Вагітною важила… 34 кг

Жінка зі зростом 1,21 м народила здорового доношеного малюка вагою 3,150 кг!

До вагітності ця крихітна жінка важила… 26 кг! А з малюком і навколоплідними водами — 34 кг.

Зріст Ірини — 1,21 м. Носить взуття 29-го розміру. Попри це, їй вдалося виносити і народити здорового хлопчика. Зважаючи на габарити цієї дюймовочки, — справжнього богатиря. Малюк народився з вагою 3,150 кг, зі зростом 43 см.

«Вагітність Ірина доносила до 38-го тижня. Робили їй кесарів розтин. Операція минула без ускладнень», – розповів “ВЗ” лікар-акушер-гінеколог відділення екстрагенітальної патології вагітних Львівської обласної клінічної лікарні Віталій Тудай, який разом із заввідділення Володимиром Солощенком та заступником головного лікаря з материнства і дитинства Роксоляною Коржинською допомогли дитині з’явитися на світ (за що Ірина їм дуже вдячна).

“Заміж вийшла швидко – з коханим зустрічалися лише чотири місяці. Познайомилися у “Домі легенд”. Нас взяли туди на роботу офіціантами. То була любов з першого погляду”, – зізнається Ірина.

14 лютого пара відгуляла весілля – запросили друзів, родичів…

Віктор – голова сім’ї. Це відразу впадає у вічі. А Ірина – справжня жінка. Побачивши у моїх руках фотоапарат, заходилася наводити красу. “Вікторе, подай, будь ласка, мій халат. Чи, може, краще светр одягнути? Ой, я ж очі й губи не підмалювала!”. “Іро, давай швидше – мені вже йти треба”, – лагідно підганяє її чоловік. Ірина киває головою і зі спритністю лані зістрибує з ліжка. “Тільки сину обличчя не фотографуйте, бо ще не хрещений”, – просить. Віктор схвально дивиться на кохану. Хотів сказати те саме, але дружина його випередила.

Ірині – 27 років, Віктору – 26. Як усі одружені молоді люди, мріють про власний дім, де будуть приймати гостей, де відпочиватимуть, утомлені, після робочого дня, де гасатимуть їхні діти. Але ця мрія видається їм такою недосяжною! “Іра – з району, я взагалі з іншої області. Ходили у міську раду, так нас там навіть не захотіли слухати. Кажуть, звертайтеся по допомогу за місцем прописки. Вірите, що у селі нам виділять житло чи хоча б землю під забудову?! Ми – люди горді, не просимо, щоб нам безкоштовно дали квартиру. Дайте нам можливість взяти її у кредит, але під нормальні відсотки. Ми обоє – інваліди ІІ групи, але навіть у маршрутках платимо, бо водії за двері виставляють. Житло винаймаємо. Роботодавці забезпечили Ірину помешканням, але, крім неї, там жило четверо дівчат, тож довелося виїхати. Зараз вона буде у декретній відпустці. Не уявляю, як будемо давати собі раду”, – каже Віктор. Через газету “Високий Замок” сподівається достукатися до мера міста Андрія Садового. Хоче потрапити до нього на прийом. “В Україні люди з обмеженими можливостями кинуті напризволяще, – обурюється чоловік. – Могли би претендувати на кімнату в гуртожитку, але поки що нас тільки троє, тому – дзуськи! Бо на одну людину законом передбачено лише 5 кв. м, а кімната 20 має”.

“А хто буде вам допомагати, поки чоловік на роботі?” – цікавлюся в Ірини. “Мама чоловіка і молодша сестра. Надя – моя підтримка і опора. Без неї я – як без рук”…

Надії – 24 роки. І вона тільки трохи вища за сестру. Через те “трохи” їй дали тільки ІІІ групу інвалідності. Але жінка тим не переймається. Вона, як і її сестра, вірить, що найважливіше у житті – дочекатися справжнього кохання, створити сім’ю, народити дітей. Племінника з рук не спускає.

“А син буде нормального зросту?” – з надією у голосі запитує Ірина у лікаря Віталія Тудая, коли той заходить у палату. “Цього вам поки що ніхто не скаже”, – чесно відповідає той. Ірина засмучується. Але тільки на мить. Їй не можна хвилюватися, бо пропаде молоко. “Зрештою, це не так і важливо. Головне – щоб був здоровим”, – каже стиха і прикладає немовля до грудей…

Наталія Дружбляк

«Високий Замок»