Виклики майбутнього: Як у SuperHumans Center планують відновлювати здоров’я бійців

Та чому зміна ставлення до людей з інвалідністю — це буде наш найбільший виклик після війни

Щодня на фронті гинуть 60-100 українських бійців, ще понад 500 отримують поранення різного ступеня тяжкості. Таку гірку статистику оприлюднив Президент України Володимир Зеленський. У Генштабі ЗСУ визнали, що майже 60% від усіх травм, отриманих на фронті, є пораненням кінцівок. За майже 300 днів активних бойових дій до 90 тисяч людей потребують протезів. І це не враховуючи цивільних, які теж потерпають від мінно-вибухових та осколкових травм. Про систему реабілітації військовослужбовців та цивільних, які отримали травми чи інвалідність через війну, говорили в Українському кризовому центрі, повідомляє WoMo.

12 квітня 2022 року Кабмін вніс зміни до попередніх постанов щодо реабілітації та протезування. Відтепер безкоштовно отримати допоміжні засоби реабілітації можуть усі, хто отримав поранення, контузію, каліцтво або захворювання, перебуваючи у районах проведення бойових дій або у районах, що піддавалися бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам під час військової агресії проти України, на підставі висновків лікарсько-консультативних комісій закладів охорони здоров’я чи рішень військово-лікарських комісій, незалежно від встановлення інвалідності.

Вартість найдешевших протезів, які виконують суто косметичну функцію, стартує від 18 тисяч гривень. Ціна протезів, які дозволяють виконувати понад 30 рухів кінцівкою, становить майже 1 млн грн. В Україні виробляють переважно косметичні протези. Тож актуальними стають три напрями роботи: збереження кінцівок, модернізація виробництва протезів в Україні та психологічна реабілітація ветеранів.

“Відрізати завжди встигнемо”

Через бойові дії та систематичні обстріли саме вогнепальні та мінно-вибухові травми кінцівок є найчастішими. Але профінансувати велику кількість операцій у воєнний час держава не готова. Щоб забезпечити лікування та реабілітацію тим, хто їх конче потребує, Міжнародний благодійний фонд «Здоров’я українського народу» та українські ортопеди вирішили запустити Національну програму «Врятуй кінцівку».

Після якісного лікування та реабілітації до служби може знову стати більшість українських бійців, кажуть в Інституті травматології та ортопедії.

«Торік інститут виконав приблизно 9 тисяч операцій, стільки ж ми виконали ще у серпні. Приблизно третина з них — це бойова травма», — пояснює директор Інституту травматології та ортопедії НАМН України, доктор медичних наук Юрій Поляченко.

Допомогу військовим та цивільним потерпілим у цьому закладі надають безкоштовно. За національною програмою «Врятуй кінцівку» передбачена купівля, зокрема, апаратів зовнішньої фіксації кістки. В умовах війни такі мають бути чи не у кожній українській лікарні, бо допомагають зберегти поранену руку чи ногу. Таке обладнання фонд передавав і на передову. У межах цієї програми обіцяють забезпечувати необхідним обладнанням ті лікарні, які зголосяться зберегти кінцівки пацієнта.

Протезування дітей: що раніше, то краще

Внаслідок бойових дій та окупації окремих районів значна частина реабілітаційних центрів була втрачена, а логістика надання допомоги постраждалим значно ускладнилася. Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності пропонує комплексну реабілітацію людей з інвалідністю та зі складною патологією опорно-рухового апарата. Щороку в УкрНДІ проходять лікування 1100 дітей.

Про старт нового проєкту з безкоштовного протезування дітей оголосили у червні 2022 року в Ужгороді. Ініціатива «Рухайся. Живи» покликана об’єднати найкращих вітчизняних і закордонних фахівців та забезпечити дітей безкоштовними якісними протезами та реабілітацією. Для цього на першому етапі планують приймати в Ужгороді дітей, які потребують протезування, надавати їм допомогу та відправляти за кордон. А згодом облаштувати власну біопротезну лабораторію та операційну.

Реабілітологи та протезисти одностайні: якщо протезування необхідне, то що раніше його проведуть, то легше дитині буде з ним зжитися і почати впевнено користуватися кінцівкою. Головна проблема у тому, що діти швидко ростуть.

