма денного догляду: на кошти з державного бюджету оплачуються два працівники на півставки, які доглядають групи по 8 осіб з інвалідністю протягом 20 годин на тиждень, всього в рамках цієї програми послуги отримує 280 осіб. Для матері щоденний чотиригодинною догляд — велике полегшення, можливість зайнятися родинними справами, своїм здоров’ям, відпочити від напруги, адже доглядальниця за годинами — стандартна для Європи соціальна послуга, — розповіла директор Всеукраїнської громадської організації «Коаліція захисту прав інвалідів і осіб з інтелектуальною недостатністю» Раїса Кравченко.
Спочатку спеціально навчені волонтери виступають перед групами молоді з пропозицією стати другом людини з інтелектуальною недостатністю.
Арт-терапія — новий проект для українських музеїв і соціальних служб. Як формується мета занять, чи бере участь у розробці теми кожної зустрічі лише психолог, чи музейники також? У чому полягає сутність арт-терапевтичних сесій? Тему кожної зустрічі призначає психолог проекту Христина Холодницька, вона ж дає методичну розробку теми: які аспекти і в якому ключі обговорення в групі вони найбільш важливі для мети проекту. Теми для зустрічей: «Хто я? який/яка я?», «важливі люди мого життя», «мої мрії», «значимі події мого життя», а на основі теми і запропонованих тез фахівці розробляють сценарій спеціальної музейної екскурсії.
— Перспективи розвитку арт-терапії безперечні. Це шлях до цивілізованого суспільства, в якому теза про рівні можливості для всіх без винятку людей втілюється в реальність, а наявність соціальних груп-ізгоїв відходить у минуле», — вважає Ганна Рудик.
Важливо, що таких проектів стає все більше, фахівці захоплені ідеєю відкритого для нових впливів і знахідок експерименту. Якщо нову для нашої країни практику арт-терапії підтримають і інші українські музеї та арт-центри, (при комерційній допомозі добродійних фондів і організацій, а також при особистій участі щиро захоплених людей), тоді ми зможемо спільно допомогти інвалідам стати частиною українського суспільства, від якого їх відокремлювала стіна нерозуміння і пасивної байдужості.
Олена Шапіро, мистецтвознавець
Фото з архіву «Дня»