Кіровоградські інваліди обмежені недоброзичливістю суспільства?

1 11 667d033896e043581240bd69964d4af5 2. інвалідів

  1 11 667d033896e043581240bd69964d4af5 1

Ні для кого не секрет, що життя людини з особливими потребами в Україні складне.

Життя 16-річного хлопця Володимира Дудара, інваліда з дитинства є саме тим прикладом, коли головною потребою є навіть не засіб пересування, а фізична підтримка оточення.

Хлопець росте у повноцінній сім’ї, але здоров’я батьків вже підірване: мамі Ользі Дудар діагностували цукровий діабет, а тато Володимир Дудар, хоч і продовжує працювати, але скаржиться на постійні болі у спині через грижі, що утворилися. Усі сусіди на вулиці за будь-якою допомогою біжать до хлопця: поламався телефон, тюнер, телевізор – усе несуть Вові, бо лише він це може полагодити. Хлопець вчиться у звичайні школі № 24, навіть не в інклюзивному класі. Більшою мірою сім’я Дударів завдячує саме директору школи, класному керівнику та однокласникам, що постійно підтримують Володимира: регулярно телефонують, приходять у гості, допомагають матеріально (частину витрачених коштів на комп’ютер, фотоапарат дала саме школа).

«На минулій шкільній лінійці усі учні, знаючи, що Вова буде на святі, повиносили стільчики і свято проводили сидячи, щоб він не відчував нерівності, дискомфорту. – розповідає мама хлопця. – А перед цим Новим роком вони подарували ялинку, яку потім можна буде висадити у грунт. Подарували напам’ять. Взагалі вони постійно нас підтримують, ходять до нього завжди»

Проте серед дітей знаходяться і друзі, і вороги. Каже, що діти частіше говорять неприємні речі, ніж дорослі, бо останні вміють стриматися. Але загалом школярі не бояться спілкуватися чи допомагати.

Та останнім часом Вова не має можливості спілкуватися з однолітками. Батьки не в змозі через свій стан здоров’я довозити хлопця до школи, а жахлива, уся в ямах дорога до школи, лід стануть перепоною навіть для звичайної людини, що ходить на своїх двох. Досі у навчальних закладах ще не ввели дистанційну освіту, яка б допомогла юнаку навчатися, та і мережу Інтернет на їхній вулиці встановити важко і дорого. В результаті розумний, цікавий і кмітливий хлопець став заручником складної ситуації.

Така проблема, за словами Людмили Шукрути, голови Кіровоградської обласної громадської організації матерів дітей-інвалідів та інвалідів “Серце матері”, що опікується хлопцем, актуальна і поширена серед таких сімей. Більш того, дуже часто один із батьків покидає сім’ю, від чого становище стає ще скрутнішим.

Згідно із Законом України «Про соціальні послуги» будь-яка допомога за доглядом інваліда може надаватися соціальними працівниками або соціальними робітниками (залежно від потреб, що вказуються при запиті на допомогу), які знаходяться при територіальних центрах соціального обслуговування населення. Докладний перелік послуг таких працівників затверджено Наказом Міністерства соціальної політики України від 03.09.2012 № 537. Та скористатися допомогою такого помічника зможе не кожен. «Послуги соціального працівника надаються лише у тому випадку, якщо всі члени сім’ї, де проживає інвалід, є непрацездатними» – пояснює начальник відділу організації та надання соціальних послуг Головного управління праці та соціального захисту населення Кіровоградської ОДА Лілія Кулак.

У минулому році, людям, які не мають права отримувати послуги соціальних працівників, допомагали робітники Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості в рамках громадських робіт. Співпраця здійснювалася через Терцентри, а допомога надавалася лише сліпим. Директор центру Алла Поліщук розповіла, що робітники йшли на таку роботу з більшим задоволенням, ніж на звичні громадські завдання. Та незважаючи на користь такого експерименту, його згодом припинили. Перепоною для відновлення допомоги з боку осіб, що працюють на громадських роботах, стають сьогодні саме бюрократичні перепони.

«З 1 січня 2013 року вийшов новий Закон «Про зайнятість населення», за яким передбачено, що фінансування громадських робіт або так званої тимчасової зайнятості населення здійснюється за рахунок спільних коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та місцевих бюджетів пропорційно рівними частинами. Такі виплати спрямовуються на заробітну плату осіб, що беруть участь у громадських роботах, оплату їхнього проїзду до місця тимчасової роботи та інші витрати, необхідні для проведення таких робіт» – розповідає Алла Поліщук.

Та поновити співпрацю центру зайнятості з терцентрами у напрямку допомоги не лише сліпим, а й інвалідам хоч і складно, але реально. Алла Поліщук говорить, що вони готові розглядати в перспективі здійснення таких робіт, але за умови, що місцева влада визначить їх соціальну значимість та здійснить дольове фінансування.

Простим вирішенням такої нагальної проблеми стали б волонтерські рухи, які б діяли на благодійних засадах. Та багато розмов з приводу цього закінчилися нічим, а бажаючі створити такий рух так і не з’явилися.

Проблема самотності інвалідів – одна із багатьох, що сьогодні потребують вирішення. За кордоном діти з особливими діагнозами, інваліди дають концерти, показують свої таланти. В нас таких людей навіть не побачиш на вулиці. А між тим, за офіційними даними лише у Кіровограді проживає більше 900 інвалідів.

«Немає доступності умов для таких людей» – говорить Людмила Шукрута. Мова йде навіть не про високі пандуси на центральних вулицях, про які постійно говорять. Звісно, це не остання потреба візочників, і наявність пандусів біля храмів, закладів культури, закладів харчування стане іще одним плюсом в умовах пересування інвалідів. Говориться про те, що людині, яка позбавлена можливості навіть вийти за межі будинку, зовнішні умови ні до чого.

Втім навіть якщо візочник все ж таки виходить у широкий світ, то на його шляху обов’язково зустрінуться і нерівні дороги, і вузькі проїзди в супермаркетах, і непривітні кондуктори, які не дадуть проїхати в облаштованому для візків громадському транспорті, і недоброзичливі люди.

Світлана Дубина

Інформаційний портал Кіровоградщини – “Гречка”

Напишіть відгук