«Ходжу на вухах»: історія нашого земляка, який втратив зір 25 років тому

«Ходжу на вухах»: історія нашого земляка, який втратив зір 25 років тому. ігор скляренко, краматорськ, вади зору, доступність, незрячий

«Ходжу на вухах»: історія нашого земляка, який втратив зір 25 років тому. ігор скляренко, краматорськ, вади зору, доступність, незрячий

Тут мав би бути драматичний заголовок, щось накшталт “Той, що живе в пітьмі” або ще щось подібне. Але після цієї історії не хочеться ані драми, ані кричущого заголовку

13 листопада у всьому світі вважають Днем незрячих, адже саме у цей день у 1745 році у Франції народився Валентин Гаюї – відомий педагог, який заснував у Парижі декілька шкіл і підприємств для людей з порушенням зору. У багатьох країнах світу у цей день здійснюються заходи для привернення уваги суспільства до незрячих людей, поширення інформації щодо їхніх прав. Тому в редакції було прийнято рішення зробити Life story з незрячою людиною.

Від себе скажу, що наважитись на таке інтерв’ю особисто для мене було важко. Як людина-візуал, мені завжди було шкода людей, які мають вади зору, або зовсім його не мають. Але я не хотіла показувати своє співчуття. Або навпаки. Я не знаю, воно потрібне моєму співрозмовнику? Як такі, як він, уявляють собі світ? Які бачать сни? Як орієнтуються у просторі? Питань було дуже багато і всі вони здавалися незручними та некоректними.

Герой цієї історії – Ігор Скляренко, який втратив зір понад 25 років тому. І всі ці питання для нього виявились аж ніяк не складними, він залюбки погодився зустрітись та розповісти свою історію.

«Ходжу на вухах»: історія нашого земляка, який втратив зір 25 років тому. ігор скляренко, краматорськ, вади зору, доступність, незрячий

Коли Ігорю було 24 роки, він переніс важку операцію на головному мозку, після якої і став незрячим.

– Коли я прийшов до тями, то одразу не зрозумів, що сталося, я почав скажено терти очі. Бачите, я пошкодив собі роговицю і це назавжди. Тільки потім до мене дійшло, що я нічого не бачу, точніше залишився лише один відсоток зору.

«Ходжу на вухах»: історія нашого земляка, який втратив зір 25 років тому. ігор скляренко, краматорськ, вади зору, доступність, незрячийСмартфон з голосовими підказками може бути зручним помічником

Перші пів року для мене були найскладнішими. В мене тоді тільки-но народився син, йому було на той момент шість місяців. Коли повернувся додому, то почав все вивчати руками. Де що стоїть, як розташовано, буквально все перемацав поки вивчив. Потім почав виходити на двір з дружиною, вона мене водила по вулицях, я все запам’ятовував. Родина мене дуже підтримала. Було важко, але я однієї миті зрозумів, що я вже нічого не можу змінити, я маю навчитися жити без зору. Не було депресії, нічого такого, я сильний від народження, з усім упораюсь.

«Ходжу на вухах»: історія нашого земляка, який втратив зір 25 років тому. ігор скляренко, краматорськ, вади зору, доступність, незрячийПриблизно так може бачити іншу людину у кімнаті той, в кого залишилось 1-2 відсотки зору

Зараз я ходжу “на вухах”. У незрячих людей дуже загострюється слух, я чую все – де що тріснуло, що клацнуло. Моя принципова позиція – ходити без тростини, спочатку виходив потихеньку і крок за кроком йшов по місту, вивчав Краматорськ по-новому.

Ігор не сидів на місці ні дня. Попри те, що знайти роботу незрячій людині дуже важко, він зайнявся корисними справами. Вже вісім років він є членом комітету з питань доступності інвалідів.

Завдяки його наполегливості в Краматорську були озвучені світлофори, тролейбуси та автобуси, пішохідні переходи було викладено тактильною плиткою.

