«Золотий промінчик»: як у Жовкві допомагають особливим дітям (ФОТО)

«Золотий промінчик»: як у Жовкві допомагають особливим дітям (ФОТО). жовква, золотий промінчик, спілкування, суспільство, інвалідність

«Золотий промінчик»: як у Жовкві допомагають особливим дітям. жовква, золотий промінчик, спілкування, суспільство, інвалідність

«Часом я себе питаю: а навіщо це все мені? Інколи просто опускаються руки від безсилля, а потім згадую своїх дітей, радість у їхніх очах, шквал емоцій від майстер-класів чи екскурсій і починаю все заново – оббиваю пороги, прошу гроші», – розповідає Богдана дорогою, доки ми йдемо до будинку, де оселилася громадська організація «Золотий промінчик», пише «ІА Дивись.info».

Богдана Шай – засновниця організації і по суті єдина, хто там працює. Втім, «працює» – це надто гучне слово, бо будь-яка праця має оплачуватися, а тут все на громадських засадах. Інколи, коли вдається знайти гроші, вона залучає реабілітолога, часом – волонтерів. Адже вирушити у подорож з дітьми, які мають фізичні особливості і пересуваються на візках, без додаткової допомоги не вийде.

«Золотий промінчик»: як у Жовкві допомагають особливим дітям. жовква, золотий промінчик, спілкування, суспільство, інвалідність

«Золотий промінчик» народився приблизно рік тому. До Богдани звернулися батьки, у родинах яких є діти з інвалідністю. Слово за слово і викристалізувалася проблема, яку треба було вирішити. У Жовкві і на території громади є ті, хто навіть не може відвідувати школу, не кажучи про якесь дозвілля. В ізоляції перебувають не лише діти і молодь з інвалідністю, а й їхні родини. Такі діти вимагають більше уваги і догляду, якщо у місті є бодай часткова доступність до чогось, то у селах вони просто приречені на обмежений простір та обмежене коло спілкування. Зрештою подекуди і батьки бояться суспільства, остерігаються, що воно не прийме їхніх дітей. Часто стомлені і психологічно виснажені вони не знають, куди звернутися, де отримати пораду.

«Золотий промінчик»: як у Жовкві допомагають особливим дітям. жовква, золотий промінчик, спілкування, суспільство, інвалідність

Богдана – громадська активістка, а за фахом – логопед.

«Батьки говорили, що потрібне місце, де б хтось займався соціальною адаптацією, реабілітацією дітей і молоді з інвалідністю. А самим родичам вкрай необхідна психологічна підтримка і банальна взаємопідтримка – вони збираються разом, обговорюють свої проблеми, спілкуються. Їм стає просто легше, коли вони розуміють, що мають куди прийти і з ким поговорити саме про те, що турбує їх», – розповідає Богдана.

Щоби заснувати таку організацію, потрібне насамперед приміщення, куди б батьки могли привозити дітей. Але коли нічого не вдалося отримати в оренду, Богдана вирішила використати будівлю, яка їй належить – невеликий двоповерховий будинок із двором. Власним коштом зробила ремонт і встановила опалення. За словами Богдани, найбільша проблема – це другий поверх. Батьки змушені самотужки піднімати дітей з ДЦП, для яких ті сходи – нездоланна перешкода.

«Завдяки місцевим підприємцям купила деяке реабілітаційне та технічне обладнання, канцтовари, у нас є мотомет, бігова доріжка, сухий басейн, навіть кушетка для масажів. На благодійні кошти ми змогли залучити реабілітолога, який займався з дітками, а також з дорослими», – продовжує Богдана.

Все починалося з 10 дітей, сьогодні до «Золотого промінчика» ходять 33 дитини і молодь з інвалідністю віком від чотирьох до сорока двох років з Жовкви і ТГ. Є діти із синдромом Дауна, ДЦП тощо.

«Заняття проводяться двічі на тиждень, у середньому 2-3 години. Але буває, що ми можемо, захопившись, увесь день чимось займатися. Коли був реабілітолог, то приходили до нього окремо», – розповідає засновниця організації.

Ці діти дуже талановиті, каже Богдана.

«Вони приходять сюди, їм цікаво щось робити своїми руками, виготовляти. Ми займаємося і ліпленням, і гончарством, дуже люблять малювати, а дівчинка Аня – співати. Я возила її до Вікторії Кирилюк, просила, щоби з дівчиною займалися вокалом.

