З добром у серці: сцена для лучанки – як життєвий порятунок (ВІДЕО)

На запитання про те, ким себе почуває, пані Тетяна каже – людиною. 20 років відносної самотності завершились для неї порятунком, який вона знайшла у театральній сцені.

Почуватися людиною – це не так просто, як здається. Це не лише бути розумною істотою з руками, ногами, головою і потребою дихати, їсти. Це – й бути одним із членів суспільства. Звучить – не дуже, але ж відповідальність яка! Аби збагнути цю відповідальність, людині належить подолати чималий шлях, здобути досвід. Перші спогади лучанки Тані Симінської із дитинства – то перші кроки до самостійності.

«Років у 4-5 сталася така велика подія в моєму житті – мені купили ровер. Ви знаєте, з тих радянських часів такий гномик трьохколісний. Я була щаслива, тому що я могла кататися. Я могла пересуватись сама вулицею. Оскільки в мене не було візка… ну як? Був дитячий візок, але ж то треба була стороння допомога. А то я була сама – то було кайфово – ганяти вулицею! Така перша самостійність відчулась», – пригадує Таня.

Попри це, болючішим є спогад дівчини про перший інвалідний візок, котрий їх привезли. Дівчина каже, що довго переконувала себе та оточуючих в тому, що це – зайве. Проте, життя диктує свої правила.

Навчалася Таня за індивідуальною програмою. Зізнається, що науки опановувались не дуже легко. Але враження і спогади про вчителя – світлі. І все ж чогось таки не вистачало.

20 років відносної самотності для неї завершилися знайомством із громадською організацією «Джерело життя». Це – центр для молодих людей із особливими потребами, де вони можуть не лише спілкуватися, але й займатися рукоділлям, вокалом, театром. Тетяна завжди цікавилася літературою. Тому театр – найближче уподобання і можливість проявити себе. Тому жодна серйозна постановка не минає без її участі.

«Можна бути не такою, як вжитті, одягнути маску, подуріти, дозволити собі те, що не можна дозволити в повсякденному житті, буцімто тому, що так неправильно. І, тим більше, що багато твоїх знайомих знає тебе з одного боку і це вже буде тобі не типово, не та Таня. І вже буде: що з тобою сталось? А сцена… там можна прожити інше життя. Хоча я себе відчуваю на сцені оголеною, коли виходжу. Я відчуваю себе під софітами. Не дивлячись на те, що це, ніби, не я. Хоча, можливо, інколи й я», – зізнається дівчина.

Таня каже, що пам’ятає і цінує кожен добрий вчинок, що його могла спостерігати. Адже навіть у дрібницях для когось – важлива частина життя. Реабілітаційний центр для молоді постійно співпрацює із різними благодійниками, меценатами організаціями. І добрі люди не минають увагою джерельчан. Кілька років тому Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» організовував екскурсійну поїздку в Карпати.

«Фотографії залишились, так, але найважливіше, що залишилось тут, в серці. Тому що це не секрет, що я людина з обмеженнями не має можливості так от поїхати в будь-який куточок, коли їй захочеться. Тому, коли випадає така можливість, то це – знайомство з моєю країною ближче. Це – надзвичайне відчуття свободи», – каже Таня.

Вихованці «Джерела життя» сподіваються, що традиційним стане відпочинок у Буковелі, що його теж запропонував Фонд. Підтримка таких громадський організацій, їхній ідей і заходів – це постійна програма «Із добром у серці».

Безмірне неосяжне добро дівчина готова сама дарувати іншим. Можливо, когось тішить їх мудре слово, її оптимізм і енергія, працездатність, певною мірою впертість, вимогливість. Адже саме ім’я «Тетяна», а наша героїня народилася 25 січня, на Тетянин день, означає упорядниця, засновниця, повелителька. Тому вона повсякчас голова, готова до любові, добра і може поборотися за те, щоб досягати своєї мети, особливо, коли вона стосується когось іншого:

«Я люблю своє місто, я люблю свою країну. Можливо, десь там за океаном людина з інвалідністю живе краще, має кращі умови, можливо, її суспільство приймає краще. Я не хочу за океан. Я хочу тут, я хочу долати труднощі з тими ж людьми, з якими мене пов’язала доля».

Інформаційне агентство Волинські Новини