Щоденник пам’яті наосліп

У Львові презентували перший адаптований для незрячих повнометражний фільм

Майже півсотні людей із вадами зору минулої п’ятниці зібрались у конференц-залі Львівського міського центру реабілітації, щоб подивитись зворушливе, романтичне, сповнене емоцій кіно про кохання. Так, саме подивитись, адже завдяки титанічній роботі творчої групи в складі виконавчого директора ЛОО ВГО «Українська спілка інвалідів» незрячої Оксани Потимко, актриси театру ім. М. Заньковецької Олександри Бонковської та звукорежисера Юрія Саєнка фільм Ніка Кассаветіса «Щоденник пам’яті» (романтична драма, знята у США 2004 року) став цілком доступний та зрозумілий і для тих глядачів, які втратили зір або ж не бачать від народження.

«Це перший на теренах України повнометражний художній фільм, адаптований для людей, які не бачать. Він має додаткову звукову доріжку, яка називається аудіодискрипція. У паузах між словами акторів коментатор розповідає незрячим все, що відбувається на екрані, — розповіла Оксана Потимко. — Чому ми обрали цей фільм? Все сталось випадково. Нам зателефонувала дівчина з Києва, яка спитала, чи не хотіли б ми адаптувати для незрячих художній фільм «Щоденник пам’яті». Ми з пані Лесею над цим питанням задумались, і вже з наступного тижня почали роботу над фільмом. Було чимало труднощів з адаптацією цього кіно, адже там є дуже стрімкі зміни кадрів, а також зміна сюжетів. Події відбуваються то в 1930-х роках, то в сьогоденні. Для людини, яка сприймає все на слух, важко зорієнтуватись в такому раптовому трактуванні. Але нам цього дуже хотілося».

Над адаптацією «Щоденника пам’яті» творча група працювала три місяці. «Спершу Леся Бонковська написала коментар, потім зачитувала його мені. Ми вносили потрібні правки, змінювали, переробляли. Коли ми писали тифлокоментар до фільму, робили це дуже виважено, обережно, щоб максимально точно сформувати у людей із вадами зору образи цього фільму. Якщо зряча людина сприймає світ, перш за все, очима, у незрячої все сконцентровано на слух, запах і дотик, — зазначила Оксана Потимко. — Потім Леся озвучила цей коментар, і ми його наклали на відеодоріжку. Далі слухали по фрагментах уже адаптований фільм і ще раз вносили правки. Для людини, яка не бачить, іноді навіть важливо, на якому слові в реченні стоїть наголос».

Сама ж пані Оксана в процесі роботи над адаптацією фільму була своєрідним консультантом. «Тифлокоментар для фільму писали люди здорові, а світосприйняття людини зрячої та незрячої є кардинально іншим. В сліпої людини інша психологія, інша уява, незрячі люди можуть не розуміти багатьох слів. Наведу, як приклад, одну історію. В мене є одна незряча жінка, якій нині вже 70 років. Коли вона була ще підлітком, вона потрапила до лікарні. До її сусідки по палаті приїхали родичі з Москви, які привезли їй банани (а в той час бананів у Львові ще не було). І ця сліпа жінка запитала, що таке банани. Сусідка по палаті не хотіла ділитись фруктами, і відповіла — це таке мило. І в цієї незрячої на все життя в голові закарбувалось, що банан — це мило. І коли нещодавно родичі принесли їй кілька бананів, вона відірвала один із них, понесла його в ванну кімнату і поклала на умивальник. Це дуже показовий приклад світосприйняття людини, яка народилася сліпою. Вона вірить у те, що їй говориш, — розповіла незряча. — Судячи з емоцій, які цей фільм пробуджує, у нас вийшло добре. Адже всі зрозуміли, про що він, були задоволені та захоплені. Це для нас найвища оцінка».

Щоб переконатись, наскільки вдалою вийшла адаптація «Щоденника пам’яті» для людей, які не бачать, треба було лише декілька хвилин поспостерігати за емоціями, які пробудив у них фільм — усмішки, здивування, співпереживання і навіть щирі сльози радості. Перегляд цього фільму не залишив байдужим жодного з глядачів. «Фільм просто надзвичайний. Навіть мої домашні не можуть так відкоментувати і пояснити, що відбувається на екрані, як це зробила Леся Бонковська. В неї є до цього специфічний дар. Мені доводиться слухати багато озвученої літератури. І все залежить від того, як диктор читає. Якщо він вправний, то навіть звичайну, нічим не особливу книгу сприймаєш добре і зацікавлюєшся нею. Цей фільм просто феноменально зроблений. Дуже важливо, щоб таких фільмів робили побільше. Адже українською мовою кіно адаптованого для незрячих практично немає. Важливо, що під час адаптації врахували навіть найменші деталі. У фільмі є епізод, де герої перебувають у будинку, і дівчина грає на піаніно. Тут одразу звучить репліка, що вона грає Шопена. Це ніби дрібниця, але це одразу дає зрозуміти, яка звучить музика, навіть тим, хто не має музичної освіти. Таких деталей є багато, — ділиться враженнями незрячий Григорій Олійник. — У нашому середовищі незрячих є дві категорії людей — ті, що втратили зір, і ті, хто народився сліпим. Коли ми вже бачили, нам легше уявити, що таке гора, дерево… Найважливіше передати, що відбувається на екрані так, щоб це зрозуміли всі. Авторам аудіодискрипції це вдалося. У фільмі є чимало просто надзвичайних описів». Незрячий Ігор Пащак із дружиною приїхав на перегляд фільму з Тернополя, каже, що обов’язково приїде ще раз, як тільки з’явиться наступний такий проект. «Емоції після перегляду дуже позитивні. Таке враження, що я не тільки слухав, а дивився фільм, хоч я і не бачу. Адже я уявляв усе, про що розповідали в коментарі. Ще й фільм підібрали неймовірно вдало, він дуже цікавий та емоційний. Хочеться побільше таких проектів, будемо з нетерпінням чекати на нове адаптоване кіно», — каже чоловік.

Оксана Потимко запевняє, на «Щоденнику пам’яті» творча група не зупиниться, і вже скоро людям із вадами зору представлять ще цікавіші проекти. «Тепер Олександра Бонковська розпочала роботу над адаптацією для незрячих фільму Олеся Саніна «Поводир». Це є фільм дуже потужний, тому наш коментар має бути не менш потужний. А досягнути цього нелегко, — наголошує пані Оксана. — Ще один крок, який ми хочемо зробити, — показати в Міжнародний день незрячих в національному театрі імені Марії Заньковецької першу виставу з прямим тифлокоментуванням. Коли коментатор сидить у залі і в паузах між словами акторів коментує те, що відбувається на сцені».

Уляна Депутович

коментар

Жанна Катерняк, психолог:

«Адаптація фільму «Щоденник пам’яті» для незрячих — подія дуже знакова. Адже кожна людина хоче бути вільною, хоче мати доступ до всіх цінностей цього світу. Незрячі люди також прагнуть знати, бачити, розуміти все, що відбувається навколо. Якщо людина зряча, чи та, яка колись бачила, має зорові образи, то ті, хто ніколи не бачив, будують свої образи на основі інших органів чуття — слуху, нюху, дотику. З допомогою аудіодискрипції незрячі можуть дивитись це кіно разом з усіма нами, ділитись враженнями, розуміти те, що відбувається на екрані, емоційно доторкнутись до історії, про яку розповідають».

Офіційний сайт газети Ратуша