Дорослих протезують усім світом

Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності не єдиний заклад, де працює комплексна система реабілітації постраждалих військовослужбовців, а специфіка — допомога постраждалим після поранень кінцівок. Йдеться, зокрема, про ампутантів. В Ірпені на Київщині успішно працює колишній військовий госпіталь, а нині Військово-медичний клінічний лікувально-реабілітаційний центр. Саме тут працює унікальне відділення реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками, в оснащенні якого допоміг трастовий фонд НАТО. Є в Україні і унікальна приватна ініціатива.

«Сьогодні нам потрібно думати про виклики у майбутньому. І один з них — це люди з інвалідністю. Так виникла ідея створення SuperHumans Center. Спочатку йшлося про дві послуги — протезування та реструктивну хірургію, яка не є пріоритетом держави. Далі доєдналася проблема психологічної та фізичної реабілітації під час та після протезування, бо виявилося, що ветерани, маючи гарні протези, їх не використовують і пересідають у крісла», — розповідає координаторка HelpUkraine Center Ольга Руднєва.

Щоб подолати такі специфічні проблеми, потрібні відповідні фахівці, а їх в Україні бракує. Така ж сумна ситуація і з інженерами-протезистами. Тому при SuperHumans Center створили ще й навчальний центр, який готуватиме фахівців з протезування та реабілітації для всієї країни з січня 2023 року.

Для пацієнтів центр відкриється на початку квітня. Головна мета — забезпечити їх протезуванням світового рівня в Україні, щоб люди не витрачали ресурси та час на закордонні центри та не полишали родини. Бо реабілітація, обслуговування та супровід після протезування також дуже важкий і тривалий процес.

Ініціатори проєкту не обмежилися допомогою лише військовослужбовцям. Цивільні також втрачають кінцівки або отримують комплексні ураження під завалами чи внаслідок артобстрілу чи інших трагедій, спричинених війною, але не мають такої розгалуженої системи закладів протезування, як для військових. Кількість цивільних та військових у SuperHumans Center становитиме 50 на 50.

Керівництво вважає, що їх заклад має стати і інструментом для зміни ставлення суспільства до інвалідів.

«На ветерана на вулиці українці повинні дивитись як на супергероя на крутих протезах. Треба змінювати ставлення інваліда до самого себе, щоб він міг говорити про отримані травми. Саме тому ми хочемо створити власну екосистему, яка буде в подальшому розповсюджена у суспільстві. А для цього ми змушені звертатися по допомогу до загальної медичної системи», — розповідає координаторка HelpUkraine Center Ольга Руднєва.

Військові дуже часто відмовляються від психологічної підтримки, бо хочуть спілкуватися виключно з військовими психологами, які пережили те саме, що й вони. Тож люди, які стали інвалідами, є потенційно прекрасними психологами та реабілітологами. Після навчання вони гарантовано отримають роботу, самі інтегруються у життя та ще й зможуть допомогти іншим.

«Дуже важливо, щоб люди, які лікуватимуться у SuperHumans Center, були готові пройти реабілітаційні програми. Тому ми розробили угоди, де психологічна і соціальна реабілітації є обов’язковими перед оперуванням та протезуванням», — наголосила Ольга Руднєва.

Навіть фізично неушкоджені військові не готові до спілкування з цивільними

Виклики, які постали після 24 лютого, викрили неготовність військовослужбовців до мирного життя та до спілкування з цивільними. Саме тому Міністерство ветеранів почало розробляти стратегію переходу з військової служби до мирного життя, навіть коли йтиметься про фізично здорових демобілізованих. Уряд затвердив фінансування багаторівневої психологічної допомоги у 2023 році.

Фахівці наполягають, що готувати військовослужбовців до входу в мирне життя треба починати за рік до завершення терміну їхньої служби, аби вони підготувалися, почали працювати у колективах та були спроможні запустити власний бізнес. В умовах активних бойових дій це важко реалізувати, але розпочати цю роботу можна вже сьогодні.

Першим рівнем психологічної допомоги будуть мобільні мультифахові команди, які складатимуться з психолога, психотерапевта та психіатра. Вони надаватимуть першу психологічну допомогу захисникам прямо на передовій. Поки що йдеться про період у 10 днів. У фахівців є чимало запитань. Наприклад, хто страхуватиме життя членів мобільної групи? Як вчинити, коли виявлять людину з травмою, яку не можна вилікувати за 10 днів в окопі без госпіталізації? А якщо психологічних травм або залежностей кілька — чи можливо тоді збільшити термін роботи мобільних груп в окопі за рішенням команди? Є ризик і маніпуляцій заради грошей. Наприклад, мобільні групи закривають не три діагнози у пацієнта, а один, аби швидше отримати кошти. І військовослужбовці залишаться з рештою проблем на передовій.

