У Харкові життя для інвалідів-візочників — щоденна смуга перешкод

5 червня. Один день, а точніше кілька годин із життя інваліда-візочника. Журналісти новин «Сьогодення» стали свідками того, як люди з обмеженими можливостями проводять такі рідкісні для них моменти на вулиці. Те, що для нас здорових людей, звичне і не є проблемою, для них — щосекундна боротьба з перешкодами.

З Оленою наш кореспондент домовилась зустрітися біля її будинку. Це один з тих небагатьох випадків, коли молода жінка може дозволити собі виїхати далі свого району — сьогодні вона разом з родиною вирішили відпочити у Саржиному Яру. Доки чекаємо на сім’ю Олени спілкуємося з водієм Інватаксі. Віктор нервує, розповідає — платили раніше більше і навантаження було менше. Зараз люди кидають таку роботу, адже платять мало.

Віктор, водій

– Вот вчера, позавчера, в пятницу — вот видите.

– А где больше всего вызовов в центре или на окраинах?

– Та везде, с одного края в другой. Вот например с Алексеевки в Рогань, с Рогани на Салтовку, с Салтовки на Ледное. Гоняют, как собак.

Ось виходить Олена разом з бабусею, 3-річним сином, мамою, яка кілька років не була в Україні, помічницею, без неї Олена нікуди. Чоловік допомагає заїхати до Інватаксі. Поїздка у якому, каже Олена, пригода не для слабких духом. У ньому візок не закріплений, а по наших дорогах, де яма на ямі, можна з нього впасти. Триматися руками жінка не може — вони через травму не працюють. Нарешті дісталися Саржиного Яру, точніше Олена намагається до нього спуститися.

– Молодой человек, вы нам поможете немножечко.

– Да легко. Смотрите — вы должны взять за педали.

– Большое спасибо. Пандус сделали, чтоб спуститься, но как спуститься к этому пандусу? Совершенно не возможно.

До візка дівчина прикута вже 10 років. За цей період закінчила інститут, вийшла заміж, народила сина, викладає малим англійську і має безліч проектів та хобі — одним словом соціально активна людина. На перешкоді, говорить, лишень державні перепони — то візок електричний дістати не можна, а якщо дістав, то не маєш право на автівку для інвалідів.

Олена, харків’янка

Было бы идеальный вариант, если б мы все сидели дома и не создавали проблем. Просто. Чтоб получить эту коляску я столько собрала справок, я ездила в этот ВТЭК.

До магазину не заїдеш — пандусів не має, а то і просто з дому не вийдеш — ліфти вантажні не всюди є, бідкається жінка. Знайомий Олени вже більше року з дому не виходив, оскільки умови пересування для візочників у його будинку не передбачені, а його мати важке крісло ледве по хаті возить. Мама ж Олени, яка кілька років живе за кордоном, пояснює: там люди з обмеженими можливостями — повноцінні члени суспільства, активні і вільні у своїх бажаннях та їхній реалізації.

Наталя, мати Олени

Доступ чтоб был к магазинам. Это проблематично. Спасибо муж, спасибо машина, родственники, но не все могут.

Про доступність найнеобхіднішого в Україні не йдеться. Магазини, метро, громадський транспорт — проблема. Олена залюбки користувалася б підземкою — це швидко і зручно, говорить вона, та відсутність пандусів не тільки на вході у метрополітен, а й усередині? Щоб дістатися до вагонів? унеможливлює пересування цим видом транспорту. Інватаксі можна визвати лишень тричі на місяць. Молода матуся розповідає, що з дитиною із усього розмаїття міських розваг може дозволити собі лише зоопарк і то влітку.

Олена, харків’янка

Ранее, когда в цирке было другое руководство, мне разрешали стоять на проходе, куда заходят люди. Сейчас сказали, что запрещено пожарными. Вот вы приходите с кем-то, пусть вас берут на руки, пересаживают на первое сидение, потому как запрещено, чтоб коляска здесь была. Я говорю хорошо, а где будет моя коляска во время представления? И если будет пожарный случай, где будет моя коляска? Извините.

Відпочивати у Саржиному Яру Олена буде 3 години. Потім знов на Інватаксі додому. Ось і рахуємо — 2 поїздки використані. Висновки, які ми зробили, провівши кілька годин разом з інвалідом-візочником, не втішні. Влітку ще так собі – можна хоч десь проїхатися не без допомоги, звичайно. А от зимові кучугури — перешкода часом для здорового українця, а для візочників — то жах. Далі із спостережень — громадський транспорт виключно для тих, хто може ходити, хоча б із протезом — інвалідам на візках — зась. Аптеки, магазини, центри розваг у переважній більшості не облаштовані пандусами. В Україні немає точної статистики кількості людей з інвалідністю. Називають загальну цифру в 3 млн. осіб. За іншими даними, щодня у нас травми хребта отримують 5 людей, які мають право бути повноцінними членами суспільства.

Вікторія Котова

ОТБ — Харківська обласна державна телерадіокомпанія