Паралізованого Романа Огілька навчив ходити собака

19-річний Роман Огілько із Черкас навчився ходити у 18. Має діагноз ДЦП. Перші кроки зробив завдяки ньюфаундленду Касі. З матір’ю Наталею Василівною планує створити тренувальну базу, де навчатимуть собак допомагати інвалідам, пише Gazeta.ua.

На Романа чекаю в кафе “Хрещатик”, неподалік Черкаського медичного коледжу. Хлопець навчається там на санітарного фельдшера. У кафе заходить сам. Розхитується, тримає дві палиці. Замовляє два шматки улюбленого торту “Наполеон”.

У Романа голубі очі, волосся рудувате. Сідає на м’який куток, палиці спирає біля себе. За ним заходить мати 43-річна Наталія Віннік. Вона в джинсах, виглядає молодше за свій вік.

— Зараз ми в коледж ходимо без Касі. В Роми практика у санстанції, поліклініках і лікарнях. Щоб встигати, їздимо маршрутками, — розказує. — Ньюфаундленда порадив ветеринар. Сказав, що порода сильна, спокійна. Собака не дешева (коштує від 4 тис. грн. — “ГПУ”). А нам іноді грошей на їжу ледве вистачало. Я одна з двома дітьми, не працюю. У чоловіка інша сім’я. По догляду за дитиною-інвалідом донедавна отримувала 13 гривень 62 копійки. Тепер добавили 6 копійок. Збираю гроші на операцію старшому сину Вані. Йому 22 роки. В Білорусії Іванові мають пересаджувати роговицю на правому оці.

Каже, Роман народився 7-місячним.

Лікарі говорили, що дитина нормальна. У два місяці зробили прививку БЦЖ. Лікарка направила в лікарню, бо щось не сподобалося. У палаті було холодно, в дитини з’явилися соплі. Діти в такому віці ще не вміють дихати ротом. Рома почав задихатися. Всю ніч, до вечора наступного дня, я сиділа біля нього. Струшувала — боялася, щоб не задихнувся. Медсестра була зайнята, святкувала свій день народження. Коли Рома розкричався, дала йому сильне заспокійливе. Після цього він три доби спав. Згодом лікарка сварила медсестру, бо дала не ті ліки. Казала: “Якби мама подала до суду, ти не відмазалася б”.

Піврічному Романові Огільку діагностували ДЦП.

— Лікарі казали, що ходити він не буде. Хребет почав скривлятися. Коліна вигнулися назад, як у кузнєчика. Я сама робила йому розвиваючі вправи. Запрошувала масажистів, інструкторів ЛФК. Синові в Росії зробили шість операцій. На руках і ногах лазером надрізали м’язи — зняли тонус. Вирівняли руки, ноги, стопи. Права рука раніше була така зігнута, що важко було взяти іграшку.

Перші два роки носила сина до школи на руках. Із третього класу почав навчатися вдома.

— У 10 років лише повзав. Щоб не скучав, подарувала йому лабрадора Реда. Пес не давав лежати на підлозі. Брав його зубами отак, — тягне себе рукою за маківку. — Рома піднімався й починав ходити по стіні. У дверях Ред ставав на порозі, як тумбочка. Син за нього тримався й переходив до іншого одвірка. Нічому цього собаку ми не вчили.

Чотири роки тому Наталія їздила з Іваном до Одеси в офтальмологічну клініку ім. Філатова. Там йому на лівому оці пересаджували роговицю. На три тижні Роман залишився удома сам.

— Сам пересувався, готував їсти. Зрозуміла, що треба адаптувати його до вулиці.

Ньюфаундленд Кася в родині з’явилася 10 липня 2011-го.

— Почали виходити у провулки, де найменше людей. У правій руці син тримав поводок, у лівій — палицю. В Роми сильна амплітуда хитання. Каська її зменшує, натягує поводок, — мати на мобільному показує відео сина з Касею. — Коли падав, Каська сідала й розставляла передні лапи. Він спирався і піднімався. Якось навіть пірнула під нього, а палицю підгребла лапою. Почали шукати кінолога, який зробив би з неї справжнього поводиря. Звернулися до Наталії Москвичової. Спочатку тренувалися у квартирі. Наташа на колінах біля Роми вчила Касю “сидеть”, “лежать”. Через три дні дресировки син попросив відпустити його з Касею самих. Пройшов 3 метри, але як очі загорілися! Це було 20 травня, за три дні до його 18-річчя.

Роман дивиться на мобільний. Каже, що до пари в коледжі залишилося 20 хв. Розхитуючись і допомагаючи собі палицями, повільно виходить на вулицю.

