Україна на дотик

У школах для дітей із вадами зору розповсюдять сучасну адміністративну карту держави шрифтом Брайля

У США ще з ХІХ століття працює школа Перкінса для незрячих. Тут чи не найбільший досвід роботи з дітьми, що відчувають світ лише на дотик, слух і нюх. Українка Юлія Сачук має проблеми із зором, однак дівчина упевнено іде життям і так склалось, що свого часу побувала у цій найстарішій американській школі для незрячих. Отриманий там досвід та побачені методики роботи з учнями (коли діти користуються на уроках інтерактивними картами, приміром, відчувають, як змінювались кордони держави після воєн) разюче контрастували з українськими реаліями. Юлія закінчувала львівську школу для дітей із вадами зору, тому на собі знає, чого українським школам хотілось би запозичити від американських. Передусім — адміністративної рельєфно-графічної карти України. Бо, як виявилось, у наших спеціалізованих школах оновленої та сучасної карти незалежної держави немає. Саме в її виготовлення вилилась поїздка Юлії Сачук у рамках проекту «Гранти для учасників програм обмінів», котрий реалізовувався за підтримки Посольства США в Україні. За грантові кошти в ГО «Генерація успішної дії», до якої входить і Юлія, карти України шрифтом Брайля вже виготовлені та представлені суспільству.

«Від наших колег дізналася, що у школах, де навчаються діти, карти ще радянських часів, карти України як такої нема, а лише як частина Радянського Союзу. Тобто діти не можуть відчути кордони України, з якими державами межує, на якій відстані обласні центри розташовані один від одного, — розповідає Юлія Сачук. -Держава забезпечує мінімум, із карт абсолютно немає нічого. Якщо взяти масив атласів для діток, що навчаються у загальноосвітніх школах, то для незрячих не зроблено нічого, підручники шрифтом Брайля друкуються, але теж по мінімуму. Учителі використовують залишки, адаптують матеріали до сучасних умов. Батьки нам розповідали, що підручників з іноземних мов немає, мало літератури розвиваючої, елементарно навіть казок бракує».

100 КАРТ НА ВСЮ КРАЇНУ

Та однієї ідеї зробити карту України було замало: де і хто її виготовить? Раніше «Генерація успішної дії» мала досвід роботи з київським метрополітеном, коли виготовлялись схеми метро крапковим шрифтом. Однак незрячих не влаштувала якість. Знайомство з польськими колегами вирішило проблему. Польська студія тифлографіки зголосилась взяти участь у цьому проекті, і наразі готово сто карт (ще трохи мають підвезти згодом), котрі безкоштовно розповсюдять у школах для незрячих у Києві, Одесі, Харкові та Львові, також замовити її через онлайн-заявку можна безпосередньо у громадської організації. Активісти хочуть, щоб карти працювали, тому не роздають їх в органи місцевої влади, де тактильні матеріали просто лежать без дії.

Дизайн та саму карту виготовляли в режимі он-лайн. Марек Якубовські, директор студії тифлографіки, учитель у школі для незрячих, приїхав до України для презентації української карти. Розповів, що так само, як і в нас, у Польщі за державні кошти друкується мало продукції для людей з вадами зору, доводиться також шукати гранти та різні проекти. Та попри це, асортимент продукції для незрячих значно ширший, ніж в Україні. «Три місяці тому робили атлас музеїв та заповідників — усіх польських. Три роки над цим працювали. Оці карти є власне у музеях, у школах, і їх може отримувати кожен бажаючий. Наша студія видає 20—30 книг різних для читання за один рік, — розповів Марек Якубовскі. — Коли робили карту України, то польські незрячі працювали над нею. Зробили у технології термовакуум, коли друкують на станках, на пластику, а фарбу наносять на папері, це поки що найдешевша та найякісніша технологія. Ми готові передати Україні безкоштовно технології та досвід роботи, щоб не втрачати гроші та не замовляти за кордоном».

«ОБРИСИ УКРАЇНИ Є АБСТРАКТНИМИ ДЛЯ НЕЗРЯЧОЇ ЛЮДИНИ»

Єдине, що треба зробити, — змінити польський шрифт на український брайлівський. І навчити вчителів працювати з новими картами. Ініціатори проекту планують робити презентації карти у школах для незрячих, заодно давати вчителям короткі методологічні рекомендації для користування нею. Анна Серпутько, викладач кафедри тифлопедагогіки НПУ ім. Драгоманова, вважає, що така карта допоможе дітям та дорослим краще відчувати Україну. «Змалечку ми навчаємо дітей обстежувати навколишні предмети, спочатку іграшки, потім цілеспрямовано переходимо на рельєфно-графічні наочності, бо це найбільш складне у обстеженні та сприйманні для людей із проблемами зору. Але без цієї наочності дитина не може якісно засвоювати абстрактні поняття. Обриси України є абстрактними для незрячої дитини, проговоривши вголос, де розташована якась область, це не означає, що дитина одразу зорієнтується, цьому треба навчати», — додає викладач.

Колега з Польщі Анна Хаєцька, котра вже 20 років працює у школі для незрячих дітей, наголошує, — що раніше дитина почне працювати з такими картами, то більше знань може засвоїти. Так, у Польщі з такими тактильними матеріалами працюють ще з початкової школи. Спочатку вчать дітей малювати кола, фігури різної форми та розпізнавати їх, згодом вчать упізнавати тривимірні об’єкти, потім дають пробувати малювати дітям те, що відчувають щодня, і в такий спосіб дитя може довести іншим, що впізнає світ, хоч і по-своєму, може намалювати людину або квітку у вазоні. Анна навіть одразу склала приблизний цикл занять за цією картою для українських шкіл: спочатку знайти кордони країни, на другому занятті — знайти сусідів, визначити, де вони живуть тощо.

БРАК ЛІТЕРАТУРИ — СИСТЕМНА ПРОБЛЕМА

Володимир Потеляхін уже встиг ознайомитись із брайлівською картою України, назвав її привабливою та приємною для роботи: «Мені вперше зустрічається за історію нашої держави настільки серйозно зроблена карта. Коли я вчився у школі, карти були, але однокольорові, а в старих картах пластик сипався та ламався. Але брак літератури — це дуже глибока проблема, яка не вирішується, література не видається крапковим шрифтом. З періодикою теж проблематично, її практично немає, міг би бути виходом варіант аудіокниги, але й тут нічого не вирішується. І через це виникає проблема повторної неграмотності, дитина у школі навчається читати шрифтом Брайля, оскільки практично немає чого читати, вона забуває те, чому навчилась, і вже не може ні листа написати, ні нотатки зробити».

У «Генерації успішної дії» є сподівання, що невдовзі візьмуться за фізичну карту України. На жаль, це як крапля в морі, адже стільки всього є у художній чи навчальній літературі, яке хочеться пізнати абсолютно усім. Прикро, що держава не створює для цього рівних можливостей.

Інна Лиховид, фото Руслана Канюки

«День»