Тепер у них американські стопи та британські коліна. Репортаж з центру, де протезують бійців (ФОТО)

Автор: Свої

На околиці Києва, у Святошинському районі, знаходиться Центр протезування, ортезування та реабілітації «Без обмежень». Сюди, починаючи з 2014-го року, щодня приїздять військові та цивільні, які внаслідок бойових дій втратили кінцівки. Якщо раніше в столичному центрі був один новий пацієнт на тиждень, то після повномасштабного вторгнення ця цифра збільшилася вдесятеро. Серед людей, які потребують протезування, десь 70% військових, решта — цивільні.

Журналістка Свої Ганна Курцановська побувала в центрі та поспілкувалася з керівництвом та бійцями. Дізналася, чи дійсно сюди приходять на милицях або приїжджають на інвалідному візочку, а йдуть на обох ногах.

Був поранений на «Азовсталі», ногу ампутували в Донецьку. Маю протез, завдяки якому можна буде їздити на велосипеді

Центри «Без обмежень», а їх в Україні, крім київської філії, ще вісім, належать підприємцю індійського походження Наґендеру Парашару. Він ще є власником заводу по виробництву комплектуючих для протезів. На вході мене зустрічає Андрій Овчаренко, він у центрі з 2018 року, займає посаду директора з кінця 2020-го. Каже, що зараз пріоритет — протезування нижніх кінцівок.

В одній з кімнат п’ятеро колишніх військовослужбовців. Вони вже отримали постійні протези. Сьогодні чоловіки прийшли в центр, щоб пройти планову перевірку протезів і спробувати зробити перші кроки на біговій доріжці.

Першим на доріжці крокує 33-річний Олександр Гавришенко, він військовослужбовець Національної гвардії України. На момент повномасштабного вторгнення у складі військової частині 3057 знаходився в Маріуполі. 27 лютого на «Азовсталі» отримав осколкове поранення лівої ноги.

«Мене привезли в міську лікарню №2. Згодом її ворог захопив, і лікарі припинили надавати медичну допомогу, бо не вистачало медикаментів і перев’язочних матеріалів. До того ж медичний персонал примусово у першу чергу лікував бійців «ДНР».

Кістки ноги були дуже роздроблені. Через те, що не було достатньої кількості перев’язок, осколки пішли в м’які тканини, почався запальний процес. У мене піднялася температура до 39 градусів. І тоді лікарі, які приїхали з Донецька, важкопоранених, мене в тому числі, евакуювали з підвалу маріупольської лікарні. Спочатку в медзаклад в Мангуші, а після обстеження перевезли в Донецьк. В обласній травматології ногу ампутували до нижньої третині стегна».

Автор: Свої

Пролежав у лікарні до 28 квітня, того ж дня хлопця відвезли в Оленівську колонію. Спочатку лікар та медсестра з донецької лікарні приїздили до важкопоранених щодня — обробляли рани та робили перев’язки. За місяць навідувалися тільки через день. А далі вже Олександр та інші поранені полонені робили собі перев’язки самотужки.

З полону нацгвардійця звільнили 29 червня. Олександр пройшов лікування, а потім звернувся у центр «Без обмежень», на початку вересня. Консультації, заміри, виготовлення тимчасового протезу. Менше місяця — і хлопець вже потроху пересувається на постійному протезі.

Автор: Свої

«Зараз кукса (частина кінцівки, що залишається після ампутації — Свої) тільки формується, тому йде ще процес підлаштування куксоприймальної гільзи, щоб не натирала і було зручно. Окрім ходьби з цим протезом, який має найкращу четверту групу мобільності, я зможу підніматися сходами та їздити на велосипеді».

«Вовк» вже попрощався з життям, тримаючи в руці гранату. Зараз він вільно керує автомобілем

35-річний Євген з позивним «Сем» та 36-річний Олександр з позивним «Вовк» заходять до центру одночасно. Вони познайомилися в госпіталі, обидва без лівих ніг. Чоловіки приїхали на автівці. У десантника Олександра 18-річний стаж водіння. Каже, коли пересувався ще за допомогою милиць, сів за кермо машини з автоматичним керуванням.

Олександр — досвідчений військовий, за плечима строкова служба та участь в АТО в 2015-2016 роках. У перший день повномасштабного вторгнення він з побратимами пішов в один із столичних військкоматів. І вже увечері Олександр був у Житомирі, в рідній 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.

