Гуляйпільський митець з вадою рук створює картину для підтримки ЗСУ (ВІДЕО)

59-річний митець Григорій Тищенко має вроджені вади рук, але це не стало для нього перепоною на шляху створення прекрасного. Він пише картини у різних жанрах та випалює на металі ікони. Творчий шлях Григорія був нелегким: його дитинство минуло в інтернатах для людей з інвалідністю, а з 24 лютого з рідного міста чоловіку довелось поїхати через війну. Більше про життя та творчість гуляйпільського митця знає Анна Давидова.

Григорій Тищенко має вроджені вади кисті рук. Деформація виникла ще в утробі матері. Причиною стало кілька ударів в живіт вагітній матері. Своє дитинство та юність Григорій провів в інтернаті для людей з інвалідністю. Туди у три рочки його привела мама. У закладі він жив та навчався. Мама забирала сина лише на канікулах.

“Я її не осуждаю, бо часи були важкі, — ділиться Григорій, — треба було працювати. А що ті 50 рублів, це пів зарплати, це дуже дуже мало, щоб дитину одіти, обути, накормити. І треба було ще працювати.”

Незважаючи на особливості будови тіла, митець знайшов своє покликання у написанні картин. Творчий шлях Григорій Тарасович почав у віці 7 років. Тоді вперше взяв олівець у руки. Вчився тримати приладдя руками, ногами та зубами. Зізнається, виходило не одразу, проте головне – це бажання.

“Тільки бажання. Бажання є, то все получиться, а без бажання нічого не виходе.” — запевняє Григорій.

Нині у доробку художника – близько 800 полотен. Митець має власну майстерню у Гуляйполі, де писав у різних жанрах: натюрморти, портрети, пейзажі. Проте найбільше подобалось випалювати ікони, а також працювати у напрямі сюрреалізм – поєднувати людину з природою.

“Мені подобається це все робить, тому що вкладаєш в це душу, а радість людей – це найперше, — розповідає митець, — мене гроші не цікавлять. Мені перше, щоб людина прийняла цю роботу і було дуже добре і гарно на душі.”

Майстерню, як і рідну домівку, довелось покинути через війну. 16 березня він разом із двома синами виїхав з Гуляйполя. Художник ділиться – передчував лихо. Велика війна наснилася митцю ще за рік до її початку.

“До війни мені снилося, я питав у голоса: “Чи буде війна в Україні?”, — розповідає Григорій, — мені сказали – “Буде”. Но я не встигав спитати коли. Одразу припинялося. І перед війною за два тижні чи за два місяці , я не пам’ятаю точно, знову сниться цей сон, знову питаю, буде війна, мені сказали — “буде”, і я її вже чекав.”

У Запоріжжі художник отримав тимчасовий прихисток. В оселі організував творчий куточок, де продовжує малювати. Написанню картини художник приділяє близько 40-а хвилин на день. Потім – обов’язковий відпочинок.

Над одним з творів пан Григорій працює вже місяць. На деревині він випалює портрет українського політичного діяча – Нестора Махна. Залишилися останні штрихи: зобразити руки та покрити картину лаком.

“Хочу тут її виставити, продати і частину грошей перечислити на ЗСУ, — ділиться митець, — нехай працюють на оборону нашу.”

Художник наперед планів не будує, поки залишиться у Запоріжжі. Проте дуже хоче повернутися додому. Мріє митець знову почати працювати у рідній майстерні.