Бачити серцем

1 31 4 MasajystkaK 2. незряча

  1 31 4 MasajystkaK 1

Доля розпорядилася так, що Катя Халецька із дитинства незряча. Але ця привітна дівчина з довгим темно-русявим волоссям і щирою усмішкою, незважаючи ні на що, впевнено йде життєвою стежиною.

Народилася вона у Першотравенську, що на Дніпропетровщині. У шість рочків, коли всі діти вчаться читати, маленька Катруся познайомилася зі шрифтом Брайля. «Мама спеціально теж його вивчила, щоб допомагати мені. Та я знаю й звичайний шрифт — друковані букви і цифри», — говорить дівчина.

Змалку вона мріяла стати медиком. Катя мала вибір: піти вчитися на масажиста або психолога. Обрала перше і жодного разу не пожалкувала. Під час заочного навчання в спеціальній школі навіть лінійка у День знань сприймалася як надзвичайна подія. Тому не дивно, що роки, проведені в Генічеському училищі на Херсонщині, стали одним із найяскравіших моментів у житті дівчини. Бо тут вона, навчаючись у спеціальній групі незрячих та слабозорих, була у колективі, серед друзів. «Зі мною вчилося 16 осіб. Зараз теж спілкуємося, скоро маємо організувати зустріч. Нещодавно із подругою-одногрупницею їздили на щорічну конференцію по масажу», — ділиться спогадами Катя.

Роботу в місті Українка, що в Обухівському районі, вона знайшла за оголошенням. Батьки хвилювалися, боялися відпускати, просили пошукати роботу ближче до дому. Але, за словами Каті, вона інтуїтивно відчула, що на Київщині її зустрінуть приязно і все буде добре. «Я знала, що треба спробувати, не втрачати шанс, — каже. — До того ж у будь-який момент могла повернутися у рідні місця».

Нині до Каті Халецької на сеанс масажу приходить чимало дітей та дорослих. Вона приймає малюків, яким навіть не виповнилося і рочку. «Можна багато чого виправити масажем, навіть регулювати склад крові: наприклад, підвищити гемоглобін, а також нормалізувати тиск», — пояснює Катя. Дівчина намагається шукати до кожного пацієнта індивідуальний підхід — тільки тоді, за її словами, є надія підібрати необхідний ключ для допомоги.

«Дуже хочу працювати з людьми, які мають вади зору, всіляко допомагати їм, ділитися своїм досвідом. Часто буває таке, що батьки просто не знають, як навчити незрячу дитину того чи іншого», — розмірковує далі.

У вільний час вона любить подорожувати Україною: не раз бувала в Бердянську, де має вірну подругу, гостювала на фестивалі у Залізному порту в Одесі, неодноразово відвідувала ще мирний Донецьк та українську Євпаторію, перебувала й на Західній Україні — у Львові та Івано-Франківській області.

«Я прихильник активного способу життя, мені потрібно кудись їхати, десь ходити, бувати, обожнюю відвідувати нові місця! — із запалом розповідає Катя. — А найбільше люблю море. Хтозна, може, колись і оселюся на морському узбережжі. Ще я захоплююсь плетінням із бісеру. Виготовляю брелочки, іграшки у вигляді тваринок. Є в мене потяг і до акторської творчості. Раніше декламувала вірші на різних заходах в училищі, обожнювала брати участь у сценках».

Дівчина не раз чула твердження, що незряча людина не бачить снів. «Ще й як сняться! — усміхається вона. — Дуже складно пояснити, як саме це відбувається… Уві сні я щось роблю, не звертаючи уваги на те, що незряча. Хоча іноді я про це забуваю й у реальному житті. Це трапляється, коли почуваю себе потрібною людям. Тоді я щаслива і, мабуть, бачу серцем…»

Анастасія Федорів

м. Українка
Київської області

Фото автора

«Сільські Вісті»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*