Поранення «Вовк» отримав 13 березня в селищі міського типу Макарів Київській області.

Автор: Свої

«Ми діяли як диверсійно-розвідувальна група на промзоні. 12 березня ми розбили ворожу групу, яка складалася з російських офіцерів. Одного пораненого взяли в полон. Забрали у них радіостанцію, прилади нічного бачення, зброю тощо. Ніч була більш-менш спокійною, прямих контактів не було, працювали тільки артилерія та авіація. А о восьмій ранку ворог підійшов до нас з двох флангів танками і БМП. Я в той момент відпочивав, прокинувся від того, що йде бій. Кулеметник стояв по пояс в газоблоці, спробував за руки його витягнути. Не вийшло. Потім по рації почув, що гранатометник отримав поранення. А за день до цього ще один гранатометник вийшов із строю. Зрозумів, що у нас працюючого гранатометника немає, схопив РПГ. Встиг випустити одну ракету. Навмання, на звук, тому що навкруги через пил нічого не можна було розгледіти. Зарядив другу ракету і вирушив обійти трохи з флангу, сподівався спалити хоча б один БМП. Після чого стався приліт танкового снаряду — мені відірвало ногу. Підповз під бетонну плиту і там намагався накласти собі турнікет. Але мені цього зробити не вдалося, бо він був міцно закріплений на розгрузці.

Бій продовжувався. Після мене ще двоє побратимів отримали поранення. Якщо чесно, думав, що все. Бо десь поруч чув розмови ворога, їхні переговори по рації. Навіть дістав гранату, зняв чеку. Думав, як помирати, то із собою треба забрати кілька росіян. Закурив сигарету, набрав рідних, але вони були поза зоною. Ну, думаю, може ще не час прощатися. І тут наш командир викликав артилерійський вогонь на наш квадрат, і ворог став здавати назад. Побратим, з яким ще воювали на Донбасі, наклав мені на ногу турнікет і вколов знеболювальне. До речі, російське, яке ми забрали з поля бою напередодні».

У Макарівській лікарні Олександра стабілізували, а потім евакуювали до іншого медичного закладу. Там бійцю ампутували відчленовану кінцівку. Далі — шпиталь і реампутація з довгим лікування та реабілітацією.

«Тренувальний протез отримав десь 10 серпня. Куксоприймач для постійного протезу зробили в кінці вересня, зараз якраз його «обкатую».

«Сему» з Чернігова вдалося вижити на околиці рідного міста. Він вже впевнено крокує по чотири кілометри за день

Наступним на бігову доріжку йде Євген. Він з Чернігова. Добровільно пішов до військкомату і 3 березня його з іншими бійцями мобілізували. У бою на околиці рідного міста отримав поранення лівої ноги. Це трапилося 14 березня.

«Був щільний мінометний обстріл, і одна з мін прилетіла в бліндаж за метр від мене. Осколками відсікло мені ліву ногу вище коліна. Ще один побратим теж втратив ногу. Двоє «двохсоти» і одного хлопця забрали в лікарню, але за два місяці він помер».

В Києві Євген з 28 липня.

«Тут мені зробили зліпок ноги. А через десять днів я вже отримав навчальний протез: колінний вузол, стопа, куксоприймач. І потихеньку став опановувати ходьбу. Вже з початку осені пересуваюся за допомогою постійного протезу. Поки що на недалекі відстані, в день проходжу десь 3-4 кілометри».

Короткотривале тренування на біговій доріжці Євгену сподобалося. Але, каже, що треба займатися в шортах і футболці, бо вже за п’ять хвилин стає спекотно.

Автор: Свої

Пройшов навчання і через рік зробив перший протез. Зараз їх вже більше 200

Біля бігової доріжки стоїть Всеволод Смалій. Він контролює, щоб при ходьбі пацієнт тримав поставу, не завалювався вперед. У центрі Всеволод працює техніком-протезистом. Займається виготовленням куксоприймачів, збіркою протезів.

«Я навчався на зубного техніка, але випадково опинився тут. Шукав на літо роботу, так і залишився. Вже більше трьох років минуло. Починав як помічник — щось принести, десь підтримати. Дивився, запам’ятовував, ставив багато питань. Пройшов навчання і сертифікацію в Українському науково-дослідницькому інституті протезування. А за рік виготовив самостійно перший протез. Точної цифри не скажу, але наразі я зробив більше двох сотень протезів».

