На Черкащині планують запровадити інклюзивний реабілітаційно-соціальний туризм

Сьогодні із впровадженням медичної реформи чимало змін відбувається в усіх ланках охорони здоров’я. Про проблеми реабілітації інвалідів, пропозиції щодо удосконалення та осучаснення законодавства з цього питання кореспонденту сайту «Економіка Сьогодення» розповів Владлен Лепський, головний лікар КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради», заслужений лікар України.

На жаль, чинні законодавчі акти, зокрема, Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. №757 «Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда» та від 31.01.2007 р.№80 «Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг», на практиці не виконуються. Передусім не забезпечується послідовність між складанням індивідуальної програми реабілітації інваліда, її виконанням та контролем за цим процесом. тож згадані нормативно-правові документи потребують сучасних змін та доповнень. На сьогодні існує прірва між переліком реабілітаційних заходів, зазначених в Індивідуальній програмі реабілітації (ІПР) та їх виконанням в закладах охорони здоров’я, а кожен етап від початку захворювання до встановлення групи інвалідності та подальшої реабілітації розпорошений по закладах охорони здоров’я. Зокрема, на Черкащині відсутні спеціалізовані реабілітаційні установи, де б надавалися послуги згідно ІПР. Тому особи, що стали інвалідами вимушені отримувати реабілітаційні послуги в стаціонарних відділеннях лікувально-профілактичних закладів області, що з економічної точки зору не обґрунтовано і не ефективно, особливо в умовах реформування галузі, адже ліжковий фонд, який і без того потребує оптимізації, використовується не за призначенням.

Особливої уваги потребує організація системи медичної реабілітації в сільській місцевості, в забезпеченні діяльності якої повинні бути комплексно задіяні ФАПи, амбулаторії, районні лікарні, що не передбачає створення додаткових відділень та ліжко-місць.

Другий рівень надання реабілітаційної допомоги передбачає в штаті ЦРЛ або поліклінік наявність лікаря реабілітолога або медичної сестри з реабілітації з базовою вищою освітою а також створення дієвих мультидисциплінарних реабілітаційних команд.

Час вимагає реформування і подальшого вдосконалення самої служби медико-соціальної експертизи. Вона має приділяти більше уваги корекції та поновленню ІПР, динамічному нагляду за повнотою та якістю її реалізації а також оцінювати ефективність реабілітації. Тому на сьогодні виникає гостра потреба не тільки в лікарях – експертах, а і в лікарях-реабілітологах, як терапевтичного, так і хірургічного профілю, соціальних експертах-реабілітологах. У 2016 році до Національного класифікатора професій було внесено професії лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, ерготерапевта та фізичного терапевта, підготовку яких вже розпочали навчальні заклади України. Однак доки на місцях дочекаються таких фахівців, мине не один рік.

Існує гостра потреба включити до функцій комісій МСЕ проведення реабілітаційних заходів, відповідно змінивши функціональні обов’язки комісії, її штатний розпис а також надавши необхідне приміщення та обладнання, а відтак, і змінивши напрямок фінансування.

Особливої уваги потребує реабілітація учасників АТО, де також виникає низка проблем, що потребують швидкого та пріоритетного вирішення. Вже кілька років поспіль змінюється законодавча база в цьому напрямку, однак вона має торкнутися вдосконалення у всіх галузях медицини. Непокоїть певна диспропорція структури медико-соціальної реабілітації, у якій більш розвиненими є реабілітаційно-експертна та реабілітаційно-протезна ланки, натомість реабілітаційно-лікувальна та реабілітаційно-оздоровча складові перебувають лише на етапі становлення. Тож необхідно дедалі активніше розвивати відновне лікування, фізичну, особливо психологічну реабілітацію, потребує вдосконалення й санаторне лікування. Враховуючи помилки попередніх років щодо надання психологічної реабілітації учасникам АТО в умовах санаторіїв , коли вони опинялися далеко від своїх родин, потрібно розробляти нові, сучасні види реабілітації, зокрема, інклюзивний реабілітаційно-соціальний туризм, який включає різні види реабілітації і соціальних послуг (медичну, психологічну, психолого-педагогічну, професійну, трудову, фізкультурно-спортивну, фізичну, соціальну).

Хоча держава опікується особами з інвалідністю (створюються реабілітаційні центри, розвивається параолімпійський рух, утримуються санаторії тощо), однак значна частина з них перебуває вдома, наодинці зі своїми проблемами.

Зважаючи на цю проблему, впродовж 2015-2017 років фахівцями Черкаського Центру МСЕ зареєстровано 22 авторських права з впровадження різних видів інклюзивного реабілітаційно-соціального туризму. 2016 року в області створена та зареєстрована Асоціація «Інклюзивного Реабілітаційно-Соціального Туризму» і нині вже проводять тури цього виду туризму. Поки, на жаль, за рахунок благодійників.

Тож можна лише схвалювати розробку законопроекту №4271 про внесення змін до деяких законів України щодо інклюзивного реабілітаційно – соціального туризму. Адже це унікальне явище для реабілітації людей з обмеженими можливостями, яке дає можливість їх повноцінної соціалізації.