Кожна жінка здебільшого мріє стати матір’ю і народити здорових дітей, виховати їх гідно, дати якісну освіту. Але життя інколи вносить свої корективи. Жінки, які народили особливих дітей, дітей з інвалідністю, за усмішкою приховують свій біль. Часом вони змінюють свою професію або й полишають роботу назавжди, присвячують себе дітям, пише “Галицький кореспондент”.
Щоб не шкодувати все життя
Що робити, коли доля кидає виклик материнству, добре знає мама дівчинки з інвалідністю Леся Синичак із Рожнятова. Жінка, що є прикладом для інших матерів, які виховують особливих дітей – дітей з інвалідністю.
“Це не подвиг, це звичайне материнство, – каже Леся Синичак. – Викликів у житті так багато, що треба бути в постійній “бойовій готовності”, аби захистити себе і своє дитя. Треба продовжувати жити звичайним життям, хоч буває й нелегко”.
Рожнятівчанка розповіла, що основний тягар з догляду за дитиною-інвалідом найчастіше лягає на матір. Саме від її лінії поведінки, мужності, витримки, врівноваженості залежить і доля маляти, і загальна атмосфера в сім’ї. Бачачи свою маму бадьорою і веселою, багато малят можуть навчитися радіти життю навіть у тому непростому становищі, у якому їм судилося перебувати весь вік.
Усвідомлення гіркого факту, що твоя дитина тяжкохвора і що це може бути назавжди, неймовірно важке і болісне. Тому не зовсім здорові емоції можуть призвести до деформації особистості матері, а в результаті – до дестабілізації обстановки в сім’ї і аж до її розпаду.
Леся зазначає, що дуже часто мами ставлять одні і ті ж питання: “Чому це трапилося саме зі мною? За що? Я не хочу! Я не можу!” Жінка говорить, що це внутрішній бунт, унаслідок якого мати дитини з інвалідністю поринає у хворобливий егоїзм, де немає місця любові і жалості до хворого маляти. Таке ставлення може відштовхнути рідних, а також спричинити непродумані кроки, про які потім доведеться шкодувати все життя.
«Вигризати» соціальні послуги
Молода жінка впевнено долає проблеми і дійсно надихає інших. Вона усміхається кожному і подає руку допомоги, хоч добре знає ціну своєї усмішки. І незважаючи на всі ці життєві негаразди і труднощі, Леся Миколаївна вже понад два роки є куратором “Структури самодопомоги на базі парафії церкви Різдва Христового смт. Рожнятів”.
Юні хлопчики та дівчатка проходять тут соціальну адаптацію, беруть участь у кулінарних тренінгах та вправно виконують гурткові роботи. Щотижня такі діти з патологіями збираються разом, де спілкуються між собою, а також розвивають свої творчі здібності. Окрім цього, на різноманітних заняттях діти малюють, ліплять та виготовляють аплікації. Варто зазначити, що збиратися і займатися творчістю при парафії церкви, що в Рожнятові, такі особливі діти почали вже давно. Робота з ними проводиться за ініціативи благодійного фонду “Карітас” та Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.
“Мами дітей з інвалідністю намагаються впоратися з викликом, який дала їм доля, – розповідає Леся Синичак. – Мабуть, чи не найважче витримувати осуд, жалісливі погляди й поради людей народити знову, здорову дитину. А ще “вигризати” ті соціальні послуги, які держава зобов’язана надавати. Діти з інвалідністю були завжди, просто про них раніше ніхто відкрито не говорив”.
Здорова дитина теж потребує уваги
Як зазначає жінка, інколи батьки, дитина яких має інвалідність, емоційно вигорають. Часто мамі й зі здоровою дитиною непросто, якщо вона з нею від ранку до ночі. А що казати, коли син чи донька мають інвалідність… Тож Леся відверто говорить з батьками і мотивує їх за потребами дитини не загубити себе.
Вона знає багато сімей, де є повністю лежачі діти. А це важка робота для батьків. Дитину треба годувати, перевертати, щоб вона не мала пролежнів. Таким батькам слід віддати належне, бо вони своєю любов’ю роблять світ навколо дитинки трішечки кращим.
Леся Синичак зазначила, що часто мами дітей з інвалідністю мають страх народжувати другу дитину. Вона власним прикладом демонструє, що не слід цього боятися. Жінка народила первістка – абсолютно здорову дівчинку, та згодом після перенесеної хвороби дитина набула інвалідність. Через декілька років у сім’ї з’явилася ще одна здорова дівчинка, яка нині навчається у 3-му класі.
Буває й інший перебіг подій. Є сім’ї, де перша дитина здорова, а друга чи третя народилася з інвалідністю. І тоді родина віддає всю увагу, час і ресурси хворій дитині, забуваючи про те, що є інша.
“Треба будувати життя так, щоб жодна дитина не відходила на другий план, – підсумовує Леся. – Бо здорова дитина теж потребує уваги, турботи та любові. Жінкам не варто “ставити на собі хрест” і при можливості слід приймати допомогу інших – рідних чи чужих. Інвалідність – це не вирок, тож нехай всі діти на землі відчувають себе потрібними і щасливими”.