Автор: Свої

Заняття на біговій доріжці — частина реабілітації. Всеволод каже, що під час занять людина звикає до протезу, а ще це допомагає відпрацьовувати ходьбу та моторику.

«Отримав постійний протез — за два тижні ставай на доріжку. Якщо людина просто ходить, то може халтурити, а на доріжці все це видно. Тому такі заняття потрібні, щоб вирівняти поставу. Бо якщо неправильно на доріжці ходити, то можна впасти. Скільки треба тренуватися на доріжці? Все це індивідуально, бо у кожного свій рівень ампутації. Мінімальний час для початку — 5 хвилин зі швидкістю 2,5-3 кілометра на годину. Максимум — 6 км/год, це досить швидкий темп, коли людина майже біжить».

Більше чотирьох десятків років в професії. Технік-протезист має знати багато, зокрема анатомію та фізіологію

Після розмови із захисниками прямую в майстерню. Тут із гіпсом зараз працює Володимир Федоров. У «Без обмежень» працює майже з самого початку створення центру. Він, як і Всеволод, технік-протезист, але досвідченіший. Володимиру Володимировичу 68 років, з яких в професії він 43.

«Спочатку треба зробити з гіпсу зліпок, заміряти його, а потім на верстаті моделювати під конкретну людину. У цій професії треба бути і швачкою, і слюсарем. А ще треба знати анатомію та фізіологію Адже ми індивідуально під кожного добираємо колінні суглоби, стопи, куксоприймальну гільзу».

Володимир Федоров
Автор: Свої

Гідравліка з Англії, комплектуючі — вітчизняні. Військовим держава оплачує найкращі протези — це для інтеграції в суспільство

Що стосується комплектуючих для протезів, то вони виготовляються у США, Великобританії, Німеччині, Японії, Бельгії, Швеції та Україні. Матеріал — алюміній, титан і сталь.

Директор центру Андрій Овчаренко зауважив, що замки, модульні та підтримуючі частини — вітчизняного виробництва.

«Стопи американські, матеріал — карбон зі скловолокном. А ось гідравлічне коліно з Британії. Сьогодні всі хлопці на англійському вузлі. На мою думку, це одна з найкращих гідравлік у світі. Вона показала себе, починаючи з 2018 року, пройшла апробацію в боях на Донбасі. Хлопці на цих протезах воювали і дуже задоволені. Гідравліка не підвела навіть в тих умовах».

Андрій Овчаренко
Автор: Свої

За словами Андрія Овчаренка, «Без обмежень» бере все, що є найкраще у світовій галузі і створює в Україні сучасні протези.

«Все це ми робимо в рамках державної програми протезування, яка діє на основі 321 та 518 постанов Кабінету Міністрів України. Протез коштує від 18 до 660 тисяч гривень. Держава для цивільних видає протези для пересування та купання. У цивільних бувають травми, які не пов’язані з війною. Наприклад, це зловживання наркотичними речовинами, дорожньо-транспортні пригоди з власної вини. А для учасників бойових дій — протези з підвищеною функціональністю або для занять спортом. Це для того, щоб бійців інтегрувати у суспільство. Ті ж спецназівці, у них все життя пов’язане зі спортом, а через поранення на фронті вони цю можливість втрачають».

Євген, Андрій Овчаренко та Олександр
Автор: Свої

Раз на рік у разі потреби протез має приходити технічне обстеження, а за державною програмою, кожні три роки людина має змогу отримувати новий протез.

Звісно, за протезом треба доглядати — чистити, протирати. Андрій згадує, коли з протезу зняли косметичну оболонку, а там — шар землі. З’ясувалося, що хлопець в селі копав картоплю, а після цього не почистив протез. А є люди, які педантично слідкують за цим і взагалі в центр не приходять, бо й так все добре.

У столичному центрі «Без обмежень» вже виготовляють протези рук. Бо є в цьому потреба. Десь за два місяці, за словами Андрія Овчаренка, планується запуск виробництва біонічних протезів верхніх кінцівок.

«Хлопці хочуть біонічні протези, щоб пальці на руках рухалися. Нам треба час для того, щоб придбати біотестери, і тоді в нашому центрі можна буде отримати сучасні протези рук».

Центр протезування, ортезування та реабілітації «Без обмежень», окрім Києва, працює ще в Одесі, Хмельницькому, Львові, Ковелі, Дніпрі, Кривому Розі, Запоріжжі та Черкасах. Гаряча лінія: 0 800 503 335.

***

Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).

Ганна Курцановська

Свої.City