Тихий світ, насичений барвами

Для багатьох із нас насолоджуватися звуками природи, музикою та спілкуванням з близькими – то звична справа. На жаль, є люди, позбавлені такої можливості. До Міжнародного дня глухих, який світ відзначив 29 вересня, «Вечірка» підготувала матеріал про життя тих, хто не чує, їхні інтереси та особливості існування у сучасному світі.

Інтернет-знайомства, кіно та відеоуроки

Романтичні знайомства у парках, відвідування театрів та нічних клубів є невід’ємними складовими молодіжного дозвілля. Одначе хлопці та дівчата з вадами слуху використовують чимало інших можливостей для розваг, спілкування і розширення кола друзів.

«У соцмережах ми обмінюємося фото, відео, книжковими новинками і тут же домовляємося про зустріч в одному з куточків міста, – каже 28-річний киянин Сергій Назарук, який чотири роки тому втратив слух унаслідок автомобільної аварії.

– А другу «половинку» можна знайти на спеціальних сайтах, призначених для знайомств між глухими. Власне на одному з таких сайтів ми зустрілися з моєю дружиною, яка втратила слух у 6-річному віці: в липні 2011-го відбулося знайомство, а у січні 2012-го одружилися».

На подібних сайтах реєструється близько двох мільйонів користувачів не тільки з України, а й Білорусі, Росії, Казахстану, Польщі, Латвії тощо. Під час літніх та зимових канікул «віртуальні» друзі зустрічаються і влаштовують міні-турне новою країною.

«Цього літа я їздив до Санкт-Петербурга до нових друзів, з якими у мене спільне хобі – написання віршів. Протягом тижня ми відвідали всі пам’ятки, побували на творчому вечорі глухих поетів. Я мешкав удома в Ярослава, одного з цих хлопців, чиї батьки прийняли мене як свого рідного сина», – розповідає слабочуючий 20-річний киянин Володимир Решетников.

За словами нечуючих, вони дуже люблять кіно – звуки можна повністю відобразити в уявленні, грунтуючись на зображенні та субтитрах. Оволодіти новими вміннями люди з вадами слуху можуть за допомогою відеоуроків із субтитрами, пізнаючи таким чином будь-яку тему – комп’ютерні технології, розвиток власного бізнесу, кулінарію тощо.

«Мій син обожнює дивитися цикл яскравих передач «Давай дружити!». Кожен випуск розкриває нову тему: «Зоологія», «Інформатика», «Зарубіжна література», «Мистецтво орігамі» та багато інших», – каже Ніна Євтушенко, мати 10-річного Романа, який з народження позбавлений слуху.

Окрім навчальних відеоуроків можна отримати загальну інформацію – наприклад, правила поведінки під час надзвичайних ситуацій, танці народів світу чи виготовлення шпаківень.

У лідерах – перекладачі та дизайнери

У працевлаштуванні кандидати з вадами слуху не лишаються за бортом. Звісно, що коло вакансій для них доволі вузьке, але знайти роботу до душі та за фахом можливо.

«Протягом трьох років я працюю перекладачем у режимі онлайн. На мою електронну пошту висилають тексти, які я маю перекласти англійською або французькою, – ділиться 30-річна киянка Світлана Горщева, що з дитинства слабо чує. – Звісно, більшу частину родинного бюджету заробляє чоловік, та на одяг і прогулянки з подругами мені вистачає – на місяць я отримую близько 3000 гривень». Серед нечуючих можна зустріти також архітектурних дизайнерів, контент-менеджерів, фасувальників, будівельників. Студенти ж можуть підзаробити, роздаючи рекламні листівки та флаєри.

Гастролі та зйомки в рекламі

Більшість людей вважає, що ті, хто не чує, перебувають поза гранню світу мистецтва, та насправді вони можуть дати фору будь-якому професійному актору. При Культурному центрі Українського товариства глухих вже 40 років працює театр міміки та жестів «Райдуга», де грають нечуючі та слабочуючі актори.

«У театрі працює близько п’ятнадцяти професійних акторів – наймолодша з них студентка Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва ім. Л. Утьосова Руслана Красюк, а найстаршим сьогодні є заслужений артист України 63-річний Олександр Кушниренко», – розповідає заступник директора Культурного центру Українського товариства глухих Олександр Фомічов.

Репертуар театру дуже різноманітний – вистави, пантоміми, циркові номери, казки, фольклорні номери з українськими піснями і танцями тощо. «Наші актори постійно гастролюють. Нещодавно вони взяли участь у VII Міжнародному фестивалі хореографічного мистецтва «Сожскi карагод» у Білорусі», – продовжує Олександр Фомічов. Сучасне телебачення тісно пов’язане з рекламою – щодня на екранах з’являються нові ролики. У зйомках одного з таких сюжетів кілька тижнів тому взяла участь нечуюча киянка Аліса Колесник – вона за допомогою жестів каже: «Я люблю «Садочок».

Для глухих людей видається газета «Наше життя», з якої можна дізнатися про новини культури, спорту, відпочинку тощо. Це видання єдине в Україні, яке вже понад 40 років висвітлює життя нечуючих людей. Передплата на місяць коштує 4 грн 31 коп. , на три місяці – 12 грн 33 коп.

З Богом – на відстані жесту

Люди з вадами слуху так само, як інші, прагнуть до спілкування з Богом. З цією метою при Свято-Троїцькому Іонинському монастирі проводиться духовно-просвітницька робота.

«Щонеділі о 9:00 Божественна літургія перекладається мовою жестів, а після служби проводяться бесіди зі священиком за допомогою сурдоперекладача. До сповіді глухі люди готуються заздалегідь: пишуть на аркуші про те, у чому хочуть покаятися, і дають його священику, – зазначають у Свято-Троїцькому Іонинському монастирі. – Для хрещення, вінчання, соборування, панахиди і відспівування монастир може допомогти в організації сурдоперекладу».

Періодично для нечуючих людей організовують перегляди православних фільмів із субтитрами та з сурдоперекладом. Тим, хто полюбляє пізнавати щось нове, влаштовують паломництва святими місцями. Для обміну досвідом з питань духовної просвіти глухих керівники київської громади періодично беруть участь у конференціях в різних містах СНД.

В Україні православні громади глухих існують у Києві, Львові, Сімферополі та Чернівцях.

Ганна Редька

"Вечірній Київ"