— Коли Ромка бере поводок, Кася опускає голову і йде біля його коліна. Вважає його своїм підопічним. Вони дуже близькі. Коли я повезла її на три доби на в’язку в Київ, Кася відмовилася від їжі і перестала спати. Добре, що я додумалася включити голосний зв’язок. Рома до неї поговорив, і собака вперше за весь час 15 хвилин поспала. Потім мордою тикала в телефон, щоб розмовляв із нею ще, — розказує на вулиці Наталія Василівна.

Мають ще двох водолазів — шоколадного кольору Річарда та чорну з білою плямою на грудці Айріс.

— У них різні характери. Кася виконає роботу через біль. А Річард спокійний, добрий, просто “подушка на ніжках”. Джентельменистий. Чекає, коли “дівчата” нап’ються, лише потім сам поп’є. Айріс із ним — як у казці про Машу і Ведмедя. Якщо не спить, намагається на нього залізти, гризнути. Вимагає уваги до себе.

О 16.40 мати і син повертаються маршруткою з коледжу. Родина живе у тихому мікрорайоні Казбет, що неподалік університету. Мешкають у половині невеликого приватного будинку.

Наталя виводить з подвір’я Касю і Річарда. Пси живуть із господарями в хаті. Грошей на вольєри родина не має.

У Касі починає труситися передня лапа.

— Це вона розхвилювалася. Нас багато. Вона боїться, що може неправильно виконати команду, — пояснює Наталія.

Роман обіймає Касю, собака заспокоюється. Гуляють 15 хв.

Терплять знущання дітей

— Поводирем може бути будь-яка велика порода собак. Головне, щоб була спокійна, добра і дружелюбна. Відгукувалася на команди й не реагувала на подразники, — каже тренер-інструктор, суддя Української федерації спорту з собаками 49-річна Тетяна Толстопят.

— Ньюфаундленд — не просто розумний пес. Він уміє самостійно приймати рішення, залежно від ситуації. Ця порода позбавлена агресії до людей. До дітей ставиться особливо. Буде стійко терпіти їхні “знущання” і контролювати дії. Якимсь шостим відчуттям знає, що і де болить у людини. Намагається зализати і зігріти своїм тілом хворе місце. Від цього зменшується біль і швидше загоюються рани.

Лікування собаками уперше застосував американський дитячий психіатр Борис Оевинсон. Він помітив, що в дітей зникає агресія, легше йдуть на контакт. Методику застосовують до хворих на аутизм, синдром Дауна, розумову відсталість. Для людей із вадами слуху, зору та руху.

Пси-поводирі швидко старіють

— Коли йдемо разом, Ред ніколи не оминає закоханих пар. Обов’язково має пройти між ними, розділити, — каже незряча Йоланта Крамаж із польської столиці Варшава. На вулицю виходить зі псом-провідником породи лабрадор. Він показує дорогу, зупиняється перед тротуаром і сходами. Знаходить двері, лавку, зебру на переході.

— Якось мала йти до окулістки. Залишила Реда вдома самого. Боялася, що до лікарні його не пустять. За порадою тренера увімкнула псу радіо. У миски налила води, залишила горіти світло. Як поверталася до будинку, почула на своєму третьому поверсі дискотеку. Не знаю, як він підкрутив радіоприймач. Коли увійшла, радісно скакав під музику.

Ред допомагає жінці з 2006-го.

— Часто перехожі не розуміють, що пес на роботі і мусить бути зосередженим. Його не можна гладити, пригощати, говорити до нього.

Тренування псів-провідників триває 20 місяців. Коштує 25–30 тис. злотих (6,5–7,5 тис. грн. — “ГПУ”).

— Щеня навчають жити в місті. Не боятися трамваїв, машин, завивання сирени “швидкої” чи звуків натовпу. Завозимо його на вокзал. Дивимося, чи не гавкає на інших псів, не ганяє птахів. Чи не боїться дивно вбраних людей, поліції, — розповідає 51-річна Ірена Землер із польської фундації незрячих.

У Польщі живе 120 таких провідників. 80% — лабрадори. Решта — золоті ретривери та німецькі вівчарки.

— Лабрадори мають чудову пам’ять і швидко вчаться. Після 8 років йдуть на пенсію. Із такою роботою швидко старіють. 10-річний лабрадор — це дідусь.

В Україні навчений пес-поводир коштує щонайменше $10 тис. Офіційних шкіл з їх дресування немає.

Анна Балакир

Любов Карнарук