Міфи і правда про інклюзію

Міфи і правда про інклюзію. міф, особливими освітніми потребами, суспільство, інклюзивне навчання, інклюзія

Міфи і правда про інклюзію. міф, особливими освітніми потребами, суспільство, інклюзивне навчання, інклюзія

Інклюзивне навчання поступово впроваджується в Україні вже 20 років. Після затвердження «Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» у 2011 році діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх навчальних закладах, а кількість інклюзивних класів постійно зростає.

Попри це, досі поширені міфи про інклюзію. Їх ми і спростуємо.

МІФ 1. Діти з нормотиповим розвитком не сприйматимуть однокласників з особливими освітніми потребами або навіть знущатимуться з них.

Як насправді. У дошкільному віці та початковій школі дітей з особливими освітніми потребами сприймають так само, як інших. Усе залежить лише від уміння вчителя згуртувати колектив. У старшій школі, якщо діти вчаться разом уже багато років, то жодних питань щодо інакшості теж не виникає. Питання та проблеми зі сприйняттям можуть бути в батьків, бо ми виросли у суспільстві, де не звикли бачити людей з інвалідністю чи вадами розвитку. Але сучасні діти вже не звертають на це уваги.

МІФ 2. Діти з особливими освітніми потребами мають поведінкові порушення і цим заважатимуть навчатися іншим.

Як насправді. Усе дуже індивідуально. Особливі потреби не завжди йдуть у парі з поведінковими порушеннями. Часом діти без особливих потреб мають проблеми з поведінкою.

МІФ 3. Діти з особливими освітніми потребами погано навчаються.

Як насправді. Порушення здоров’я не завжди впливають на розвиток інтелекту. Такі особливості, як порушення зору, слуху чи опорно-рухового апарату жодним чином не впливають на інтелектуальний розвиток. Можна згадати чимало визначних людей, котрі мають порушення здоров’я, але зробили наукові відкриття чи досягли значних здобутків у кар’єрі.

МІФ 4. Учителі не знають, як працювати з дітьми з особливими освітніми потребами.

Як насправді. Так могло бути раніше, але не тепер. У програмах молодих учителів, які нині закінчують виші, курс «Інклюзивне навчання » є обов’язковим, тому всі нюанси роботи з дітьми з особливими освітніми потребами їм відомі. Що стосується тих учителів, які вже працюють у закладах освіти, то, згідно з чинним законодавством у сфері освіти, у рамках підвищення кваліфікації щонайменше 10% матеріалу присвячується інклюзивному навчанню.

МІФ 5. Якщо в класі є дитина з особливими освітніми потребами, то вчитель орієнтуватиметься на неї. Решта учнів теж навчатиметься за спрощеною програмою.

Як насправді. Діти з особливими освітніми потребами навчаються за індивідуальною освітньою траєкторією й окремою програмою. Від індивідуальної програми розвитку не залежать програма і матеріал, які вивчатиме весь клас.

МІФ 6. Учитель приділятиме дитині з особливими освітніми потребами надмірно багато часу.

Як насправді. У класах, де є діти з особливими освітніми потребами, є асистент учителя, який допомагає йому працювати на уроці й організовувати роботу. Якщо учню з особливими освітніми потребами потрібна додаткова увага, то її забезпечить асистент учителя. Іноді вважають, що це той фахівець, який працює тільки з дітьми з особливими освітніми потребами. Це не так. Асистент учителя — це педагогічний працівник, який допомагає вчителю провести урок, підготувати наочні матеріали, організувати роботу в групах, допомагає у технічному супроводі уроку, якщо є така потреба. Будь-яка дитина на уроці може розраховувати на увагу асистента. Водночас асистент не перевіряє і не оцінює роботи учнів.

МІФ 7. Школи не мають матеріальної бази, необхідної для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.

Як насправді. Частково так. Справді, якщо в школі не було таких дітей, то спочатку специфічного обладнання немає. Але тільки-но з’являється дитина на інклюзивній формі навчання, заклад уже може розраховувати на виділення коштів. І не з місцевих бюджетів, а з окремого державного фонду. Є постанова Кабміну України «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами ». На календарний рік виділяється близько 20 тисяч гривень. Як саме розпорядитися цими коштами — вирішує школа. 35% від суми можна виділити на придбання обладнання, яке потрібне для роботи з дитиною. Решту — на оплату роботи фахівців, які надаватимуть корекційно-розвиткові послуги цій дитині. Що стосується підручників, то ними школи частково забезпечені.

МІФ 8. Школа може вирішувати, брати чи не брати дитину з особливими освітніми потребами на навчання.

Як насправді. Якщо дитина проживає в мікрорайоні, який обслуговує школа, адміністрація зобов’язана взяти її на навчання першочергово, незалежно від того, чи є в школі підготовлені фахівці. Набір учнів до перших класів триває до 31-го травня. Тож в адміністрації є ціле літо для того, щоб підшукати фахівців і залучити їх із першого вересня до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Школа не має права відмовити батькам!

МІФ 9. Якщо в дитини вже під час навчання виявили особливі освітні потреби, її не можна перевести на інклюзивну форму навчання посеред року, тільки з початку наступного.

Як насправді. Якщо дитина пройшла обстеження в інклюзивно-ресурсному центрі, й було виявлено, що в неї є особливі освітні потреби, і школа отримала відповідні документи, з цією дитиною відразу повинні почати працювати належним чином. Незалежно від того, чи адміністрація, вчителі морально готові до цього. Інклюзивне навчання позитивно впливає як на дітей із особливими освітніми потребами, так і на дітей з нормотиповим розвитком.

МІФ 10. Індивідуальне навчання дасть дитині більше знань, а це найголовніше.

Як насправді. Цінність інклюзивного навчання — у соціальних досягненнях дитини. Не навчальні, не когнітивні здобутки, а саме соціальні є вкрай важливими для дорослого життя. Знання, отримані під час індивідуального навчання, можуть врешті ніде не застосовуватися, натомість формується дефіцит досвіду спілкування, взаємодії, переживання певних стресових ситуацій, які є важливими для кожної людини. Інклюзія — те, на що має право кожна дитина. Тому протизаконно обмежувати її у звичайному праві навчатися разом із іншими дітьми. Для нормотипових дітей це також можливість розвивати в собі більш людяні якості, співчуття, гуманні цінності.

Валентина Маланчій,
заступник директора з навчально-виховної роботи спеціалізованої ЗОШ І—ІІІ ступенів №8 м. Хмельницького.

Вільне Життя

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*