Цим дітям не стати такими, як інші – їх треба просто зрозуміти. «Насінню Надії» виповнилося 5 років

Їм навряд чи стати такими, як решта суспільства – вони по-іншому мислять, по-іншому говорять, часто вони просто живуть в іншому вимірі. Та їхні серця б’ються так само гаряче, як і у всіх людей, всередині них так само теплиться душа і так само пульсує бажання жити. Що просять вони від решти? Та, власне, нічого з того, чим би не наділила кожного природа – розуміння, милосердя, людяності, уваги.

Ось вже 5 років цей меседж намагаються донести до спільноти малі й дорослі мешканці бердичівського навчально-реабілітаційного центру для неповносправних дітей «Насіння Надії». За цей час вони встигли обрости чималою кількістю вірних друзів та партнерів, котрих і запросили на свій перший невеличкий ювілей. Із Подякою та величезним тортом від Бердичівського міського голови завітали на свято заступниця Василя Мазура Валентина Адаменко та начальник міського управління праці та соцзахисту населення Олег Павліківський.

Валентина Адаменко, заступник Бердичівського міського голови: «Мабуть, недарма, у вашій назві є слово «надія»: саме з надією у серці ви можете жити далі, працювати, співати, творити, малювати, вірити та перемагати. Побажаю вам здоров’я, миру і щасливого дитинства, а батькам – терпіння та добрих й милосердних людей навколо.»

Понад 100 організацій, подібних «Насінню Надії», об’єднує Всеукраїнська коаліція з захисту прав інвалідів. 25 років тому, розповідає її очільниця Діана Бондар, вона та її соратники мріяли об’єднати в єдине ціле саме такі – невеличкі, «родинні» – центри. У відповідь чули, що в Україні подібне неможливо. Та час, констатує пані Діана, довів протилежне.

Діана Бондар, голова Всеукраїнської коаліції з захисту прав інвалідів: «Яку би професію не взяти, кожна передбачає наявність певних навичок та вмінь. Цьому навчають у різних інститутах… Ті люди, котрі працюють тут, не просто мають навички та уміння – їм потрібно мати ще велике серце з океаном любові у ньому. Душі їхні повинні бути окриленими, аби створювати дуже приємну атмосферу.»

Ще зовсім недавно «Насіння Надії» не мало ані затишної зали, ані дитячої кімнати, ані санвузла, ані решти необхідного для повноцінної діяльності, пригадує Ірина Чорнобривець. І у день 5-річчя центру керівникові проекту «Independent Life» приємно підсумовувати: спільні ідеї, спільні зусилля, натхнення й небайдужість принесли гарний результат.

Ірина Чорнобривець, керівник проекту «Independent Life»: «5 лет, я считаю, это большой срок. Если его сравнить с возрастом ребенка, то тот уже ходит, говорит, коммунизирует и начинает быть независимым от мамы. Вы умеете коммунизировать, входите в коалицию, ездите на семинары. Вы чему-то учитесь, чему-то учите сами, вы уже проводите самостоятельные мероприятия. У вас есть много друзей. 5 лет – это, как 5 пальцев на руках: вы уже можете взять чью-то руку и повести за собой, можете протянуть руку помощи.»

Сьогодні бердичівський центр «Насіння Надії» – то міцна й дружня спільнота, очолювана Світланою Мазурець, до якої входять спеціалісти-волонтери, батьки та їхні «особливі» діти. На озброєнні у них – новітні освітні технології та палке бажання наповнити життя цих хлопчиків та дівчаток теплом й світлом. Вони – і скаути, і туристи, і співаки, і спортсмени, а загалом – веселі, невтомні та талановиті. І жоден вимір, здається, не здатен позбавити їх радості від життя.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш

Телеканал “ВІК” +ФОТО, ВІДЕО