«Образу ні на кого не тримаю…»

Про ужгородку Марію Цуркан, яка пересувається на інвалідному візку і при цьому сама виховує дев’ятирічного сина, «Ужгород» вже писав минулого року. Життєва витривалість цієї жінки заслуговує на шану. Марія Михайлівна народилася повністю здоровою. Маючи три з половиною роки, потрапила під вантажівку і після отриманих травм не змогла ходити. Перебуваючи майже все життя в інвалідному візку, жінка не втрачає життєвого оптимізму і віри в краще. Навіть зважаючи на те, що іноді виникають не надто приємні ситуації.

Прикрий інцидент

Наприкінці вересня цього року пані Марія разом з сином четвертокласником прийшла до книгарні «Абетка», щоб придбати підручники. Оскільки подолати шість високих сходинок без пандуса на інвалідному візочку просто неможливо, жінка відіслала сина до магазину самого, аби він викликав продавця. Однак впродовж наступних двох годин жінці довелося пережити приниження, а дитина так і не отримала підручників.

«Русланчик, вийшовши з магазину, був зніяковілий і сказав, що продавчиня не має часу виходити. Хоча їх там було двоє. Ми вирішили зачекати, поки зменшиться кількість людей, бо сподівалися на те, що до нас хтось все таки вийде. Однак за півгодини нічого не змінилося. Я звернулася до жінки, яка заходила до «Абетки» ще раз попросити продавців вийти до нас, проте їй вони відповіли теж саме. Ми ще почекали і я кажу: «Сину, то пішли в іншу книгарню. Але Руслан був втомлений після школи і не захотів йти. Я вирішила написати на листочку, які підручники нам потрібні, і попросила сина віднести до продавців, однак за півгодини його ніхто не обслужив», – розповідає Марія Цуркан.

Після інциденту жінка намагалася з’ясувати, хто є власником у магазині «Абетка» по вулиці Грушевського в Ужгороді. На вимогу надати книгу скарг і пропозицій відповідали відмовою. Виявилося, що її у магазині немає. Прізвище підприємця теж не називали. Продавчиня книгарні, яка в день інциденту працювала, стверджує, що у магазині було багато відвідувачів, і про те, що жінка, яка просила вийти, була з інвалідністю, навіть не підозрювала: «Я хлопчику пояснила, що не вийду до мами з візком, бо є дуже багато покупців і касу відкритою не залишу. В мене в голові ще й думки виникли, мовляв, чому та мама не може залишити візок на дитину і не зайде сама до магазину. Я ж не бачила, яка там жінка була і що вона робила».

У свою чергу, пані Марія заявляє про порушення її прав, а також прав сина. Каже: переконана, що виграє справу в суді, якщо звернеться. Але поки не збирається.

«Були зачеплені не лише мої інтереси, а й інтереси моєї дитини. Звичайно, можна уявити, як синові було бачити таке відношення до матері. Як мати я захищаю права і свої, і дитини. Ми там дві години просиділи і нас проігнорували. Тим паче, це привселюдна образа, тому що там були люди, і продавчиня так зневажливо поставилася…», – заявляє жінка.

В результаті Марія Цуркан написала заяву в управління у справах захисту прав споживачів. Звідти заяву направили до Фонду соціального захисту інвалідів. Директор фонду Андрій Воробець каже, що справу не залишать без уваги і правову оцінку дадуть компетентні органи, адже в цій ситуації чітко простежується дискримінація осіб з обмеженими фізичними можливостями. Крім цього, фахівці Фонду соціального захисту інвалідів готують звернення в органи місцевого самоврядування стосовно відсутності обов’язкового пандуса у даному магазині.

Головний архітектор міста Михайло Івегеш прокоментував, що на етапі створення проектної документації до будь-якої будівлі ставиться вимога облаштувати пандус. «Забудовник повинен дотримуватися цих приписів, які, до речі, передбачені законом. Але в комісію, яка приймає будівлю в експлуатацію, фахівці-архітектори не входять. Тому ми можемо впливати лише тоді, коли є певна скарга на відсутність пандусу чи його невідповідність нормам», – сказав Михайло Івегеш.

Громадська робота на благо інших

Наразі ж, за словами Марії Михайлівни, усі непорозуміння з продавцями книгарні вдалось владнати, відтак жінка пробачила не належне ставлення до себе і сина. Їй вже не раз доводилось боротися за справедливість і права людей з обмеженими можливостями. Пані Марія вже кілька років очолює благодійну організацію «Кактус», яка створювалася спеціально для того, щоб допомагати людям з фізичними вадами. За цей час у місті суттєво збільшилася кількість місць, де можна проїхати на візку.

«Мета нашої організації – допомогти людям з обмеженими фізичними можливостями. Адже вони хочуть реально взаємодіяти зі суспільством, і треба, щоб воно разом з ними співпрацювало, жило, приймало у своє коло. З тих пір, як очолюю цю організацію, дуже багато людей перестало боятися виїздити на візках у місто – 15 років тому такого не було. Члени нашої організації дуже активні, кожний із них вкладає власну часточку до спільної справи, за такої підтримки мені легше керувати організаційним процесом і є на кого покластися. Зі свого боку намагаюся створити такі умови, аби люди з особливими потребами відчували, що комусь потрібні, і у першу чергу собі», – зазначає ужгородка.

Основним досягнення 2015 року, як наголошує Марія Цуркан, є запуск у місті декількох пристосованих автобусів з підйомником для людей на візках. Хоч їх і не багато, все ж на деяких маршрутах вони є і це дуже втішає, оскільки дотепер люди з фізичними обмеженнями або викликали таксі, або ж на візку добиралися до потрібного місця. Пані Марія вважає цю справу досягненням і їхньої організації, тому що саме «Кактус» п’ять років тому відстоював право на достойний транспорт для людей з особливими потребами.

– Над втіленням цієї давньої мрії у життя нам допомогла і Ужгородська міська рада. Маємо сподівання, що новий міський голова Богдан Андріїв надалі буде дбати, аби потреби наших людей були почутими, – зазначає вона.

Останніми роками, як зауважує жінка, на жаль, не вдається надто активно проводити якісь масштабні заходи через економічні проблеми в країні. Тому «Кактус» долучається до співпраці з іншими організаціями, які спрямовують свою діяльність для потреб людей з фізичними вадами.

«Цьогоріч спільно з «Інваспортом» і Закарпатським обласним осередком Української федерації спорту інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату я і кілька людей з організації мали нагоду поїхати до словацького Міхаловце на фестиваль. Мала танцювальний виступ на візку. Що ж стосується нашого звичайного міського буття, то на свята стараємося проводити теплі зустрічі у колі друзів. Ось і напередодні дня святого Миколая плануємо провести таку зустріч з обідом», – ділиться пані Марія.

Попри все, жінка вірить у краще майбутнє, залишається турботливою матусею і знаходить час для улюбленого хобі – вишивання бісером. Нещодавно її роботи були виставлені під час презентації фотоальбому голови обласного товариства інвалідів Костянтина Яворського.

«Для мене це заняття є ще й підробітком, оскільки прожити на саму пенсію, виховуючи сина, нереально. Саме Русланчик є моїм натхненням, моєю радістю і втіхою. У житті мені також дуже допомагає віра в Бога, вона дає сили вистояти, – каже Марія Цуркан. – Хочу побажати усім читачам напередодні свят відповідного настрою, щедрого столу і нехай новий 2016 рік буде кращим за попередній. А головне, ніколи не втрачайте надію і пам’ятайте: буде здоров’я – будуть і кошти, тож бережіть себе!»

Ольга Палош

УЖГОРОД