Ніколи не здаватися навчило Валерія Плахотнюка життя

«Те, що не вбиває мене, робить мене сильнішим!» Саме таке кредо виставив Валерій Плахотнюк на своїй сторінці у соцмережах.

Він народився із непростим діагнозом — ДЦП, або дитячий церебральний параліч. Так, він трохи не так ходить і розмовляє, але коли ти починаєш говорити із цим хлопцем, то розумієш, що перед тобою людина з незламним духом. По життю він оптиміст, кожні 2 хвилини обов’язково посміхнеться і зайвий раз доведе, що гідний твоєї уваги і що він такий, як і усі. Йому уже 23, і він ніколи не опустить голову і не впаде в депресію. Живе в селі Уланові Хмільницького району.

«Коли ти живеш із таким, то звикаєш, та й інші вже звикли», – каже про себе Валерій.

Коли Валерію виповнилось 10, сім’ю покинув батько і залишив маму з двома дітьми на руках. Тож триматися і не падати духом його вчило саме життя.

Він, як і всі, почав ходити до школи. Деякі однолітки чіплялися до «не нормального» хлопця і глузували. «Звісно, було образливо, але я стараюся це вже не згадувати. Тим більше, що деякі з тих, хто знущався, якогось разу попросили вибачення», – каже Валерій. Коли трохи підріс, то почав займатися спортом. Це була не просто ранкова гімнастика, а повноцінні вправи для того, щоб накачати м’язи.

При своєму непростому діагнозі захоплення у Валерія нестандартні: бігати, кататись на велосипеді, плавати в місцевому ставку. Ще недавно придбав зламаний скутер і кожного дня «доводить його до пуття». Він навчався у Житомирському спецінтернаті. Отримав спеціальність оператора комп’ютерного набору і соціального працівника. Валерій один із тих, хто не хоче просто сидіти на місці, а проводить активне життя. «Хотів влаштуватися на роботу, але ніхто мене такого не бере. Ходив і до голови села, і в Хмільнику.

I тут я розумію все. Зараз і здоровий не особливо роботу знайде. Раніше також держава давала оздоровчі путівки, і я двічі їздив у Крим, відвідав Саки і Євпаторію. Але зараз, на жаль, нема ні грошей, ні Криму. Тому і сиджу вдома, отримую пенсію по інвалідності 1100 грн. і мрію про власний будинок».

Спілкувався Андрій Кирильчук

«33-й канал»