«Повір у себе»: фестиваль, на якому зростають таланти

1 05 3 Гурток-ляльки-мотанки-веде-Світлана-Патра 1 2. фестиваль

  1 05 3 Гурток-ляльки-мотанки-веде-Світлана-Патра 1
Гурток ляльки-мотанки веде Світлана Патра (крайня праворуч)

Переяслав (Київська область) гостинно зустрів учасників ХХ Київського обласного фестивалю дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Повір у себе-2014». Упродовж тижня 135 дітей-інвалідів відпочивали у Дитячому оздоровчому центрі «Славутич», що на Дніпрі під Переяславом, відвідували творчі майстер-класи та розважальні програми, їздили на екскурсії та отримували радість спілкування.

Саме спілкування – кажуть учасники – їм потрібно найбільше, адже основна проблема їхнього життя – це соціальна ізольованість. Більшість часу вони проводять вдома, удома виховуються, вдома для них розпочинається і часто завершується життєвий простір. І от раз на рік у таких дітей є можливість вийти в світ. Це важко: важко навіть не так фінансово, як організаційно, адже, наприклад, інвалідні візки, досить важко тягати з місця на місце, в автобус, по східцях. Не менш складно, якщо вади здоров’я і не пов’язані з візками. І все ж, фестиваль вдається зробити радісною для усіх подією. Показником цього служить відкритість та доброзичливість, з якою діляться своїми враженнями та досягненнями його учасники. Це вдома вони соромляться вийти навіть в магазин, бо на них можуть косо подивитися інші діти, а то й дорослі. А тут – все організовано навколо і заради них, тут вони розкривають все найкраще – таланти, інтереси, прагнення та мрії. І не соромляться про них розказувати. Тим більше, що у багатьох вже є досить великі творчі здобутки… А є і справжні таланти, які практично виросли на цьому фестивалі – не лише за віком, а й творчо.

Валентина Пересада з Вишневого нині запрошена як гість та майстриня – веде майстер-класи з вишивки. Утім, в такому статусі вона лише кілька років, а до того саме як учасниця приїжджала 15 років поспіль, починаючи з 8-річного віку, відколи вперше отримала запрошення на фестиваль:

– Запросили з Будинку художньої творчості. Я там відвідувала практично всі гуртки, все мені було цікаво, то ж зі своїх творчих робіт взяла на фестиваль вишиту серветку, м’яку іграшку та в’язану кофтинку. Коли приїхала, на все дивилася величезними очима. Вражало, як тут до нас гарно ставились, як багато різних творчих майстерень, виставок: там малюють на склі, там пластиліном щось викладають… Ми все оббігали, скрізь намагалися встигнути. Утім, перепробувавши багато видів рукоділля, я зупинилася саме на вишивці. Відтоді вишила більше 100 робіт – і картини, і сорочки, і рушники. А тепер мрію вступити до Спілки народних майстрів України, цікавлюся давніми традиціями та шукаю власний творчий стиль. Адже як бездоганно не вишиваєш, лише однієї вправності замало, потрібне щось більш глибинне, щось водночас своє, авторське, однак в якому б втілилася душа народу, його традиції, історія, культура. Адже усе це передає вишивка, як у пісні про мамину сорочку. Утім, це велика мрія, а тут, на фестивалі, я просто як вчитель навчаю вишивати якісно, бо не люблю халтури. І приємно, що не лише в мене, але і у моїх учнів виходить робити все акуратно, щоб і не відрізнити, де яка сторона, бо на звороті не знайдеш ні початку, ні кінця, ні вузлика… А взагалі, це не лише мої досягнення, але насамперед праця моєї вчительки Емілії Борисівни Кулініч, яка подарувала мені оцю любов до вишивки, до майстерності, то ж я саме їй безмежно вдячна.

  1 05 3 Валентина-веде-гурток-вишивки 2
Валентина Пересада веде гурток вишивки

Спогадами про історію фестивалю «Повір у себе» та про творче зростання Валентини охоче поділилася і мама майстрині Тетяна Михайлівна:

– Пам’ятаю, як радісно та емоційно ми сприймали перші фестивалі. Тоді взагалі були складні часи перебудови. Жити та заробляти було важко, а тут на фестивалі «Повір у себе» діти заробляли свої перші «Веселкові гроші» – звісно, творчістю та активною участю. А на них потім купували різні футболки, рюкзаки… – те, що пропонували організатори. У якості заохочення роздавались цукерки. І всьому, навіть найменшій дрібниці, так раділи! А що говорити про радість спілкування. Тоді ще не було Інтернету та мобілок, і єдиним місцем спілкування для таких дітей був саме цей фестиваль. Інших я практично й не пригадую. Зараз уже все більш спокійно сприймається. Але саме цей позитивний дружній струмінь зберігся. Всі об’єднуються навколо дітей-учасників, відгукуються на найменші потреби. Наприклад, так склалося, що нам були потрібні матеріали для проведення майстер-класів. Тож підключились і переяславчани, і не лише з влади, але навіть місцевий Клуб рукоділля «Сонях». Ми до них приїхали, сказали, що нам і навіщо потрібно, що діткам-інвалідам треба п’яльці, бо їм важко тримати вишивку в ручках, що хотілося б яскравих ниток, якісної тканини. То ж без зайвих запитань нам дали можливість все підібрати, аби тільки зробити свій вклад в творчий розвиток дітей-інвалідів. Бо всі ми розуміємо, що саме творчість – чи не єдиний вихід та самореалізація для людей з обмеженими рухливими можливостями. Ось така дрібничка. Однак вона також вписується в загальний настрій, що панує на фестивалі «Повір у себе»: тут справді цих дітей не ігнорують, а щиро хочуть допомогти повірити у себе та свої можливості.

Валентина Пересада, до речі, цього року вже мала першу масштабну персональну виставку в Києві. На неї почали звертати увагу не просто як на обдаровану дівчину з обмеженими фізичними можливостями, але саме як на потужну творчу особистість. Її почали запрошувати на художні виставки та салони, зокрема, і комерційного спрямування. Таким чином, хобі, яке народилося в межах фестивалю «Повір у себе», переросло у справжнє покликання. І дай Боже, щоб цей шлях продовжувався, розширювався, адже творчого натхнення у Валентини, як і в інших учасників фестивалю – як зовсім юних, так і досвідчених – вистачить ще не на одну виставку та фестиваль.

Оксана Луценко

«Вісник Переяславщини»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*