Поки фахівці шукають відповіді на ці запитання та відпрацьовують механізми роботи, вже є потреба у “мультидисциплінарних підходах”. Наприклад, у нас багато людей із контузією. Її наслідки, залежно від ступеня тяжкості, різні, але вони пожиттєві. А отже, є перетином діагнозів, які лікуються і психологами, і психіатрами, і психотерапевтами.

Другий етап психологічної реабілітації не менш важливий. Система МОЗ запускає обов’язкову комплексну реабілітацію, де фахівці активно працюватимуть над фізичним та ментальним здоров’ям демобілізованих. Мінсоцполітики опікується питанням забезпечення команд у медичних закладах допоміжними засобами реабілітації. Схема така: пацієнт потрапляє до госпіталю на медогляд після повернення з війни, а його зустрічає команда, яка замовляє та контролює забезпечення технічними засобами реабілітації пораненого військовослужбовця.

На третьому рівні — психологічно-медична допомога після виписки з медзакладу. Вона повинна стати обов’язковим проміжним бар’єром. Наприклад, перед працевлаштуванням можна запропонувати відвідування групи підтримки, аби людина легше адаптувалася, спілкуючись з колегами без військового досвіду.

«Люди звертаються по допомогу через громадськість і отримують індивідуальну допомогу. А ми хочемо створити групову реабілітаційну систему – зустрічі з такими ж ветеранами, спортивну командну реабілітацію. Також потрібна групова робота з дітьми ветеранів та їхніми другими половинами», — розповів заступник міністра у справах ветеранів України Євген Котик.

Не можна примусити людей піклуватися про своє ментальне та психічне здоров’я, але спонукати цікавою пропозицією можна. Навіть Ігри нескорених (Invictus Games) лише на 25% мають спортивну складову, решта — це системна професійна психологічна та реабілітаційна робота з ветеранами. Залучаючи до активного спорту, можна заохочувати і до ментальної реабілітації.

Україні потрібна глобальна комплексна програма гостинності до людей на протезах

Вже зараз потрібна глобальна комплексна програма гостинності до людей на протезах, бо українці бачитимуть їх на наших вулицях дедалі частіше. Йдеться і про соціальну рекламу, і про залучення відомих людей з інвалідністю. Щоб для всіх було нормою, що серед нас є люди з протезами. Один із героїв, який втратив обидві ноги внаслідок бойових дій, розказав, що якось влітку йшов у шортах на протезах. Повз проходила жінка з дитиною. Хлопчик запитав маму: «А чого це дядя на палках ходить?». Вона промовчала, смикнула малого, пришвидшила крок. Ветеран був готовий замість неї пояснити все хлопчику, але мати злякала цим дядьком на палках власного сина.

Щоб уникнути такого, у SuperHumans Center відкриють безкоштовний музей протезування. Діти зможуть одягти протези різних епох, щоб зрозуміти, як вони працюють.

Є ще одна, але суто вітчизняна проблема. Українські фахівці з ментального здоров’я також перебувають з нами в екстремальних умовах, тож і вони травмовані. Але контекст має значення. Через формат війни, яку ведуть проти України, багато цивільних зараз теж розуміють, що таке обстріл ракетами чи втрата родини, тож прірва спілкування між військовослужбовцями та цивільними не така й глибока.

Залучення закордонних фахівців — це залучення тих, хто перебуває поза колективної травми українців. І це важливо, але вчиняти треба розумно. Бо жодна система не буде працювати, якщо її просто перенести з іншої країни. США, Австралія, Британія мають свої напрацювання, але такої тотальної війни за участі мирного населення в Європі не було від часів Другої світової.

Фахівці одностайні в одному: нам доведеться після війни інтегрувати до життя 1 мільйон тільки військовослужбовців. Цю армію демобілізованих повинна зустріти інша армія — психологів та реабілітологів. А ще ж є цивільні, які втратили функціональність через війну. А отже, зміна ставлення до людей з інвалідністю буде найбільшим викликом для українців після війни. Спільними зусиллями ми маємо для тих, хто втратив здоров’я на війні, ще до параду Перемоги встигнути підготувати затишну та безпечну «посадкову смугу» у мирне життя.

Тетяна Марінова