– Я дуже вдячний керівництву міста, вони завжди до мене прислухаються. Я ніколи не наполягаю сильно, не вимагаю, але ж і від свого не відступлюся. Я прийшов на прийом до мера і показав йому, як це діє в інших містах. Перші в моєму списку були світлофори. Я розповів про їх важливість, і Андрій Вікторович сказав, що він мене підтримає.

Після цього світлофори “заговорили”. Потім “заговорив” і громадський транспорт. Звичайно, що не у всіх автобусах є ця функція, але ж і я ще не збираюсь на пенсію, в мене попереду дуже багато справ.

Скажу чесно, в виконкомі ніхто і не знав, як зробити перебування незрячих людей в місті комфортним. Я приносив багато фотографій та статей на цю тему, розповідав и показував. Мені дуже подобаються в плані доступності та комфорту Львів та Рівне. Ми будемо брати приклад з них. Із останніх новин – мені сказали, що на тактильну плитку в місті виділили ще 150 тисяч гривень. Вважаю, це ще одна маленька перемога.

«Ходжу на вухах»: історія нашого земляка, який втратив зір 25 років тому. ігор скляренко, краматорськ, вади зору, доступність, незрячийТактильна плитка на головних перехрестях – “велика маленька перемога” Ігоря та незрячих мешканців міста

Але, незважаючи на все це, Краматорськ ще малодоступний. Це стосується і громадських місць, таких як пенсійний фонд, поліклініка тощо, також супермаркетів, аптек та невеличких магазинів. Наприклад, за законом в кожному супермаркеті має бути тактильна полоса, яка б вела незрячу людину. В місті немає жодного такого. Але ж, знову таки, я ще не збираюсь на пенсію!

Ігор сміється. Він взагалі багато жартував на зустрічі, легко розповідав те, що мені здавалося особистим.

«Ходжу на вухах»: історія нашого земляка, який втратив зір 25 років тому. ігор скляренко, краматорськ, вади зору, доступність, незрячий

– Як люди на вулицях, допомагають вам, якщо ви потребуєте?

– Кожен раз кажу усім: люди в Краматорську дуже чуйні, завжди допоможуть, проведуть, якщо потрібно, я дуже рідко відчував за ці роки агресію в свій бік. декілька разів натрапляв на п’яних і агресивних людей, але коли ті дізнавались, що я не бачу, з радістю допомагали. Наші люди вміють співчувати.

Після зустрічі Ігор зателефонував мені ввечері дуже схвильований:

– Я хочу з вами поділитись радісною новиною. В пенсійному фонду встановлюють звуковий маячок!

Виявилось, що це дуже корисна річ. Коли незряча людина наближається до місця, де встановлено цей маячок, на її смартфоні вмикається звук, який сигналізує про наближення до потрібного місця. І тепер пенсійний фонд також має цей маячок. А Ігор має нові цілі та завдання.

Отже, що важливого ми з вами маємо знати про незрячих людей

– Незрячі люди можуть бути самостійними, їм не завжди потрібна ваша

допомога

– Не торкайтеся людини з порушеннями зору, не попередивши її про це

– Люди, що мають залишковий зір, сприймають кольори так само, як зрячі люди

– Люди, що не бачать від народження, вчать назви кольорів, пов’язуючи їх з назвами предметів. Наприклад море синє, трава зелена.

– Незрячі від народження люди теж бачать сни. Вони не мають візуальної частини, але є слухова та дотикова

– При спілкуванні з людиною з порушенням зору намагайтеся описувати предмети та події навколо вас, звертайтеся на ім’я до кожного члена бесіди, якщо вас не двоє.

І головне – незрячі люди також активні та життєрадісні. Вони займаються улюбленими справами та насолоджуються життям.

Валерія Пімкіна, фото Дмитра Лук’яненка

Kramatorsk Post

Напишіть відгук