Історія незламного воїна, який втратив ногу на війні, а після лікування у Вінниці і протезування, на сноуборді спускається з гір

Наші герої не лише там, на фронті, гідно тримають оборону, а й навіть після пережитих випробувань та важких поранень, залишаються оптимістами і надихають інших. Саме таким є 26-річний військовий Максим Даценко. Під час важких боїв він дивом вижив, проте втратив ногу. Проходив лікування у Вінницькій обласній «пироговці», а після протезування навіть став на сноуборд. Максим вже зробив перші спуски в українських Карпатах.

Історію про віру і силу волі військового записала кореспондент Вінниця.info.

Життя Максима до війни було насиченим мандрівками та різними активностями. Він захоплювався туризмом, полюбляв ходити в гори, тричі стрибав із парашутом, а після строкової служби, підписав контракт.

«Я сам родом із Полтавщини. За освітою економіст, але за фахом пропрацював лише півтора року. Захоплювався туризмом, гірським туризмом, стрибками з парашутом. Відвідував різноманітні рок-фестивалі, ходив в гори, водив групи туристів. Бував на невеличких вершинах у Франції. Були плани піднятися на гору Ельбрус. Однак, в 2016 році мене призвали на строкову службу. Після закінчення якої я далі підписав контракт і служив у Нацгвардії. У 2018 році вже приймав участь в ООС на Сході. Там отримав перший бойовий досвід» – розповідає Максим Даценко.

За місяць до початку повномасштабного вторгнення Максим приїхав у Маріуполь, хотів влаштуватися в управління СБУ. Однак настав день 24 лютого, який змінив його плани. Хлопець пішов у військкомат і почав воювати за країну в складі ЗСУ.

«Наприкінці лютого, я саме приїхав до мами. А вже вранці 24 числа прокинувся від звуків вибуху. Я був у першій черзі резерву і знав, що мушу йти захищати країну. Вранці наступного дня зібрав речі, все своє спорядження і пішов у військкомат. Потім брав участь у зачистці Чорнобильської зони, захищав Вуглегірську ТЕЦ. Саме на Донеччині були найважчі бої. Там було дуже велике скупчення артилерії, кожного дня були поранені та вбиті. Цю позицію біля ТЕЦ ми захищали два місяці, аж до 28 липня, а потім ми змінили місце дислокації», – розповідає військовий.

Максим згадує, що 14 серпня в районі села Катеринівка вони вели активний бій з окупантами. Відстрілюючись в окопі, Максим отримав поранення, йому відірвало ногу.

«Це був бій в окопах. В нас була досить розтягнута позиція. Мені раптово відірвало ногу. Я спершу не відчував ніякого дикого болю. Побратим Женя Артеменко допоміг мені накласти турнікет. Потім він пішов далі відстрілюватись і на жаль, загинув. Я півтори години сидів у бліндажі, стікав кров’ю і чекав на порятунок. Єдине про що шкодував, що гранат уже не було, бо в полон здаватись не хотілося, знаючи як ці нелюди поводяться з полоненими. Через півтори години мене забрав стрілок- санітар із позивним Фєнікс. Мене доставили в село Катеринівка, в так званий міні-госпіталь, облаштований в будинку культури. Я був при свідомості, у край важкому стані. Була пробита легеня, було важко дихати. Після того як мене стабілізували, відправили у місто Дніпро», – згадує військовий.

До Вінниці на лікування Максим приїхав 19 серпня. Майже два місяці проходив лікування. Після цього він відправився на протезування.

«Незламність, нескореності, сила духу- це про нього. Крізь біль і розгубленість Максим вірив і знав, що повернеться до повноцінного життя. Своєю посмішкою, оптимізмом, жагою до життя, вірою в себе він надихав всіх навколо. Сьогодні Максим має багато планів на майбутнє. Його життя тільки починається», – говорить хірург Ілля Гуменчук.

«В мене ще досі триває реабілітація. Я буквально, як два місяці на протезі. І досі вчусь вільно ходити. Для цього потрібно щонайменше пів року. Але я по життю оптиміст і от одного дня мені захотілося покататися на сноуборді. Я з друзями поїхав в гори і здійснив свою мрію. То було спонтанне бажання. Є такі дві фрази, які мені допомагають: «Якщо щось не влаштовує – зміни, якщо не можеш змінити – не хвилюйся» і «Єдине, що я не можу – бути батьком». Я бачив, що люди через найменші втрати впадають у депресію. А в мене немає бажання втрачати темп від активного життя.

Я мрію надалі стати реабілітологом і продовжити службу в лавах ЗСУ», – ділиться Максим.

Редакція Вінниця.info дякує всім нашим захисникам і бажає швидкого одужання та відновлення нашому герою.