Особа з інвалідністю в соціумі

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), понад 1 мільярд людей у світі (15%) мають якусь форму інвалідності, дітей у цій статистиці – 10%. 80% осіб з інвалідністю припадає на країни що розвиваються. Безробіття серед такої групи становить в середньому 80%, пише EconomistUA.

Чи присутні дискримінаційні дії по відношенню до людей з інвалідністю в світі та в Україні, зокрема?

До повноцінного життя прагне кожна людина, проте деякі мають значні перешкоди на цьому шляху — фізичні/ психологічні обмеження.

З економічної точки зору, кожна країна світу повинна мати розроблену державну політику щодо допомоги, підтримки, працевлаштування осіб з інвалідністю.

В Швейцарії особи з інвалідністю (яких нараховується приблизно 1,6 млн.осіб) не мають політичних прав, що, з одного боку, протирічить положення Конвенції ООН про права інвалідів. Разом з тим, за даними організації Inclusion Handicap, в Швейцарії, всі особи з інвалідністю отримують «всебічну опіку».

Країни Європейського Союзу впроваджують свою соціальну політику щодо захисту інтересів інвалідів згідно власного законодавства. Наприклад, Нідерланди, Швеція запроваджують поняття часткової непрацездатності, що передбачає регулярну роботу обмежену у часі.

Залежно від відсотка втрати працездатності у деяких країнах створюються групи інвалідності та встановлюється розмір пенсійної виплати. Класифікація інвалідів за групами або категоріями інвалідності прийнята у Франції, Чехії, Словенії, Румунії, Угорщині, Латвії, Литві, Болгарії, Кіпрі, вони відрізняються відсотками непрацездатності та здатністю особи до самообслуговування та виконання певної хатньої роботи.

У Португалії та Греції таблиці дефектів застосовують у державному страхуванні, у Італії та Іспанії державні страхові установи створюють власні методики оцінки інвалідності.

Іспанія, Португалія, Італія та Греція встановлюють рівень відокремлення грошового забезпечення від соціальних послуг з охорони здоров’я та фактичною відсутністю реабілітаційних заходів, пов’язаних із грошовими виплатами, а також фінансуванням допомоги інвалідам з місцевих бюджетів. У Швеції, Норвегії і Фінляндії визначальну роль відіграють лікарі та їх висновки в процесі визначення страхової допомоги. Данія, загалом, не має системи страхування інвалідів.

Отримання допомоги чи пенсії у зв’язку з інвалідністю паралельно з отриманням доходу від трудової діяльності дозволено у більшості країн-учасниць, при цьому встановлюється розмір нарахованої допомоги. Так, наприклад, у Данії, Німеччині, Греції, Франції, Ісландії, Люксембурзі, Польщі, Португалії розмір такої допомоги може бути припинено якщо загальний сумарний дохід досягне встановленого фіксованого розміру.

У Португалії зайнятість неможлива для осіб з повною постійною інвалідністю, у Ірландії можливість отримати допомогу взагалі існує лише після припинення трудової діяльності.

В Чехії на підприємствах чисельністю більше 25 осіб – 4% мають бути прийняті особи з інвалідністю, у Франції — 6%. Економічна активність осіб з інвалідністю в Німеччині найбільша – 69,4% (при цьому в Німеччині 4,5% з шести мільйонів людей з тяжкими вадами є інвалідами з народження. Решта дістають ушкодження переважно у віці від 15 до 60 років), у Люксембурзі складає 62,5%, Швеції — 68,4%.

В країнах Європи частково встановлена система штрафів для роботодавців за невиконання законодавства щодо працевлаштування інвалідів згідно встановленої квоти. Так, у Німеччині штраф становитиме 105 євро за кожне незайняте місце для інваліда у рамках від 3% до 5%, 180 євро – від 2% до 3% та 260 євро – менше 2%.

У Данії, Естонії не встановлені квоти, а запроваджено систему субсидування роботодавців, які приймають на роботу інвалідів. У Бельгії, Швейцарії, Кіпрі, Латвії, Ліхтенштейні, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Швеції та Великій Британії не існує системи квот чи субсидій.

В Сингапурі, загалом, не має офіційного визначення статусу «інвалідність», і лише 0,55% робочої сили мають певні види інвалідності. Державна політика направлена, в першу чергу, на реабілітацію людей з обмеженими можливостями.

В Китаї в усіх галузях визначено місце і роль людини з обмеженими можливостями, не зважаючи на те, що в останні роки простежується збільшення кількості осіб з інвалідністю, заходи держави щодо даних осіб простежуються як в економічних секторах так і в культурних, спортивних, освіті.

Країна з значним навантаженням осіб з інвалідністю є Індія, що становить 56% від загальної кількості населення. При загальній чисельності інвалідів в Індії 70 млн.осіб, лише 0,1 млн. змогли отримати роботу. Причини інвалідності в даній країні не лише здобуті протягом життя, а генетично закладені, що не дає «світлих» перспектив і на майбутні покоління.

В Україні інвалідність визначається як стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Причинами інвалідності можуть бути: трудове каліцтво, професійне захворювання, загальне захворювання, вроджені дефекти.

В Україні проживає понад 2,7 мільйони людей з інвалідністю. Проте дані статистичні показники не є повністю достовірними, що, безумовно, є великою перешкодою для владних інституцій України на шляху формування та реалізації державної політики по відношенню до людей з інвалідністю.

Крім того, не всі фіксують свою інвалідність та, відповідно, не кожен отримує реакцію суспільства.

Працевлаштування осіб з інвалідністю має важливу соціальну функцію.

В Україні за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів роботодавці мають щороку сплачувати Фонду інвалідів адміністративно-господарські санкції в таких розмірах: для роботодавців з працівниками від 16 осіб — в розмірі середньої річної зарплати за кожне робоче місце, призначене для інваліда і не зайняте ним; для роботодавців з працівниками від 8 до 15 осіб — в розмірі половини середньої річної зарплати за робоче місце, призначене для інваліда і не зайняте ним. Такий процес все ж потребує вдосконалення, розширення інформаційної бази щодо кваліфікації, можливостей особи, що шукає роботу. Важливою та нагальною є діяльність Державної реабілітаційної установи «Всеукраїнський центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю».

Не можна не зазначити, що значним кроком на шляху до повноцінного відношення соціуму до осіб з інвалідністю є скасування терміну «інвалід», що підсвідомо пом’якшує гостре сприйняття «не такої людини».

З позитивних здобутків України також є поява пристосованих залізничних вагонів та зупинок транспорту, певних умов для осіб з інвалідністю в громадських місцях, впровадження жестової мови, спроби вдосконалення інклюзивного навчання.

Для кожної людини важливим є ефективна самореалізація, особам з інвалідністю це зробити складніше, саме тому соціум і державна політика країни має бути направлена на створення умов для таких осіб, їх працевлаштування, адаптації в суспільстві.

Наталія Грущинська