Про проблеми народження дітей жінками з особливими потребами

В сучасній Україні люди із обмеженими фізичними можливостями мають більше прав ніж, скажімо, десять років тому. Створено низку законодавчих та нормативних актів, які дозволяють інваліду вести повноцінне життя. Зокрема це такі законодавчі акти, які передбачають створення робочого місця для інваліда, квота на кількість робочих місць, законодавчі акти щодо інклюзивної освіти, про реабілітацію осіб з обмеженими можливостями, тощо.

Проте, є багато сфер, де права потрібно відстояти. Це сфера послуг і доступність до розважальних закладів, питання кар’єрного зростання і розвитку, тощо. Та найважливішим у житті кожної людини було і залишається питання сім’ї. Всі діти виростають стають дорослими, з’являються нові потреби. Молоді люди прагнуть створювати сім’ї. І звичайно, найперше питання, яке потребує вирішення – це поява дитини. Адже без дітей сім’я вважається неповноцінною.

І тут з’являється багато проблем. Найперша проблема, яка постає перед молодими людьми із обмеженими можливостями це, як не дивно, їх батьки. Мама й тато звикли опікати свою дитину, й вважають, що вона не зможе впоратися із труднощами, які пов’язані із народженням власної дитини. Батькам потрібно звикнутися із думкою, що їх дитина вже виросла і повинна сама приймати відповідальні рішення. Звичайно, молоді батьки одразу не зможуть пристосуватися до маленької дитини, але це природно. Потрібно зауважити, що й здоровим молодятам при народженні дитини допомагають батьки, тому що немовлята зазвичай потребують дуже багато уваги. Особливо у перший рік життя. Часто батьків підтримують лікарі. Забороняють народжувати, пропонують зробити аборт. Але це рішення, одне із найважливіших у житті, повинні прийняти самі майбутні молоді батьки.

Другою проблемою є вибір місця для народження дитини – пологового будинку. На жаль, в Україні недостатньо спеціалізованих медичних установ і навченого персоналу для роботи із інвалідами. Добре, якщо форма інвалідності легка, тоді людина може отримати медичні процедури самостійно. Але ж є багато форм захворювань, яким для отриманні медичних послуг потрібна стороння допомога. Це інваліди-візочники або люди хворі на ДЦП із гіперкінезами (хаотичними рухами).

У Києві більшість жінок-інвалідів (про яких знає автор цієї статті) народжували у пологовому будинку № 5, який знаходиться на Севастопольській площі. Саме у цей пологовий будинок лікарі направляють пацієнток із фізичними захворюваннями. Тут народжують із цукровим діабетом, дами на візках, жінки, хворі на ДЦП. Дві жінки з неврологічними захворюваннями погодилися поділитися із нами враженнями про цей пологовий будинок.

Мітелкіна Марина, 27 років, ДЦП, епілепсія, пересувається самостійно.

«Заміж я вийшла у 2006 році. Через два роки ми запланували народити дитину. Але відразу у нас не вийшло. Ми підійшли до цього питання серйозно, обстежувалися, ходили на консультації. І нарешті, 27 листопада 2012 року в нас народилася дівчинка, Катюша.

Планування вагітності було складним. Практично всі, включаючи батьків, відмовляли від цього кроку. Але ми хотіли мати повноцінну сім’ю. Народжували ми в п’ятому пологовому будинку, в який потрапили за направленням лікаря. Мені робили кесарів розтин, лікар Крушинська. Ставлення персоналу було таке ж, як і до всіх інших породіль. Чергові акушерки перевіряли мій стан згідно плану. Ставлення було хороше, персонал був ввічливим і уважним. Медсестри приносили дитину на годування. Показували, як правильно її годувати, мити і сповивати. Відповідали на питання, які мене турбували. Єдине, що мені не сподобалося – високі ліжка. У мене невисокий зріст, і з них було складно вставати зі свіжим шрамом від кесаревого розтину.

Я довго мріяла про дитину, і в 2012 році Бог дав мені доньку. Тепер у мене повноцінна сім’я: я, чоловік і дитина – те, про що мріє кожна жінка. Якщо люди з обмеженими фізичними можливостями вважають, що зможуть подбати про дитину, то нехай заводять дітей».

Юлія Лочицька, 23 роки, ДЦП, пересувається за допомогою візка.

«Я вийшла заміж, і через якийсь час ми з чоловіком захотіли мати дітей. Так, ми знали, що буде складно, але розуміли, на що йдемо. Вагітність була складною. Лікарі рекомендували зробити аборт. Ми з чоловіком продовжували вірити в диво і підписали документ, що всю відповідальність беремо на себе. У п’ятий пологовий будинок я потрапила за направленням лікаря. Пробула там місяць на збереженні. На 36-му тижні вагітності мені зробили кесарів розтин, і народився здоровий малюк. Йому зараз рік і чотири місяці. Ставлення в пологовому будинку було хороше. Але, відчувався страх персоналу за нас. Бути батьками це дуже відповідально, і в той же час чудово. Люди з інвалідністю, ті ж самі люди, і ніщо людське нам не чуже. Тому я вважаю, що діти повинні бути у всіх».

Ми дякуємо Марині і Юлії за їх коментарі. Бажаємо аби їх діти росли здоровими і щасливими.

Антонович Вікторія

INVAK.INFO