Бар’єри не під ногами, а в голові

Бар’єри не під ногами, а в голові. раїса панасюк, доступність, інвалід, інвалідність, інклюзивна освіта, wheel, wheelchair, bicycle wheel, tire, bicycle, bike, weapon, gun. A person sitting on a bicycle

Було це за радянських часів. Ватикан. Я — серед щасливців, яким на той час поталанило подорожувати Італією, насолодитися архітектурою, музеями, численними історичними пам’ятками перлини Європи, а також за велике щастя випало відвідати місто-державу, анклав посеред Риму в Італії, резиденцію Папи Римського, територію Святішого Престолу (Престолу Святого Петра), центрального органу Католицької церкви.

Після захоплюючих годин, проведених у соборі Святого Петра у Ватикані, мовчки ходила площею перед собором і з цікавістю розглядала людей, які приїздять туди з усіх куточків світу. Зупинився двоповерховий комфортабельний автобус, з якого почали… викочувати блискучі ноші на коліщатах. На тих ношах лежали люди. Кожного супроводжували двоє.

Як то не гарно виглядало, але я втупилася очима в лежачих. В однієї немолодої паралізованої жіночки, пригадую, працювала одна рука, якою вона привітно помахала мені.

— Хто ці люди? — ошелешено запитала я нашого італійського гіда.

— Американські туристи, — уважніше придивившись до прибулих, спокійно відповів той. — Упізнавана публіка. Вони свій американський прапор хіба що на білизну не чіпляють. А може, він і там у них є, але ми не бачимо.

Чоловік сам і зареготав зі свого жарту, адже я була вражена не його дотепом, а тим, що він абсолютно не здивований такою «публікою». І як ці люди, думала я тоді, глибокі, даруйте на слові, інваліди, які самостійно не можуть навіть поворухнутися, добиралися в таку далечінь, через океан чи літаком, аж до Ватикану, щоб помолитися чи просто помилуватися архітектурним шедевром світової культури.

Бачила я і в нас покалічених людей. Сусід дядько Льоня, який молодим хлопцем повернувся з фронту без однієї ноги, був «нагороджений» вдячною державою дерев’яним протезом під коліно і до пари йому костуром, який зверху завжди був обмотаний засмальцьованим ганчір’ям. Отак він і ходив до старості, відштовхуючись костуром. А ще недалеко від наших родичів жила «лежача», за якою доглядали немолоді батьки. Її ніколи ніхто не бачив. А після того як вона залишилася одна, завантажили, казали, у карету «швидкої» і відвезли кудись до будинку-інтернату.

Стільки часу минуло відтоді, скільки всього змінилося, а ми й досі не спромоглися жити як люди, не перейняли прості й зрозумілі цінності, якими давно живе цивілізований світ: у нормальному суспільстві мусять бути врахованими потреби всіх, без винятку, людей, тобто доступ до всього мусить мати кожен.

Тисячу разів права Раїса Панасюк, вінничанка, Урядова уповноважена з питань прав людей з інвалідністю, з якою мала приємність познайомитися цими днями у Києві, куди була запрошена до участі у семінарі-нараді для регіональних консультантів Асоціації міст України (АМУ) та представників ЗМІ, що проходив під гаслом «Три роки децентралізації: під-сумки, успіхи та перспективи об’єднання громад».

Жінка, яка з дитинства в інвалідному візку і яка стала взірцем громадської активності, спілкуючись із нами, сказала:

— Кожен громадянин держави відчує свою повну безпеку тільки тоді, коли суспільство створить комфортні умови для людей з інвалідністю. Бар’єри не під ногами, а в голові. Коли їх долаєш, жити стає простіше. Ми спонукаємо людей до того, що потрібно самому себе забезпечувати, здобувати освіту, шукати роботу, а не лише чогось чекати від держави. Ми не гірші, ми — такі.

Під час згаданої наради було підписано меморандум про співпрацю між АМУ та Урядовим уповноваженим з прав осіб з інвалідністю. Підписали цей важливий документ голова Асоціації міст України, міський голова Києва Віталій Кличко та Урядова уповноважена з питань прав людей з інвалідністю Раїса Панасюк.

У своєму вступному слові Віталій Кличко підсумував результати децентралізації та секторальних реформ за три роки. Зокрема, наголосив, що 413 об’єднаних громад, які створені та вже діють в Україні, — це досить успішний результат, навіть у порівнянні з деякими країнами Європи, де цей процес тривав десятиліттями. До кінця цього року ОТГ мусить бути не менше 600! Наша спільна мета — перетворення України у країну спроможних громад. Через децентралізацію та секторальні реформи, які з кожним роком набирають обертів.

Окрему увагу Віталій Кличко приділив питанням доступності міського середовища та необхідності забезпечення права на вільне пересування людей з особливими потребами і закликав громади-члени АМУ працювати у напрямку втілення в життя принципів Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.

— Ми домовилися про співпрацю і консолідацію наших зусиль й практичне втілення в Україні принципів Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Наші першочергові завдання в цьому напрямку: сприяння впровадженню та розвитку інклюзивної освіти в Україні; забезпечення доступності осіб з інвалідністю до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури; розробка і реалізація місцевих та державних програм соціального захисту населення, — наголосив голова Асоціації міст України.

Про створення комфортного середовища в громадах, про стандарти якого ми, по суті, лише говоримо з 2000-го (!) на найвищому державному рівні (закони, постанови, розпорядження, підписані протоколи та конвенції…), йшлося у виступі Раїси Панасюк.

— Якщо, — сказала вона, — у столиці, яка нині задає тон доступності, чи у великих містах нашої держави щось робиться для того, аби середовище було справді доступним для людей з інвалідністю, то у райцентрах, а особливо у селах культура, спорт, туризм, бізнес оминають таких, як ми. Не йдеться лише про пандуси та доріжки для незрячих, хоча й це важливо. Нині сили набирають об’єднані територіальні громади. Надзвичайно важливо, щоб при порушенні різних питань у площині державних реформ на всіх рівнях враховувалися інтереси людей з інвалідністю. І щоб не робилося нічого за принципом: для мене без мене. Люди з інвалідністю — це практично незадіяний сьогодні ресурс у громадах. Серед них є чимало високоосвічених осіб, які, можливо, навіть глибше розуміють це життя, ніж будь-хто інший.

Сама Раїса Василівна має дві вищі освіти: вона фахова журналістка і психолог. Нині бере активну участь у розробці проектів з інклюзивної освіти та адаптації міського та сільського простору до потреб людей з інвалідністю, розробляє численні соціальні проекти та організовує людей для їх реалізації. Як Урядова уповноважена з питань прав людей з інвалідністю в Україні має широке коло громадських обов’язків, з якими успішно справляється.

Ніна Залевська

Одеса — Київ — Одеса

“Чорноморські новини”

Напишіть відгук