Близько 10 відсотків населення світу, або приблизно 650 мільйонів чоловік, живуть з інвалідністю
…«Ту-ду-ду-ду-ту-ду-ду-ду, ту-ду-ду-ду-ту-ду-ду» — уже кілька хвилин монотонно відлунювало в мене у вухах. Мабуть, не виспалась, от і гуде голова. Ми снідали в готелі в Гаазі, я намащувала на тост апельсиновий джем. І раптом донька задумливо протягнула: «Ту-ду-ду».
То це не в мене в голові? Я роззирнулась по великому залу й побачила джерело звуку. Маленький хлопчик хитався на кріслі й тягнув гугняво свою пісеньку без слів. Поруч із ним сиділа дівчинка в інвалідному візку, її годувала з ложечки мама. А навколо — ще кількадесят дітей з обмеженими можливостями. Судячи з однакових футболок, шкільний клас привезли в Гаагу на екскурсію.
І пільговий секс
Не всі могли впоратись із ложкою. Не всі говорили як слід. Тут відразу на гадку спадає відомий скандал із чоловіком із ДЦП, котрого за нечітку мову і специфічну міміку просто вигнали з львівського ресторану. У Нідерландах таке годі й уявити: заклад би негайно збанкрутував.
Офіціанти навіть не намагатимуться “заховати” за дальній столик відвідувачів з особливими потребами. Та й інші гості спокійно сідатимуть поряд. Усе нормально — адже вони до цього давно звикли. “Інвалідів” не ховають за високими парканами й не обмежують квартирою — вони завжди посеред інших, у суспільстві. Їздять по вулицях і в транспорті, навчаються у школах та університетах, працюють, подорожують, обідають у кафе і навіть… відвідують знамениті квартали червоних ліхтарів. Звісно, після того, як їм виповниться 18 років.
У Нідерландах визнають за інвалідами право не лише на їжу, дах над головою та медикаменти — а й на секс. Тож, якщо через обмежені можливості їм важко знайти собі пару, можуть скористатися послугами повій. Оскільки проституція й надання сексуальних послуг тут легалізовані, держава навіть виділяє спеціальну дотацію, скористатися “пільговим сексом” можна до 12 разів на рік. Психологи доводять, що це допомагає інвалідам почуватися вільніше — і чимало хто після візитів до повій набуває впевненості в собі та відважується шукати кохання вже не за гроші, пише газета Експрес.
А працювати хто буде?
У Нідерландах понад 1,7 мільйона дітей та дорослих мають помірний або важкий ступінь інвалідності, це 12% населення. Більшість — через порушення опорно-рухового апарату, зору чи слуху. Невеликі фізичні відхилення — у 26%, тобто кожного четвертого. Понад 142 тисячі мають інтелектуальну неповносправність: це ті, у кого коефіцієнт інтелекту ІQ не перевищує 50 — 69. А до людей з обмеженими інтелектуальними здібностями зараховують близько 1,4 мільйона чоловік!
Зрозуміло: якщо всім цим людям виплачувати гідну соціальну допомогу, то навантаження на працюючих стане неймовірним. Тож більшість ще зі школи адаптовують до умов проживання у світі й навчають різних професій та ремесел. Аби згодом вони уміли самі себе обслуговувати й заробляти, бодай частково, на життя. Та, звичайно, реалізовуватись у цікавій для себе сфері.
А з 2015 року у країні діє правило: кожна компанія має працевлаштувати людину з обмеженими можливостями і пристосувати для неї робоче місце. Інакше — штраф 5 тисяч євро. Тож не дивуйтесь, коли приїдете в Нідерланди й побачите, наприклад, офіціантів чи рецепціоніста в готелі із синдромом Дауна. Якщо вони відпрацьовують замало годин до мінімальної зарплати, держава доплачує.
Ні, це не тягар
Кількість неповносправних збільшується з віком: серед дітей таких лише 2%. Для тих, хто не може навчатися у звичайних класах, діють спеціальні школи. Вони поділені на чотири кластери: для учнів із порушенням зору; слуху й мовлення; хронічно хворих та з епілепсією; з психічними розладами або порушеннями поведінки. Залежно від здібностей, їх навчають фаху — щоправда, навчання триває довше — не 12, а 14 років.
Нерідко разом із дитиною до школи ходить і соціальний працівник. Особлива дитина не стає тягарем для батьків — соціальні служби допомагають їм у догляді навіть удома. Цікаво, що близько половини вакансій у таких службах займають… волонтери. Люди, які допомагають іншим не за гроші…
За схожою схемою організовують і догляд дорослих неповносправних: їх не перевозять у лікарні, а дозволяють залишатися у сім’ї чи улюбленій оселі. Однак медсестра чи соцпрацівник їх регулярно відвідують, а різні датчики передають на пульт стеження дані про стан підопічних. Наприклад, якщо дідусь чи бабуся задовго не встають із ліжка, датчик подасть сигнал тривоги, і медсестра прийде їх перевірити. Все це оплачується державою.
Невже все ідеально?
Коли подорожуєш Нідерландами, мимоволі звертаєш увагу на те, що майже всюди передбачені пандуси чи підйомні платформи для візочків. В автобусах і трамваях одні з дверей — ширші, аби зручно було заїжджати, є й спеціальні місця, де можна собі стати на візочку. Такі місця передбачені не лише в транспорті, а й у театрах, на стадіонах, у церкві… А якщо в Нідерландах припаркуєшся на місцях для інвалідів, відразу штраф, і дуже суворий — 360 євро!
Здається, тут усе продумано й усе ідеально. “На жаль, лише на перший погляд, — каже 29-річна Полін Грансьє. — Я маю дуже зручний візок, чудовий слуховий апарат, ідеально пристосований для моїх потреб будинок. Однак коли виходжу на вулицю, не завжди можу скористатись автобусом. “Салон переповнений, а у вас дуже мокрі колеса й батареї, тож я не можу вас узяти”, — каже водій”.
І тут Полін усміхається: “Але часто пасажири не слухають водія і допомагають мені заїхати в салон, аби не мокла під дощем”.
Юлія Постоюк, Нідерланди
Актуальні новини
- Группы инвалидности в Украине: виды, список заболеваний и порядок оформления
- Які пільги мають інваліди ІІ групи загального захворювання?
- Чи може виїхати за кордон чоловік, який має інвалідність третьої групи. Реальність та фейки
- Условия назначения пенсии по инвалидности в Украине
- Пенсионное обеспечение людей с инвалидностью
Залишити відповідь