Ці діти хочуть бути частинкою суспільства. Їм подобаються майстер-класи. Ми робили піцу, бургери. У такий спосіб прищеплюємо їм побутові навички, щоби вони знали елементарне, на що ніхто з нас навіть не звертає уваги – назви продуктів, як щось порізати. Коли ми разом готуємо, вони можуть обмінюватися різною інформацією», – продовжує Богдана.

«Золотий промінчик»: як у Жовкві допомагають особливим дітям. жовква, золотий промінчик, спілкування, суспільство, інвалідність

У батьків тут теж ніби утворився власний клуб за інтересами. Вони допомагають один одному порадами, діляться інформацією, зрештою – психологічно підтримують. Адже так важливо, аби тебе не просто вислухали, а змогли зрозуміти.

«Їм стає легше, коли зустрічають людей, готових їх і вислухати, і зрозуміти. Тому що залишитися з дитиною сам на сам – це дуже складно, особливо коли йдеться про молодих людей, які ізольовані найбільше», – пояснює активістка.

Одна з улюблених розваг – екскурсії. Дуже часто це для них перший досвід, коли опиняються десь далеко від дому і бачать світ, який був доступний максимум по телевізору.

«Ми мали багато екскурсій, зокрема в океанаріум, до ведмежого притулку «Домажир». Їм це дуже подобається і діти краще розвиваються», – зазначає Богдана.

«Золотий промінчик»: як у Жовкві допомагають особливим дітям. жовква, золотий промінчик, спілкування, суспільство, інвалідність

Одна мама сказала, що поставить свічку в церкві за здоров’я Богдани, бо ще ніколи не бачила стільки радості, яка переповнювала її дитину після відвідин океанарію.

Богдана залучає і свої кошти, і підприємців. Для батьків все абсолютно безкоштовно. У них немає можливості платити, адже діти з інвалідністю потребують ліків, інколи памперсів, часто спеціального харчування, не кажучи вже про реабілітолога, дефектолога, логопеда, які родинам просто не по кишені. Дітям потрібні регулярні заняття – чим їх більше, тим краще вони розвиваються і соціалізуються.

Богдана – зараз єдина, хто займається із цими дітьми. Вона сама тримає купи організацію, щоби її підопічні могли розвиватися, мати дозвілля, а їхні батьки могли підтримати один одного, зняти психологічний стрес, зрештою мати кілька годин на тиждень для себе, бо такі діти потребують надзвичайної уваги.

«Насамперед нам потрібне приміщення. Воно має бути одноповерховим, а не так, як тут. Потрібні спеціалісти. Для звичайних дітей є багато гуртків, а ці практично ізольовані, вони не мають де розвивати свої фізичні навички і таланти. Хоча минуло небагато часу з моменту заснування «Золотого промінчика», але результати є. Діти почали соціалізуватися, краще розмовляти. Загалом ми пропрацювали кілька місяців, бо на наші плани неабияк вплинула війна. Але навіть те небагато, що вдалося зробити, дає результати.

Ми ставимо перед собою завдання спеціального виховання і навчання дітей. Вони стали більш відкритими.

«Золотий промінчик»: як у Жовкві допомагають особливим дітям. жовква, золотий промінчик, спілкування, суспільство, інвалідність

Батьки хочуть, щоб їхні діти могли самі купити хліба чи навчитися вишивати. Це не тільки розвине їхні фізичні навички, а й може стати способом заробітку. Щоб ці діти знайшли те, що їм подобається. Наприклад, ліпити щось чи виготовляти. Діти ростуть і батьки хвилюються, як вони будуть давати собі самі раду, якщо така потреба виникне», – резюмує Богдана.

Зараз у приміщенні організації ще тривають ремонтні роботи. На подвір’ї з’явилася пісочниця, поряд шини. Натомість у голові Богдани – купа нових ідей. І хоча інколи їй справді хочеться все кинути, бо щоразу наштовхується на глуху стіну, вона собі повторює: «Я це покину тільки тоді, коли зроблю все, що у моїх силах і нічого з того не вийде». А за мить додає: «Ні не покину, бо згадую своїх дітей, їхні очі і розумію, що не зможу без них»…

Оксана Дудар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*