Кафе, де зігріють душу

14.12.2013. Знову «ОВ» звертаються до теми життя людей із обмеженими можливостями. Ми розповідали про Благодійний фонд «Молодий інвалід», про його роботу, КВКівську команду «Шанс», відкриття однойменного молодіжного кафе. Тут на одеситів чекають теплі вітання й можливість поспілкуватися на теми, яка кого цікавить. Чим зараз живе гостинний клуб-кафе, розповів директор фонду Валерій Габерстро.

– Від часу відкриття ми проводимо різні заходи, – говорить Валерій Едуардович. – Тут часто виступає рок-група морехідного училища. Нещодавно з концертом нас відвідав музичний колектив із Москви. Сьогодні – виступ співака Геннадія Оленєва. У його репертуарі російські романси й неаполітанські пісні. Зараз ми проводимо переговори з кафедрою міжнародних відносин ОНУ ім. І.І. Мечникова про виступ студентів-іноземців. Усім не терпиться довідатися, що вони приготували.

Скоро ми проведемо круглий стіл на гостру тему «Проблеми інвалідної молоді нашого регіону». У планах – поновити несталий зв’язок із керівництвом області. Ситуація така, що чиновникам потрібно постійно нагадувати про існування такої категорії населення, як інваліди. Міські й обласні управління в допомозі практично не відмовляють, але й ініціативу проявляють рідко.

– Виконуватиму, – розповідає Г. Оленєв, – уривки зі своєї програми «Старовинні російські романси».

Зайшовши до клубу вперше, я не міг зрозуміти своїх почуттів. Зараз відчуваю, що огорнутий щиросердістю глядачів і затишком інтер’єру.

– Найбільша цінність у суспільстві – це родина, – говорить депутат Одеської міськради Василь Поліщук. – Клуб став другою родиною для самотніх душею людей.

– Я привела сюди свого сина, – говорить Наталя, гостя вечора. – Нам подобається відвідувати концерти й виступи активістів клубу. 17-річний син поки що глядач на цих виставах, але ми вже записалися до тутешньої театральної трупи.

Діти й літні люди – найнезахищеніша частина населення, але й вони об’єднані в різні організації. А проблема інвалідної молоді в тому, що з 18 років і до похилого віку про їхнє існування знає за великим рахунком тільки Пенсійний фонд. Найактивніша частина життя викреслюється з їхньої біографії перебуванням у чотирьох стінах батьківської квартири. В 1999-2000 роках таких людей в Одесі налічувалося близько 20 тисяч.

Часто тяжкий слід у душі молодого інваліда залишають самі батьки. Їх можна зрозуміти. Мавши надію вилікувати дитину в ранньому віці, до її 18-річчя, вони морально та фізично втомлюються, коряться долі й опускають руки.

Свою місію голова фонду вбачає у створенні бази даних особливої молоді. Завдання влади, на думку В. Габерстро, – звернути увагу на таких людей.

Насамперед необхідно створити центр соціальної адаптації для визначення схильностей людини до якогось виду діяльності, навчити її, а потім працевлаштувати. Поява так званих інвалідних підприємств стала б наступним етапом. Економічно ці кроки є цілком обґрунтованими. Підприємства випускають продукцію й платять податки. А тамтешні працівники більше не почуваються забутими. Крім того, самореалізованим людям не так часто потрібна затратна психологічна допомога. Увага до інвалідів, їхніх труднощів – це не тільки затребуваність їх як працівників у спеціальних галузях. Це й питання спроможності України як держави, на чому робить акцент і Президент Віктор Янукович.

…А в клубі звучить гітара, і в гостинно відчинені двері входять усе нові й нові гості. У затишних залах раді всім, бо що новий відвідувач – то новий друг.

Люди слухають чарівні звуки романсів, і мимоволі забуваються спільні для всіх проблеми. Що потрібно для щастя? Випити чашечку кави, з’їсти апетитне печиво і ще раз захопитися силою людського характеру й любов’ю до життя.

Олексій Іванов

«Одеські вісті»