В Україні вкрай необхідна реформа реабілітаційної медицини – фізіотерапевти, волонтери і учасники Української асоціації інвалідів АТО

В Україні вкрай необхідна реформа реабілітаційної медицини. У класифікацію потрібно включити такі професії як «фізичний терапевт» та «ерготерапевт». Попри попередню згоду на це міністерств охорони здоров’я, соціальної політики, освіти і науки, цей процес гальмується. Таку думку висловили фізіотерапевти, волонтери і учасники Української асоціації інвалідів АТО під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. «Коли в Україні два роки війна, ми маємо тисячі поранених, блокування реформи реабілітаційної медицини можна розглядати як державну зраду», – заявив Віталій Родін, фізичний терапевт Української асоціації фізичної терапії. За його словами, проблема у тому, що тих фахівців, які спеціалізуються на реабілітації, не існує на папері, тому вони не можуть працювати за професією. Відповідно, й не хочуть йти до державних медичних установ, тому що їм пропонують посади, що абсолютно не відповідають навичкам. «За ці 20 років я вже був за штатним розкладом й інструктором з лікувальної фізкультури, і медичною сестрою», – навів власний приклад Віталій Родін. Він пояснив, що фізичні терапевти – це теж медики, проте вони не претендують на посади лікарів. А від лікаря відрізняються тим, що вони не можуть застосовувати фармацевтичні засоби лікування та інвазивні методи, проте ці люди відповідають за все, що стосується руху пацієнтів.

Лідія Буцька, волонтер, фізичний терапевт, пояснила, що реабілітація – це відновлення внутрішніх механізмів людини після лікування гострої фази хвороби. І починатися вона повинна вже з перших годин захворювання людини, тобто паралельно з лікарями має працювати команда реабілітологів, які «ведуть» пацієнтів до повного їхнього пристосування до соціального життя. Ерготерапевти також працюють з пацієнтом практично з перших днів, але на відміну від фізіотерапевта, який відновлює рух, ерготерапевт «вкладає в цей рух смисл», деталізував Віталій Родін, тобто допомагає людині пристосуватися до навколишнього середовища і відновити навички – одягнутися, почистити зуби, приготувати їжу. Проте, як зауважили учасники дискусії, в Україні немає таких професій і досі не існує системної реабілітації пацієнтів.

За словами Лідії Буцької, в цьому питанні немає прогресу, зокрема через те, що чиновники наголошують, що існуючі закони треба просто переписати. «На сьогодні єдину можливість вирішити це питання в нашій країні я бачу в тому, щоб відійти від тієї системи, яка дійсно загнила і створювати свої власні інструменти і механізми. Зокрема, як показав наш досвід за 2 роки, вони у руках громади – асоціацій, фахівців і волонтерів», – зауважила фізичний терапевт. В законах щодо реабілітації, слід прописати, що такі питання як «куди спрямовувати гроші на реабілітацію, які центри сертифікувати, яким навчальним закладам дозволяти надавати послуги у підготовці спеціалістів», мають вирішувати саме асоціації фахівців і тих, хто ці послуги потребує, переконана вона.

Сергій Тріскач, представник Української асоціації інвалідів АТО, вважає, що держава взяла на себе монополію на реабілітацію ветеранів АТО, проте не справляється з цією задачею, адже програми з реабілітації поранених в реальності не працюють, а існують лише на папері. Натомість громадські організації мають можливість організувати цей процес і залучити кращих фахівців, проте, їх не допускають до створення реабілітаційних центрів, і тут важливо налагодити координацію між державою та громадою, переконаний Сергій Тріскач. «Нас бачать і чують лише тоді, коли потрібно робити якісь піар-ходи», – каже представник Української асоціації інвалідів АТО. Крім того, наголосив він, держава має виконати свій обов’язок перед учасниками АТО, які виконували свій обов’язок перед країною і втратили здоров’я, і забезпечити їм умови для адаптації та, відповідно, можливості для самореалізації. Йдеться про ті речі, без яких людина з особливими потребами не може навіть вийти з дому, – пандуси, зручні заїзди в транспорті, ліфти тощо.

Уляна Супрун, директор гуманітарних ініціатив Світового Конгресу Українців, керівник Школи реабілітаційної медицини Українського католицького університету, розповіла, що різниця нашої країни із західними в питаннях бар’єрності – колосальна. У США таких людей теж багато, проте для них створені умови, тому їх щодня бачать на вулицях. «В Україні я була досить шокована, що я не бачила цих людей. На Майдані, де я була 3 місяці, бачила, можливо, 3 – 4 людини з обмеженими фізичними можливостями, не тому, що вони не хотіли вийти на Майдан, вони фізично не могли це зробити», – зауважила пані Супрун.

Український кризовий медіа-центр +ФОТО